П’єса І. Кочерги «Ярослав Мудрий»

П’єса І. Кочерги «Ярослав Мудрий»

Драматичну поему «Ярослав Мудрий» вважають вершиною творчості видатного українського драматурга Івана Кочерги (1881-1952). Намір  її написати виник під впливом самого життя. Автор розпочав роботу над твором ще перебуваючи в евакуації, а завершив після повернення до визволеного Києва в 1944 році. Це позначилось і на авторському задумі, і на сюжеті драми, бо він бачив страшні руїни і згарища, людські бідування, з перших уст чув розповіді про мужність і відвагу наших людей, їх прагнення до миру і спокою на рідній землі. У творі І. Кочерга змальовує героїчну добу, коли наші пращури боролись за єдність Київської Русі, за її розвиток і процвітання. Саме в період 1030-1036 рр. князю Ярославу вдалося втихомирити на деякий час князівські міжусобиці та відбити навалу печенігів. Тому проблема миру як запоруки процвітання держави і народу стає головною для князя.

Остаточний варіант поеми датовано 1946 роком. Цього ж року відбулася прем'єра в Харківському театрі імені Т. Шевченка, а спектакль 1948 року було відзначено Державною премією. У 1946 році вийшло два окремі видання «Ярослава Мудрого» – українською мовою і російською.

За жанром «Ярослав Мудрий» – драматична поема, піджанр – романтична драма, хоча була задумана як історична трагедія.

Тема твору – показ синівської відданості батьківщині, полум’яної любові до рідної землі князя та широкого загалу простих людей, які в жорстоких боях із різними нападниками завжди відстоювали волю і незалежність своєї батьківщини.

Ідея сформульована самим автором у передмові до твору: «... ідею поеми можна визначити як нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизни».

Конфлікти твору, хоч і є плодом творчої уяви драматурга, цілком відповідають реальним суспільним суперечностям того часу. Спираючись на них, автор домислює і переосмислює окремі образи й події, ніскільки не порушуючи правди історії. Подіям давнього минулого він надає широкого соціального звучання і філософського узагальнення. Головним конфліктом у творі є неоднакове розуміння справжнього миру князем і народом.

Твір має класичну побудову. Композиційно складається із 5-ти частин, які окреслені назвами:

1. «Сокіл» – саме сокіл привів Гаральда до Єлизавети, хоча переслідував він її сестру Анну. Цим епізодом вводиться «варязька» сюжетна лінія.

2. «Закон і благодать» – характеризує державні пріоритети Ярослава Мудрого, прагнення до миру й спокою в країні.

3. «Квітневий сніг» – несподіваний сніг у квітні і така ж несподівана смерть Милуші від руки зрадника-варяга.

4. «Каменщик і князь» – стосунки Ярослава мудрого і Журейки, який рятує князя від варязької змови.

5. «Гуслі і меч» – підкреслює у характері героя два начала: оборонця рідної землі і мирного будівничого.

Особливістю композиції твору є наявність епічних і ліричних відступів - ліричний зачин, монолог Микити, який має епічний характер. Усі події показані в хронологічній послідовності.

Герої трагедії «Ярослав Мудрий» – художньо довершені, сповнені життєвої правди образи. Це насамперед сам Ярослав та його «чесний ворог і таємний друг» Микита, син Новгородського посадника Констянтина. І. Кочерга зумів поєднати в образі князя риси видатної історичної особи і живої людини, наділеної різко індивідуальними якостями. Зі сторінок твору він постає як «хоробрий вождь і мудрий будівник», для якого «Русь понад усе», помисли якого спрямовані на створення миру для свого народу, і як рядова людина з усіма її позитивними й негативними рисами.

Образ Ярослава суперечливий, чим і привабив І. Кочергу. Драматург представив власний погляд на те, якими якостями повинен володіти істинно великий правитель, його змальовано у ваганнях і суперечностях, що властиві кожній людині: «Боже правий, як важко це – творити правий суд!». Із роздумів Ярослава Мудрого: «Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких». У ньому тісно поєдналися лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, культури, щедрість, а з іншого боку – честолюбство, лукавство, лякливість. Помисли і діяння князя були спрямовані на те, щоб возвеличити Київ. Він виступає проти прагнень варяг підкорити Київ, відкидає намагання дружини ствердити вищість варяг. Іноді йому доводиться діяти варязькими методами, карати найближчих родичів (вбивство Коснятина, який хотів порушити спокій країни). Невтомна боротьба князя за єдність руської землі, велике і святе почуття невгасимої любові наших далеких предків до своєї вітчизни прекрасно передане фразою «Хто вип’є раз дніпрової води, тому ніколи Київ не забути», проходить через усю п’єсу, є її лейтмотивом.

