Михайло Костянтинович Гоняєв – юрист (адвокат, приватний повірений), журналіст та літератор, шахіст

Михайло Костянтинович Гоняєв – юрист (адвокат, приватний повірений), журналіст та літератор, шахіст

«Гоняєв був творчою особистістю та
у всьому, за що б не брався, досягав багато чого»
О. Мамонтов, Г. Рудницький.

Гоняєв Михайло Костянтинович народився 16 вересня 1849 року в Сімферополі, в дворянській родині. Його батько, Костянтин Іванович, служив губернським архітектором, колезьким секретарем, мати, Олександра Іванівна, виховувала дітей. У сім`ї Гоняєвих їх було семеро – три сини і чотири доньки. Михайло народився другим. Початкову освіту здобув у домашніх умовах.

2 листопада 1860 року юний Михайло вступив до Сімферопольської губернської гімназії. Навчався він успішно: після закінчення 1 класу був нагороджений похвальним листом і книгою, а в третій – переведений без іспитів.

Внаслідок скандальних неприємностей на службі батька в 1863 році сім’я Гоняєвих перебирається до Херсона. Батько змушений був улаштуватися на менш оплачувану посаду цивільного інженера при Херсонській палаті державного майна. На початку 1867 року ця посада була скасована й він вимушено згодився на призначення до Сибіру, залишивши Михайла самого в Херсоні.

Після випуску з гімназії влітку 1867 року Михайло Гоняєв вступає на природничий факультет до Новоросійського університету в м. Одесі. Перший досвід у журналістиці він здобув, працюючи репортером у газеті «Одесский вестник» одночасно з навчанням в університеті. По закінченні першого курсу Михайло протягом двох років продовжує навчання в Петербурзькому університеті, співпрацює репортером у ліберальній газеті «Санкт-Петербургские ведомости», де спеціалізується на земських питаннях.

У 1869 році двадцятирічний юнак одружується, у  подружжя народилося двоє синів: Олександр у 1870 році та Олексій у 1873. У червні 1870 року, на запрошення редактора «Одесского вестника» М.П. Сокальського,  Михайло Гоняєв повертається до Одеси, плануючи зайнятися журналістикою. Але раптова смерть редактора перекреслила всі плани, і Михайло залишається без роботи.

Безробітний М. Гоняєв приймає пропозицію кращого адвоката Одеси М. Я. Городецького зайнятися юридичною практикою і після року стажування, у 1873 році, разом з учителем переїздить до Єлисаветграда. Тут він обіймає посаду приватного присяжного повіреного (адвоката) при Єлисаветградському окружному суді, береться за складні справи і завжди їх виграє. Про надзвичайно високий рівень професійних якостей М. Гоняєва, як адвоката, свідчить той факт, що він неодноразово здійснював представництво своїх клієнтів у Цивільному касаційному департаменті Урядового Сенату. Разом із кримінальним департаментом це була вища касаційна інстанція Російської імперії. Отриманий практичний досвід він узагальнив у праці «Гражданскій процессъ въ мировому суді», яка була видана 1881 року у Єлисавеграді. Про популярність роботи свідчить те, що її можна було придбати у книжкових магазинах відомих російських книговидавців – І. І. Глазунова та О. С. Суворіна.

На противагу більшості науковців, що досліджували статути та закони, у роботі Михайла Констянтиновича Гоняєва критично аналізувались та тлумачились рішення вищої судової інстанції Російської імперії. Він не лише цитував закони і касаційні рішення, але й здійснив вибірку із останніх, викладаючи рішення, із якими був згоден, та вказав лише номери рішень, з якими не згоден. Тим самим він виявляв толерантність до суддівської професії та не піддавав критиці конкретні необґрунтовані й неспроможні рішення суддів.

М. К. Гоняєв вважав, що цей твір – як довідкова книга, проте за характером викладу та досить широкою тематикою віна більш подібна до посібника або підручника. У ньому автор описував недоліки мирової юстиції, з якими йому особисто доводилось мати справу в практичній правозахисній діяльності. Серед основних автор визначав заплутаність процесуальних вимог, низьку грамотність суддів, буквоїдство. Причину цих проблем він вбачав у цілковитій юридичній непідготовленості мирових суддів і намагався допомогти їм своєю книгою.

Наукова доктрина, викладена Михайлом Гоняєвим, була надзвичайно перспективною, оскільки, в першу чергу, досліджувала інститут прецедентного права. М. Гоняєв одним із перших створив певний науково-практичний коментар, узагальнення касаційних рішень суду. Тобто здійснив ту функцію, яка на сьогодні законодавчо визнана та закріплена (із певними видозмінами) за вищими органами судової влади. Він зміг розмежувати перспективність викладеної ним доктрини та можливого її застосування у майбутньому із реально діючими фактичними умовами обмеженої на час його життя правозахисної діяльності.

На працю Михайла Констянтиновича й досі прямо посилаються здебільшого іноземні автори. Таку історичну несправедливість не можна допустити, оскільки М. Гоняєв позиціонував себе українцем та патріотом.

