Володимир Кузьмич – письменник, який мріяв про небо, а загинув у таборах

Володимир Кузьмич – письменник, який мріяв про небо, а загинув у таборах

Українська література ХХ століття зберігає чимало імен, чия доля стала трагічним віддзеркаленням епохи. Серед них – Володимир Савич Кузьмич (1894–1943), талановитий прозаїк, романтик авіації, поліглот, художник і педагог. Він щиро вірив у майбутнє, писав про науковий прогрес і силу людського духу, але сам став жертвою тоталітарної системи, якій служив і яку намагався осмислити у своїй творчості. Його життя – це історія людини, яка прагнула піднятися до небес, але була приречена загинути за колючим дротом.

27 червня 1894 року на станції Бахмач на Чернігівщині, у родині залізничника, народився Володимир Кузьмич. Дитинство майбутнього письменника було непростим. Після смерті батька дев'ятирічний хлопчик разом із братом опинився в сирітському притулку в Полтаві. Незважаючи на тяжкі життєві обставини, він наполегливо здобував освіту, працював у чоботарській майстерні та друкарні, а згодом закінчив гімназію.

У двадцяті роки Володимир Кузьмич переїхав до Харкова – тодішньої столиці України. Тут він вступив на юридичний факультет Харківського інституту народного господарства, який закінчив у 1929 році. Згодом завершив аспірантуру при кафедрі літературознавства Українського інституту марксизму-ленінізму. У 1927 році одружився з Агріпіною Сеніною.

Особливе місце в його житті займала авіація. У час, коли польоти лише починали захоплювати уяву людства, Кузьмич став одним із перших українських письменників, які піднімалися в небо на літаках. Він товаришував із видатним авіаконструктором Костянтином Калініним, уважно стежив за розвитком літакобудування і присвятив цій темі один зі своїх найвідоміших творів – роман «Крила» (1930), у якому змалював робітників-новаторів авіаційної промисловості.

Не менш незвичним було й інше його захоплення – міжнародна мова есперанто. Серед українських письменників того часу він був чи не єдиним активним есперантистом, входив до керівництва Міжнародної асоціації революційних письменників-есперантистів.

У 1930–1932 роках Кузьмич працював на будівництві Дніпрельстану. Він добре володів французькою мовою, завдяки чому міг безпосередньо спілкуватися з бельгійськими інженерами, які брали участь у спорудженні електростанції, а також листувався з відомим французьким письменником Анрі Барбюсом. Саме тут він працював над історією радянських заводів, однак рукопис був відхилений владою.

Талант Володимира Кузьмича не обмежувався літературою. Він захоплювався живописом, створював акварельні ілюстрації до власних творів, розписував декоративні блюда. Частина цих робіт нині зберігається у фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Активним було й літературне життя письменника. Він входив до літературних організацій «Гарт», «Молодняк», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, Спілки радянських письменників України, працював у художньо-політичній раді Харківського театру опери та балету.

Його літературний дебют відбувся у 1925 році, коли журнал «Всесвіт» надрукував оповідання «Наталева круча». Згодом його твори регулярно з'являлися на сторінках журналів «Червоні квіти», «Плужанин», «Молодняк», «Червоний шлях», «Плуг».

Головними темами творчості письменника стали індустріалізація, технічний прогрес, будівництво нової держави, праця і людина. Проте навіть у творах, які відповідали офіційній ідеології, критики знаходили «небезпечні» мотиви. Його неодноразово звинувачували у «махровому націоналізмі», «індустріальному хвильовізмі» та навіть у «звеличенні української нації». Особливо різкі напади викликав роман «Крила», присвячений українському літакобудуванню.