Дружина князя – шведська принцеса, яка виступає на захист «заброд-варягів» і готує проти нього змову. Улюблених дочок він змушений віддати заміж у чужі краї, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі: Єлизавету – за норвезького короля Гаральда, Анну – за французького короля Генріха І, Анастасію – за угорського Антраша І. – цього вимагали інтереси вищої політики. Важко погодитися Анні, що «доведеться їхати в Париж», адже «там ні кравців, ні крамарів путящих, доми холодні, вулиці брудні». Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за рідним краєм вона гине на чужині. Але так Руська земля дістала сильних союзників. Династійні зв’язки ввели Київську Русь в річище європейської політики і зробили Київ одним із міжнародних центрів, де перехрещувались різні культурні течії. Швеція, Візантія, Франція, Німеччина, Норвегія, Данія, Польща, Англія – країни, з якими Ярослав мав родинні зв’язки.

«Раніш закон, а потім благодать» – це філософія Ярослава Мудрого. Закон – вищі інтереси держави, благодать – добро, щастя людей. Щоб між людьми запанували взаєморозуміння і злагода, необхідно створити в державі порядок, непорушний мир, підкорити особисті інтереси загальнодержавним. А зробити це не так просто.

Князь не тільки спирається на підтримку народу, а й вчиться у нього. Люди люблять Ярослава незважаючи на те, що він буває і жорстоким, він прагне до мирного будівництва, бо «мир і труд – це благо основне», а змушений весь вік «водити в походи рать».

За часів князювання Ярослава з’явився широкий прошарок освічених людей, серед яких – відомі літописці, перші письменники та історики східнослов’янського світу Никон, Нестор, Іларіон. Саме в цей час, бажаючи дати народові правий суд, був створений перший звід законів давньоруської держави – «Руська правда». Але разом з тим, Ярослав був змушений їх порушувати, виходячи з певної політичної ситуації. Тому і не знаходить підтримки народу. Так, коли люди вимагали кари над забродою-варягом, убивцем Милушиного брата, Ярослав, аби не загострювати стосунки із варягами, милує його на прохання Єлизавети. Народ висловлює незгоду з цим рішенням: «То неправий суд!». Ідучи до високої мети, князь інколи нехтував долею простолюду (Журейко, Микита):

«Мудрий лад. Не посадити кроткими руками,
Немов троянд і лілій тихий сад
Як дикий ліс, мотиками, руками
Державне поле треба корчувать,
Щоб виросла на ньому благодать».

Любов до рідного краю керує вчинками не лише Ярослава, а й бентежного і гордого Микити та Свічкогаса.

У складній внутрішній боротьбі розкривається художньо переконливий образ Микити. Він оселився у княжому дворі з метою помсти Ярославу за скривдження свого батька, проте задум не здійснює, бо з почуттям кровної помсти в його свідомості бореться розуміння загальнонародних інтересів. Він намагається зрозуміти державну політику Ярослава, те, «чим він людей отак причарував», побачити, що князь «ворогів здолав не для своєї слави, а щоб з’єднати Руськую державу». Тому відповідає Давидові й Ратибору:  «Чи варто мстити Ярославу, коли тепер будує він державу і Новгород міцніє разом з ним?». Перебуваючи в оточенні Ярослава, Микита зрозумів, що перед ним «мудріший з усіх земних царів», що тільки послідовна й рішуча політика Ярослава - правильна. Тому навіть смерть батька і підбурювання новгородських змовників не змогли підняти його руку проти Ярослава. Немалу роль відіграла в цьому й любов до Єлизавети. Ставши «таємним другом» Ярослава, він гине в бою за Русь, обороняючи Київ від навали печенігів. Микита - це образ живої людини, пристрасного і чесного шукача правди, високопоетичне втілення тих внутрішніх сил Київської Русі, які протистояли Ярославу в його боротьбі проти чвар феодалів, дроблення країни, за міцну і єдину державу, здатну витримати бій з наймогутнішими силами зовнішніх ворогів.

Добродушний Свічкогас переконується в тому, що краще свині пасти і свічки гасити на рідній землі, «ніж рицарем вельможним і багатим розкошувати по чужих краях». Ради блага вітчизни жертвує собою, аби зберегти життя Ярославу, проста дівчина Милуша. Любов до батьківщини примушує каменщика Журейка забути кривди, яких він зазнав від Ярослава, і йти на допомогу йому в загрозливий для Русі час, попередити князя про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.

Велику роль відіграє в творі конфлікт між Ярославом і варягами, на захист яких стає дружина князя, Інгігерда. Причина конфлікту з нахабному поводженні варягів, яких руські князі в ті часи наймали для оборони кордонів Київської держави, в їх притяганні на роль духовних отців руського народу і спадкоємців його земель. З гідністю, як справжній патріот і син свого народу, говорить Ярослав дружині, в минулому скандинавській принцесі:

«Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем.
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Лагоди живе.
І не заброд Ісландії суворих —
Мене своїм він предком назове!»

