Гетьман Дем’ян Ігнатович – борець за свободу і незалежність України

27 березня 2024 року відбувся черговий «Вечір історії з Гончарівкою».

Наша онлайн-зустрічі була присвячена постаті Дем’яна Ігнатовича та 355-й річниці з дня започаткування гетьманської резиденції у місті Батурині. Гостем зустрічі була історикиня Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця в Батурині» Алла Батюк.

Лекторка розповіла нам про єдиного гетьмана, який не мав знатного походження, й тільки три роки був при владі. Народився Дем’ян Ігнатович 1621 р. біля м. Короп на Чернігівщині у селянській родині. Прізвища в селян не було, і, скоріш за все, Дем’ян взяв патронім від імені по батькові. При Богданові Хмельницькому він показав себе вправним воєводою й отримав козацький чин. Зі звичайних селян змінив свій соціальний статус. У 1665 р. Дем’ян Ігнатович згадується вже чернігівським полковником. Цю посаду могла зайняти лише людина з військовим та управлінським досвідом.

На початку 1667 р. між московією та Річчю Посполитою укладено Андрусівське перемир’я, за яким на 126 років Україну ділили по Дніпру – на Лівобережжя та Правобережжя. Українцям не подобалося, що московські воєводи втручалися в українські справи, судили місцевих жителів. На Чернігово-Сіверщині починаються антимосковські повстання. Дем’ян Ігнатович став одним з його лідерів. Козацька старшина пишуть клопотання до Петра Дорошенка щоб прийшов на Лівобережжя і взяв його під свій контроль. Він погоджується й у травні його обрали гетьманом Обох берегів Дніпра – Україна об’єдналася. Але через загрозу польського вторгнення на Правобережжя Петро Дорошенко з основними силами був вимушений невдовзі відступити, залишивши на Лівому березі незначний військовий контингент, на чолі якого поставив Дем’яна Ігнатовича. Так Дем’ян став наказним гетьманом. Московити починають посилювати наступ на Лівобережжя. Сили були надто нерівними, але навіть в такій скрутній ситуації Дем’ян опирався до останнього. Але під тиском козацької старшини, серед якої було багато прихильників Московії, він був змушений розпочати перемовини з московським урядом. Починається дипломатія, в якій Дем’ян Ігнатович продемонстрував неабияку послідовність та наполегливість у відстоюванні українських інтересів.

17 грудня 1668 р. козацька рада, яка зібралася у Новгороді-Сіверському, проголосила Дем’яна Ігнатовича гетьманом. Він прийшов у період Руїни, найбідніші часи в історії нашої держави, коли треба було керувати залізним розумом і рукою, треба було реформувати багато чого.

Втім, підручники історії України дають нам іншу дату обрання – 16 березня 1669 р. Чому ж наразі дві дати? Бо на першій раді не було присутні представники московського царя й вони не визнали обрання гетьмана законним. Паралель між сьогоденням, коли московити вважають, що мають право керувати українцями. У Глухові у березні 1669 р. зібралася рада, на якій був підписаний договір нового гетьмана з московським царем, так звані «Глухівські статті». Цей договір став унікальним дипломатичним успіхом Дем’яна Ігнатовича. Україні поверталася повна свобода в податкових та митних справах, набагато скорочувалася присутність московських воєвод та гарнізонів в українських містах, повністю заборонялося їхнє втручання в судові справи українців.

Доля відпустила нашому герою тільки три роки гетьманування, але він використав цей час дуже ефективно. Важливою його справою було перетворення міста Батурина на гетьманську столицю. Саме під час його правління було закладено передумови політичної та економічної стабілізації на території Гетьманщини. Дем’ян Ігнатович намагався абсолютизувати свою владу, обмежує права козацької верхівки, звертає увагу на свавілля та злочини проти селянства, надає керівні посади родичам, яким довіряв. Всім цим налаштовує проти себе старшину.

