Борис Грінченко – невтомний "робітник на українському полі"

Український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (нині Сумська область), в родині збіднілих дрібнопомісних дворян.
Під час навчання у Харківському реальному училищі (1874-1879), зблизився з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують на кілька місяців. Після звільнення він вимушено залишає навчання і починає самостійно заробляти на прожиття. Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. Його педагогічна діяльність тривала протягом  12 років (1881-1893). Борис Дмитрович вчителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини, за виключенням 1885-1887 років, коли був статистиком у Херсонському губернському земстві.
Багато писав, друкувався в журналах та альманахах. У світ вийшли його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903). З 1894 року Б. Грінченко працює в Чернігівському губернському земстві.
За час роботи у земстві він пише дилогію «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897), «Нахмарило» (1897), «Степовий гість» (1898), «Серед бурі» (1899), «На громадській роботі» (1901). Надзвичайно працелюбна людина і справжній патріот Б. Грінченко видає «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895-1899), «З вуст народу» (1900), «Література українського фольклору (1777-1900)» (1901). Читати далі.