Роки крові та сподівань: Литва та Україна в першій половині ХХ ст.
На черговому «Вечорі з Гончарівкою» Артем Петрик, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литва), продовжив цикл лекцій «Тисяча років поряд: Литва та Україна крізь віки».
На момент Першої світової війни більша частина литовських земель перебували під російською окупацією. Українські ж землі були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. У 1915 р. литовські землі були окуповані німецькою армією, а основною ареною воєнних подій в Україні стали її західні землі. Лише в останній рік війни німецько-австрійські війська розширили свою присутність на інші частини тоді вже незалежної Української держави.
Попри німецьку окупацію, відбувалися певні політичні процеси. Так, у вересні 1917 р. у Вільнюсі утворилася Литовська Тариба – представницький орган литовського народу, який 16 лютого 1918 р. проголосив повну незалежність Литви.
Із завершенням Першої світової війни литовський народ нарешті отримав шанс на реальну незалежність. Та вона не входила у плани російських більшовиків, які відкликали попередні домовленості за Брест-Литовською угодою і перейшли у наступ. Атакували три країни Балтії та Україну. Протягом 1918-1920 рр. Українська держава воювала також з білогвардійцями та з Польщею.
Пан Артем розповів, що ідентифіковано 16 українських військових, які воювали у литовських військових формуваннях. Приблизно така ж кількість офіцерів литовської армії мала досвід служби в українському війську. Однак, ці цифри можуть бути неповними.
Окрему увагу історик приділив діяльності Української військової організації (УВО), яку було створено в 1920 р. Її ціллю було продовження боротьби за незалежну Україну. Одним із найнадійніших союзників УВО стала Литва. Співробітництво тривало весь міжвоєнний період. Це і розвідувальний аспект, і надання легалізації лідерам українських патріотів, зокрема, полковнику Є. Коновальцю.
У грудні 1926 р. у Литві відбувся переворот, і до влади прийшов Антанас Сметона, перший демократичний президент країни у 1919-1920 рр., а до того – голова Тариби. Його правління тривало до 1940 р., до моменту радянської інтервенції та окупації Литви.
До речі, пан Артем презентував присутнім власну українськомовну історію Литовської держави «Епоха великих надій: нариси історії міжвоєнної Литви (1918-1940 рр.)».
У червні 1940 р. СРСР висунув ультиматум урядам країн Балтії, після чого почалося вторгнення Червоної армії. Це призвело до повалення національних урядів, репресій проти еліт і патріотичної частини населення, а також до встановлення прорадянської влади. Під тиском радянських танків відбулися «вибори» до місцевих парламентів, які були фарсом. США та 27 країн не визнали окупацію де-юре.
Дізналися присутні і про другі визвольні змагання 1940-1950-х рр. у Литві та Україні, про Романа Шухевича та Йонаса Жямайтіса.
Наслідки зробленого у далекі 1920-1930-ті ми бачимо та відчуваємо й сьогодні. Литва – була і є одним з найпослідовніших українських союзників у боротьбі за свободу.
Дякуємо пану Артему за змістовну лекцію.
