Посмертно реабілітований Федір Злидень (1899-1938)
Посмертно реабілітований Федір Злидень (1899-1938)
Український поет, письменник, журналіст доби Розстріляного відродження Федір Євтихійович Злидень народився 24 липня (5 серпня) 1899 року в селі Зачепилівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області) в селянській багатодітній сім’ї. Закінчив сільське двокласне училище. Деякий час працював канцеляристом Костянтиноградського повітового земства.
У 1918 році Федір Злидень вступає навчатися на педагогічні курси, які було відкрито в Костянтинограді. Після закінчення, з 1921 року, починає працювати учителем, спочатку в початкових класах Забаринської школи, а в 1922 році він призначається інспектором шкіл. Полтавська газета «Незаможний селянин» друкує його вірші за підписом «Злидар». У цьому ж році на сторінках газети з’явилося ще декілька віршів молодого вчителя, в яких звучить пафос, віра в краще майбутнє селян, всього трудового люду.
Прагнучи розширити свою освіту, підвищити свій фаховий інтелектуальний рівень 1923 року, Ф. Злидень стає студентом Полтавського інституту народної освіти. Тут близько сходиться з гуртком молодих поетів, його приймають до полтавської філії спілки селянських письменників «Плуг».
У часи, коли вся країна знаходилася в пошуку подальшого свого розвитку, коли всі були захоплені прагненням перебудовувати суспільство на новий лад, виникало багато різноманітних організацій, які ставили своєю метою залучення широких мас до активної участі в суспільному житті. У 1922 році в м. Харків (тодішній столиці України) засновується республіканська спілка селянських письменників «Плуг», яка сприяла підвищенню культурного рівня села, виявленню і об’єднанню літературних сил. Одразу в ряді міст країни створюються філії цієї організації. П. Усенко, один з організаторів полтавської філії «Плугу», писав про Ф. Злидня: «Ми завжди вітали його появу в Полтаві, бо любили його. І він любив «Плуг», був закоханий у його вечірки…».
По закінченні інституту з 1924 року, Ф. Є. Злидень вчителював у Зачепилівці та інших селах Красноградського району, прищеплюючи учням любов до рідної школи, літературного слова. Саме його уроки стали тим поштовхом, який привів майбутнього українського письменника Миколу Рудя у літературу. «Ф. Злидень закоханий у життя, неабиякий правдолюб, художній агітпроп у гущі народній. Він знав і любив Павла Тичину, зоря великого таланту якого яскраво зайнялася на поетичному небосхилі. На уроках в Зачепилівці Ф. Злидень неголосно та мистецьки переконливо читав учням вірші Тичини. Точніше жив його емоційним вогнем і ясним ідеалом» (П. Ротач, А. Хижняк). Одночасно він працював сількором газети «Радянське слово», виступав у «Радянській освіті», писав нариси, фейлетони, п’єси.
Одну з його п’єс ставили в Зачепилівці, в ній Ф. Злидень був в одночас актором і режисером. Маючи гарний від природи голос, виконував вокальні партії. На жаль, тексту жодної п’єси не збереглося. Але, в «Українській Літературній Енциклопедії» згадується єдина п’єса «Не тоді хортів годують, як на охоту йдуть», яка теж була втрачена.
У цей час Федір Злидень починає працювати над повістю «Незаможники», уривки з якої напам’ять читав на уроках в Зачепилівський семирічці. Пише також роман «Смійтеся, мамо!». «І подумати тільки, батько Явтух, живе од степу, вбогіший за міського водоноса, а син, дивись, художні твори пише. Як і Остап Вишня. Тільки Федорові, видно, не до смішного. Все про незаможників-бідняків» (М. Рудь.).
15 травня 1925 року в Зачепилівці у Федора Євтихійовича народився син Юрій – майбутній український живописець, який працював в галузі станкового живопису, переважно в жанрі пейзажу. У 1930 році Ф. Злидень з сім’єю переїжджає до Полтави. Він залишає вчительську діяльність і працює в обласній газеті «Більшовик Полтавщини» до 1938 року. Активно співробітничає з газетою політвідділу Полтавської МТС «Шлях Леніна».
Ф. Кравченко, з яким Ф. Злидень працював у Полтавській газеті, пізніше пригадував, що якось на запитання «Чи кортить йому видати збірку своїх поезій, попрацювавши над нею «як слід», він важко зітхнув: «В мене ж маленькі діти. Не до «чистої поезії» мені тепер. Але ж мрію… мрію, друже, й про такі твори, які зможуть визнати й майбутні історики нашої літератури. Хіба ж Боги горшки ліплять?»