Пані Алла розповіла, чому Дем’яна Ігнатовича ще зі школи всі ми пам’ятаємо як «многогрішного». Сам він підписувався лише «Дем’ян Ігнатович», «Демко Ігнатович», рідше «Даміан Ігнатов». Обоє його братів – Василь та Сава згадуються в документах, як Шумейки. Свого часу гетьман мав особисті непорозуміння з підскарбієм Романом Ракушкою-Романовським, автором «Літопису Самовидця» (відібрав його землі та змусив залишити Лівобережжя), який і перелічив усі реальні та видумані «гріхі» гетьмана Сіверської України. І ще посприяв, щоб константинопольський патріарх наклав церковне прокляття на Дем’яна Ігнатовича.

З 12 на 13 березня 1672 р. змовники з козацької старшини взяли гетьмана в кайдани і вивели з цитаделі та доправили до москви. Заарештовують також його смію та прихильників. Звинувачують у зраді по відношенню до Глухівських статей і до московії. Дем’яна Ігнатовича жорстоко катували: він отримав сорок ударів батогом, що є смертельною дозою для більшості людей, але винним він себе не визнав. Засудили до смертної кари, але коли голову Дем’яна вже поклали на плаху, останньої миті з’явився гонець, який зачитав указ про заміну смертної кари на довічне заслання до Сибіру та ув’язнення у Тобольському острозі. Але навіть у Сибіру гетьман не зламався. У в’язниці Дем’ян Ігнатович перебував до 1686 р.

Після звільнення з ув’язнення був залишений на поселенні в Селенгінську, а 1688 р. його звільнили, хоча йому було заборонено повертатись в Україну. У 1696 р. Дем’ян Ігнатович за давньою козацькою традицією постригся в  ченці. Завершив свій земний шлях великий, але забутий син українського народу в Селенгінську 1703 р. Плиту з могили гетьмана бачив у Селенгінську декабрист М. Бестужев. Плиту вправлено в підлогу Спаського собору. Пізніше, за часів більшовиків, собор пограбовано, а могилу знищено.

Постать Дем’яна Ігнатовича маловідома, але ми маємо пам’ятати, що він підготував фундамент для виведення України із Руїни. Ім’я його навмисне змінювали, та ми повинні знати про його вклад в українську історію. Ворог в часи Дем’яна Ігнатовича був той самий, що зараз. Він прагне загарбати і заселити все своїми земляками.

Дякуємо всім працівникам заповідника за кропітку працю у відновленні української історії, а нашій гості – за талант популяризувати результати досліджень та закохувати в українську історію, якою ми можемо пишатися, а наших історичних діячів – поважати.

Радимо почитати з даної теми:

1. Глухівські статті, прийняті у березні 1669 року / В.І. Бєлашов // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2019. – Вип. 12. – С. 124–126. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/180889/30-Bielashov.pdf?sequence=1
2. Горобець В. "Сибірська січ" українського гетьмана Дем'яна Ігнатовича. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/sibirska-sich-ukrayinskogo-getmana
3. Мамалага В. Глухівські статті гетьмана Д. Ігнатовича – видатний успіх української дипломатії // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 12 / Ред. колегія: І.В. Мошик та ін. / В.Мамалага. – Київ – Глухів: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2019. – С. 118-124. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Mamalaha_Vitalii/Hlukhivski_statti_hetmana_D_Ihnatovycha_-_vydatnyi_uspikh_ukrainskoi_dyplomatii.pdf.
4. Мамалага В.В. Десять бочок білого заліза. Епізод з історії господарської діяльності гетьмана Дем’яна Ігнатовича // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. – Вип. 26 (29). – Ніжин-Київ: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК,2018. – С.38-42. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Mamalaha_Vitalii/Desiat_bochok_biloho_zaliza_Epizod_z_istorii_hospodarskoi_diialnosti_hetmana_Demiana_Ihnatovycha.pdf?
5. Мамалага В. Церковне прокляття гетьмана Дем'яна Многогрішного // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 9 / Ред. колегія: О.Д. Савицький та ін. / В.Мамалага. – Київ-Глухів: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2016. - С. 188-190. URL:  https://shron1.chtyvo.org.ua/Mamalaha_Vitalii/Tserkovne_prokliattia_hetmana_Demiana_Mnohohrishnoho.pdf?
6. Пиріг П. Штрихи до соціально-політичного портрета гетьмана Дем’яна Многогрішного. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/25016/02- Pyrih.pdf?sequence=1