Посієш характер – пожнеш долю...

Четверо стомлених подорожніх дісталися опівночі до міських воріт. Ворота зачинені, варта міцно спить. Перший подорожній сів на землю: «От не щастить! Варто було раз вибратися з дому – і от яка невдача! Що ж робити – до ранку далеко. Згадаєте моє слово, до ранку ще й дощ піде», – говорив він, ледь не плачучи. «Чого тут нити, висадимо ворота, та й усе!» – каже другий. «Нащо панікувати, літня ніч коротка. Посидимо, почекаємо до ранку», – заспокоював третій. «Навіщо сидіти й чекати? Давайте розглянемо ворота ближче. Он під ними велика щілина, може вдасться пролізти крізь неї», – порадив четвертий.

Чому ці люди так по-різному відреагували на одну й ту ж саму подію? Мабуть, ви здогадались: усі вони малі різний характер.

Недарма народна мудрість говорить: «Посієш характер – пожнеш долю». Адже від характеру залежить, якими будуть стосунки в людини з оточуючими, в родині, як вона працевлаштується на роботі. А крім того, характер впливає на наше здоров'я. Так, скандинавські вчені в результаті досліджень дійшли висновку, що частіше застуджуються, хворіють на грип та інші респіраторні захворювання люди з такими рисами характеру, як впертість, почуття провини, злопам’ятність, нездатність прощати, вразливість, збудливість і нервозність, агресивність.

Як бачимо, наш характер великою мірою визначає наше життя. Про це ми говорили під час останнього засідання клубу «Дивослово». Учасники клубу відверто ділилися, які б риси характеру вони більше хотіли в себе розвинути, а яких зовсім позбутися.  

Висновок з даної теми можна передати рядками маленького віршика І. Сварника «Найкраща риса»:
Промовив гордий Кипарис:
     - Із людських рис для мене прямота – найкраща! 
А липа:
     - Лишенько! Це глупота.

Людина, хай велика чи мала, –
пропаща без сердечного тепла.
Озвався дуб:
     - Послухайте мене:
твердий характер – ось що головне.
     - А гнучкість розуму – то риса неможлива? –
докинула Ліщина пустотлива.
Троянда мовила:
     - Забули про красу, я в собі віки її несу!
Людина мудрі речі наслухала
 тужно так замріяно зітхала:
     - Мені б тих рис найбільше осягти,
змогла б я гідно шлях увесь пройти!                                               

Під час засідання клубу традиційно за горнятком запашного чаю обговорювали новинки сучасної української літератури та ділилися враженнями від прочитаної повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

Наступне засідання, яке відбудеться за тиждень, буде присвячене не менш цікавій темі – світогляду людини та особливостям його формування.

Приходьте – буде цікаво!