Він жив напруженим робочим ритмом. Вдень – газетярська робота, вночі – літературна діяльність, робота над віршами, повістю і романом, в яких втілював усе побачене і пережите.
Його поетичні твори друкуються в збірках полтавських поетів «З риштовань будови» (1932), «Червона книга» (1933). У Харківському видавництві «Український робітник» 1933 року виходить нарисована повість «Яри загомоніли», окремо видаються в Полтаві нариси «Бригадир Ткач» та «Надія Яремченко» (1934). В 1934 році в Полтаві ж вийшла невеличка збірка поезій під назвою «Більшовицька весна», куди ввійшли твори Ю. Жимка, Ф. Злидня, Ф. Кравченка. Вірш Ф. Злидня «Школа» композитор В. Верховинець поклав на музику і мати письменника Олександра Никонівна часто вмикала радіо в надії почути пісню свого сина.
Школа
Усміхнулося сонце осіннє.
Зашарівся розгублений день,
Обізвавсь на шкільному подвір’ї
Голосистий дзвіночок:
Дзень, дзень.
Одчинилися широко двері
До науки, до світла й знання,
У колонах струнких піонерів
Радість юна
Й завзяття буя.
Над книжками русяві голівки,
А в очах дивовижні огні.
Тут ростуть ковалі п’ятиліток,
Що, як ми, гартуватимуть дні.
Вже синіють і довшають тіні,
Усміхнувся на заході день.
В школі й досі (для другої зміни)
Голосистий дзвіночок:
Дзень, дзень.
Особливо багато задумів виникало у письменника після 1934 року, коли він – учасник І Всесоюзного з’їзду письменників – зустрівся з М. Горьким. У другій половині 30-х років була завершена повість «Незаможники», він почав збирати матеріали до нового твору про партизанів громадянської війни. Але всі плани перекреслює арешт, який стався 17 березня 1938 року. Всі рукописи Ф. Є. Злидня пропали після арешту, серед них і повість «Незаможник» та роман «Смійтесь, мамо». Така доля спіткала тоді багатьох чесних людей. «Він нічим себе не заплямував і треба різко відкинути всі брехні і наклепи, що звели на нього нечесні люди». Так писав А. Хижняк у листі до Зачепилівської районної газети «Перемога» (1983).
Помер Ф. Є. Злидень у 1941 році в концтаборі від саркоми печінки (за іншими даними - 16 травня 1938 року у Полтаві).
У 1956 році Федора Євтихійовича Злидня було посмертно реабілітовано.
«Так, Федір Злидень був газетярем, рядовим солдатом нашої радянської літератури. Та чи можна забувати, що теми яким віддавав своє творче дозвілля Федір Злидень, приваблювали й українських класиків – Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру. Ми про це не забудемо. І не треба забувати імена тих рядових, про яких ще не пізно розповісти» (Ф. Кравченко, 1984).
«Я певен, вірю, що вже скоро
Для всіх почнеться справжній день.
День праці вільної – розваги,
Достатків, радості, пісень» (Ф.Злидень).
Останній раз твори Ф. Є. Злидня були опубліковані в збірці «Революційна поезія Жовтня» в 1960 році за підписом Злидар: «Скрізь кричать: єднайсь, голото» (С.129-130), «Незаможники» (С. 149-151), «Раніш і тепер» (С. 315-317), «Цар-Голод» (С. 333-334), «До селян Полтавщини» (С. 339), «Юначе, встань» (С. 388).
Твори Ф. Злидня:
- Злидар. Скрізь кричать: єднайсь, голото : [вірші] / Злидар // Революційна поезія Жовтня : творчість народних мас. – Київ, 1960. – С. 129–130, 149–151, 315–317, 333–334, 339, 388. URL:https://chtyvo.org.ua/authors/Antolohiia/Revoliutsiina_poeziia_Zhovtnia/ (дата звернення 10.07.2024)
Матеріали про життя та творчість:
- Злидень Федір Євтихійович / П. Ротач // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2010. – Т 10 : З–Зор. – 712 с.
- Ковінька О. Щоб не оминули Зачепилівки / О. Ковінька, Д. Косарик, В. Минко, М. Рудь, А. Хижняк // Літературна Україна. –1980. – 29 серп.
- Ротач П. Матеріали до українського біографічного словника. Літературна Полтавщина / П. Ротач // Архіви України. – 1965. – № 5. – С. 101–102.
- Ротач П. Злидень Федір Євтихійович / П. Ротач, А. Хижняк // Українська Літературна Енциклопедія. – Київ, 1990. – Т. 2 : Д–К. – С. 272.
Матеріал підготувала О. Михайленко
