Епоха мрій: національне відродження у Литві та Україні

Черговий «Вечір з Гончарівкою» був присвячений річниці відновлення литовської держави, яка відзначається 16 лютого. Розповідь Артема Петрика, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литва) продовжила цикл лекцій «Тисяча років поряд: Литва та Україна крізь віки».
Кінець XVIII ст. приніс колапс державності Польсько-Литовської Речі Посполитої та Українського Гетьманату. Російська імперія знищила Запорозьку Січ та анексувала Кримське Ханство. За часів імператриці Катерини ІІ колишня Московія перетворилася на гегемона у Східній Європі. Втрата свободи для литовського, українського та інших підкорених народів означала трагедію неволі та перспективи бути розчиненим у «московському морі». Саме в ХІХ ст. стосовно литовських, латвійських та естонських губерній почав застосовуватися імперський конструкт «Прибалтика», «Прибалтійський край» та ін. Росія вела наступ на правові і культурні традиції Литви, на права католицької церкви. Було скасовано давні Литовські статути, які замінили загальноімперські закони. Проводилася секуляризація церковних земель, щоби знищити економічну основу католицької церкви, яка багато в чому надихала антиімперський опір у Литві.

Однак період ХІХ ст. не лише приніс підтвердження побоювань щодо асиміляційного наступу окупантів на національні культури – він став добою пробудження і відродження, епохою, яка вказала рух до подальшого збереження ідентичності, та трансформацію боротьби за культуру на змагання за відновлення політичної суб’єктності і Литви, і України. Пан Артем зазначив, що у плані рівня і масштабу визвольного руху, в ХІХ ст., польсько-литовські терени були свідками більшої активності за українські. У 1830-1831 рр. па території Литви під час Листопадового повстання широко розгорнувся партизанський рух, який підтримував комунікацію з повстанським центром у Польщі. У Вільнюсі було утворено керівний орган повсталих – Головний комітет Литви. Незважаючи на придушення виступу та подальші репресії, антиросійський рух не припинявся. Саме в цей час народилося гасло: «В ім'я Бога за нашу і вашу свободу».

Усі ми знаємо діячів української культури ХІХ ст.: Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, П. Куліш, В. Антонович, М. Драгоманов. Своїх діячів мала й Литва. Стараннями єпископа Юозапаса Гедрайтіса у Вільнюсі було надруковано повний переклад Євангелія литовською мовою. Це мало зламати стереотип, що Слово Боже звучить лише латиною або польською. Сімонас Даукантас, літератор та історик, створив декілька праць з історії литовської культури. Але за його життя було надруковано лише «Звичаї давніх литовців, аукштайтів і жемайтів». Єпископ Валанчюс був реформатором церковної освіти та зробив величезний внесок у створення виховної літератури, направленої на селянські маси. 
Надзвичайно цікаво було дізнатися про книгонош. У 1864 р., після придушення повстання, литовські книжки було дозволено видавати лише кирилицею. У Прусському королівстві видавалися литовські книги латиницею. Після чого їх контрабандою доставляли до Литви та розповсюджували серед населення. Цим процесом і займалися книгоноші. Це були окремі ентузіасти або групи осіб, які сформували потужний рух. Їхня діяльність дуже посприяла як підвищенню рівня грамотності у Литві, так і зростанню національної свідомості.
Як і багато років тому, нині Україна виборює своє право на незалежність. І уроки історії варто обов’язково враховувати.

Дякуємо пану Артему за цікаві та пізнавальні лекції, за паралелі між Україною та Литвою та чекаємо на нову зустріч.