Врахувавши досвід провідних іноземних доктрин, М. К. Гоняєв опікувався захистом прав тих, кому це було зробити не під силу – простому люду, та у тих місцях, де це було робити найважче – у далекому від столиці імперії молодому місті, на постійно пригноблюваній території невизнаної країни.

З 1877 року Михайло Костянтинович починає вивчати гру у шашки: досліджує історію гри, розробляє етюди і задачі, виступає суддею у змаганнях, публікує серію нарисів про шашки у журналах «Шахматный вестник», «Зритель», «Радуга». У 1884 році він розробляє і оприлюднює у журналі «Радуга» перший «Устав шашечной игры», який використовували організатори шашкових змагань майже до сьогодення.

Юриспруденція, шахи і шашки – не єдині захоплення Михайла Костянтиновича: він за короткий термін навчається гри на фортепіано, виступає на місцевих благодійних вечорах і концертах, пише вірші і публіцистичні твори, які друкувалися в «Одесском вестнике» та в періодичних виданнях Єлисаветграда.

М. К. Гоняєв досконало володів німецькою, англійською та французькою мовами, які опанував самостійно. Наскільки багатогранними були таланти М. Гоняєва, настільки ж вражаючими були і його досягнення, які він здобув, не маючи вищої освіти. «Різнобічність культурних інтересів скромного адвоката виявилася і в заснуванні ним громадської бібліотеки, якою користувалися мешканці міста (Єлисаветграда) протягом тривалого часу» (Г. Зленко).

Провінційний Єлисаветград був затісний для творчих планів Михайла Гоняєва та не виправдовував надій у гідному поціновуванні й використанні його юридичних праць, зокрема, книги «Гражданский процесс в мировом суде». І хоча в пресі в той час лунали прихильні відгуки на дослідницькі розвідки автора, він вважав, що, як юрист, міг би досягти більших успіхів на столичних теренах.

У 1888 році Михайло Костянтинович переїхав до Москви. Сповнений творчих задумів, влаштувався на роботу у впливову столичну газету, але до нових умов пристосуватись не зміг і полишив роботу в результаті конфлікту з редактором. Ці негаразди спричинили важку депресію, на фоні якої проявились симптоми генетично успадкованої душевної хвороби.

Усвідомивши свій стан, Михайло Костянтинович добровільно прийшов у лікарню 7 липня 1889 року й перебував у ній до весни 1890-го, допоки не відчув себе здоровим. Із Москви він негайно виїхав до Єлисаветграда. Але нові рецидиви хвороби змушують Михайла Гоняєва знову звернутись до лікарів. Він потрапляє в Херсонську лікарню для психічнохворих. Там 17 квітня 1891 року Михайло Костянтинович Гоняєв відходить у вічність.

Гіркою та водночас і світлою епітафією звучать слова Д. І. Саргіна, дослідника життя і творчості М. К. Гоняєва: «Багато знань забрала із собою в могилу ця високообдарована людина».

Більше інформації можна отримати з таких джерел:

1. Гольмстен А. М. Гоняев. Гражданскій процессъ въ мировомъ суді // Журналъ гражданского и уголовного права. – СПб, 1883. (Год тринадцатый). – Книга 9-10. –  С. 159-169.
2. Гоняевъ М. К. Гражданскій процессъ въ мировомъ суде. Справочная книга для мировыхъ судей и тяжушихся. Томъ первый: Судопроизводство. Выпускъ первый. Общія положенія и движеніе процесса въ первуй инстанціи. – Елисаветградъ, 1881. – С. 10, 16.
3. Гоняевъ М. К. О праве тяжущихся представлять новыя доказательства въ апелляціонную инстанцію // Журналъ гражданского и уголовнаго права. – СПб, 1884. – Книга 6. – С. 11.
4. Гоняевъ М. К. Просьбы о кассаціи въ гражданскомъ процессі по уставу гражданскаго судопроизводства и по рішеніямъ сената // Журналъ гражданского и уголовнаго права. – СПб, 1884. – Книга 8. – 212 с.
5. Джаншиев Г. М. Гоняев. Гражданскій процессъ въ мировому суді // Юридическій вестникъ, 1882. – Томъ 10. – С. 146-149.
6. Ізваріна О. М. Рукописна спадщина відомого українського композитора П. П. Сокальського // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Щоквартальний науковий журнал. – 2010. – № 1. – С. 99-103.
7. Мамонтов А. Гоняев Михаил Константинович. Шахматы. Энциклопедический словарь. – М, 1990. – С. 246.
8. Мамонтов А. Михаил Гоняев – выдающийся деятель шашек // Крымская правда. – 1991. – 29.08.
9. Суворин А. С. М. К. Гоняєв. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. – Т. 31. – СПб. – 957 с.
10. Улюшев Б. Адвокат-митець М. К. Гоняєв у протидії судовій системі Російської імперії [Електронний ресурс] // Адвокатура України: Історія та сучасність: Матеріали Всеукраїнського круглого столу 25 січня 2013 року. – Електрон. дані. – С. 57-63. – Режим доступу: https://unba.org.ua/assets/uploads/news/novosti/2016-05-17.materialy.krugliy.stil.lviv.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.08.2024.

Підготувала Т. Федько