Змальований у ваганнях, сумнівах, тяжких роздумах, ніжній любові до своїх дітей, у взаєминах з представниками простого люду та дружиною, образ Ярослава Мудрого окреслюється в уяві читача й глядача чітко й виразно, в усій багатогранності і складності живої людини.

У «Ярославі Мудрому», описуючи київського князя Ярослава та інших патріотів рідної землі (Микиту, Журейка, Мілушу, Єлизавету), що борються з завойовниками, автор стверджував, що господарями української землі були саме українці – народ, який з гідністю проніс негаразди та біди крізь тисячоліття і переміг чергового агресора – нацистів, які широко розповсюджували концепцію походження слов’ян від норманів. Інакше бути не могло, якщо народ на власній землі бореться за свою свободу! У сьогоднішніх умовах багато українців асоціюють «Ярослава Мудрого»  з боротьбою проти вже іншого агресора – східного. І вірять, що переможуть і на цей раз, адже вони захищають свою землю.

Видання п’єси І. Кочерги «Ярослав Мудрий»:

1. Кочерга І. Ярослав Мудрий: драматична поема / І. Кочерга. – Київ, 1981. – 152 с.
2. Ярослав Мудрий // Кочерга І. Вибрані твори / І. Кочерга. – Київ, 2005. –480 с.
3. Ярослав Мудрий // Кочерга І. Драматичні твори / І. Кочерга. – Київ, 1989. – С. 603–696.
4. Ярослав Мудрий // Кочерга І. П'єси / І. Кочерга. – Київ, 1990. – 395 с.
5. Ярослав Мудрий // Кочерга І. Твори / І. Кочерга. – Київ, 1968. – 438 c.

Матеріали щодо вивчення п’єси І. Кочерги «Ярослав Мудрий»:

1. Бентя Ю. У Національній опері – «Ярослав Мудрий» / Ю. Бентя // Музика. – 2007. – № 4. – С.12–14.
2. Білоштан Я. Поетико-драматичні епопеї про Київську Русь / Я. Білоштан // Кочерга І. П’єси / І. Кочерга. – Київ, 1983. – С. 5–14.
3. Бойко Л. Особливості поетики драматичної поеми І. Кочерги «Ярослав Мудрий» / Л. Бойко // Науковий вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Серія: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. –  1997. – Вип. 5. – С. 18–21.
4. Вишневський М. Іван Кочерга (До 75-річчя з дня народження) / М. Вишневський // Література в школі. – 1956. – № 5. – С. 85–89.
5. Гриценко В. Проекція в сучасне чи апологія князівської жорстокості? [драма Кочерги «Ярослав Мудрий» з погляду сьогодення] / В. Гриценко // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 8. С. 56–58.
6. І. Кочерга. Ярослав Мудрий. Свіччине весілля: біогр. письм., короткі перекази творів, аналіз текстів, зразки учнів. творів : посіб. для 11 кл. / авт.-упоряд.: Г. Корницька, Л. Морозова. – Харків, 1999. – 62 с.
7. Калінкіна В. Вивчення драми Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» : 11 клас / В. Калінкіна, Е. Саєнко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. – № 19/20/21. – С. 39–46.
8. Кудрявцев М. Ідея як домінуючий фактор в образах-символах історичної драматургії Івана Кочерги / М. Кудрявцев // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №10. – С. 4–10.
9. Кузякіна Н. Драматург Іван Кочерга: Життя. П’єси. Вистави / Н. Кузякіна. – Київ, 1968. – 259 c.
10. Могильницька Г. Моральна проблема драми І. Кочерги «Ярослав Мудрий» / Г. Могильницька // Українська мова і література в школі. – 1999. – № 3. – С. 36–38.
11. Морозюк Н. П'єса І. Кочерги «Ярослав Мудрий» та роман П. Загребельного «Диво»: образ Ярослава Мудрого / Н.  Морозюк // Всесвітня література та культура. – 2002. – № 3. – С. 45–52.
12. Морозюк Н. Складний і суперечливий образ Ярослава Мудрого / Н.  Морозюк // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 9. – С. 35–36.
13. Ткаченко В. Драматична поема І. Кочерги «Ярослав Мудрий» / В. Ткаченко // Українська мова та література в школі. – 1971. – № 11. – С. 29–36.
14. Хропко П. «Мудрий народ і житиме віками в трудах і битвах вихована Русь» (тема Києва в драматичних поемах І. Кочерги) / П. Хропко // Українська мова та література в школі. – 1982. – № 5. – С. 45–52.
15. Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий»  / К. Шевцова // Українська мова і література в школі. – 2003. – № 6. – С. 70–74.

Матеріал підготувала О. Михайленко