Попри постійну ідеологічну критику, Володимир Кузьмич був надзвичайно плідним автором. Лише за 1927–1941 роки побачили світ 32 його книги. Серед них – збірки «Наган», «Італійка з Мадженто», «Хао-Жень», «Міна», «Польот над Кавказом», «Жовтий рикша», «Повидло», «Шість тисяч метрів», поема «Індустріада», морські оповідання «Кораблі», повість «Турбіни», науково-фантастична повість «Висоти», повість «Океан», книга «Сто хлібин» та інші. Уже під час Другої світової війни він написав цикл фронтових оповідань «Перший бій», «Дружина пілота», «У грозу». Саме книжка «У грозу», видана у 1941 році, стала останньою за життя письменника.

Напередодні війни Кузьмич працював старшим викладачем кафедри західноєвропейської літератури Харківського державного університету. З початком бойових дій його родину евакуювали до Казахстану, однак уже на першій станції дружина із сином повернулися до окупованого Харкова, а сам письменник продовжив шлях.

Далі його біографія перетворюється на одну з багатьох трагічних історій доби сталінського терору. У 1942 році Володимира Кузьмича заарештували співробітники НКВС, звинувативши в антирадянській діяльності. Матеріали слідчої справи досі не знайдено, тому багато подробиць залишаються невідомими. 5 липня 1943 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила письменника до каторжних робіт у виправно-трудовому таборі.

У документах зазначено, що 4 жовтня 1943 року Володимир Кузьмич помер. Офіційною причиною смерті названо пелагру – тяжке захворювання, спричинене виснаженням і голодом. Місце його поховання так і залишилося невідомим. Дослідники не виключають, що ця версія могла приховувати справжні обставини загибелі письменника.

Лише після смерті Сталіна справедливість почала повертатися бодай на папері. 20 вересня 1957 року Судова колегія Верховного Суду Казахської РСР скасувала рішення Особливої наради НКВС, а Володимира Кузьмича було посмертно реабілітовано.

Минуло багато десятиліть, однак ім'я Володимира Кузьмича й досі залишається маловідомим широкому загалу. Його біографія нагадує про покоління українських митців, які створювали нову літературу, мріяли про науковий прогрес, освоєння неба й майбутнє своєї країни, але самі стали жертвами репресивної машини. Повертаючи із забуття такі постаті, ми відновлюємо не лише історичну справедливість, а й пам'ять про українську культуру, яку тоталітарний режим намагався позбавити голосу. І саме тому історія Володимира Кузьмича – це не лише сторінка минулого, а й важливий урок для сучасності.

Твори В. Кузьмича:

1. Кузьмич В. Міна: оповідання / В. Кузьмич // Всесвіт. – 1927. – № 6. – С. 2–5.
2. Кузьмич В. Океан : повість про світове змагання стратопланів [Електронний ресурс] / Володимир Кузьмич. – Харків ; Одеса : Видавництво дитячої літератури, 1939. – Режим доступу : https://litmir.club/br/?b=642920 (дата звернення: 25.07.2026).

Матеріали про життя та творчість:

1. Дубина М. Володимир Савич / М. Дубина // Українська Літературна Енциклопедія. У 5-ти т. – Київ, 1995. – Т. 3: К–Н. – С. 77–93.
2. Володимир Кузьмич // З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій. – Київ, 1991. – С. 289–290.
3. Кузьмич Володимир // Лейтес А. Десять років української літератури (1917–1927) : у 3 т. / А. Лейтес, М. Яшек ; за заг. ред. С. Пилипенка ; Ін-т Тараса Шевченка. – Харків : Держ. вид-во України, 1928. – Т. 1 : Біо-бібліографічний. – С. 267–268. – URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=7853 (дата звернення: 25.07.2026).
4. Мацько В. П. Кузьмич Володимир Савич / В. П. Мацько // Енциклопедія Сучасної України : [Електронний ресурс] / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-1896 (дата звернення: 25.07.2026).
5. Письменники Радянської України. 1917–1987: Біобібліографічний довідник / упоряд. : В. Коваль, В. Павловська. – Київ, 1988. – 719 с.
6. Підгайний Л. Володимир Кузьмич / Л. Підгайний // Літературна газета. –  1928. – 1 жовт.

Матеріал підготувала О. Михайленко