Роздобудько І. Якби

Альона Кисельова, бібліотекар

А ось якби…

Напевно, кожен з нас хоча б раз у житті думав, а от якби… ти пішов туди, або не зробив те. Чи змінилося б щось у моєму житті? Але самими думками все це і закінчується.

А ось головній героїні роману Ірен Роздобудько «Якби» – Нікі, насправді вдається потрапити в «часову лазівку» та опинитися у дворику свого дитинства, у 80-х роках ХХ століття. Вона зустрічається зі своїми батьками, сусідами, друзями і навіть… з самою собою, тільки маленькою. І в Ніки з’являється можливість змінити свої теперішнє життя та згадати те, про що вона зовсім забула. А точніше, пам'ять сама заблокувала цей болісний спогад.

Але роман не про подорожі в часі, а про те, що виростаючи, ми зовсім забуваємо свої дитячі мрії, своє різнобарвне  і яскраве сприйняття світу. Адже в дитинстві ти насолоджуєшся всім, що тебе оточує: сонцем, травою, місяцем. Падаєш на траву і відчуваєш, як від землі, з трави у твоє тіло вливається якась сила та енергія природи. Вночі спостерігаєш за химерними візерунками, які місяць малює на стелі. Водиш по них пальцем, і уявляєш, що ти – неперевершений художник. Коли ти маленький, у тебе широко відкриті очі назустріч усьому новому, тобі все цікаво, ти навіть не задумуєшся, що в цьому світі може бути щось погане. Тільки дуже шкода, що коли ми виростаємо, то забуваємо про радісне, безхмарне світосприйняття.

А ще роман – про кохання – справжнє, всепоглинаюче. Саме про кохання, а не про стосунки: партнерські, дружні, взаємовигідні, швидкоплинні. Бо в більшості з нас у житті саме стосунки, коли ти живеш з людиною тому, що тобі так просто комфортно. Заробляєте разом гроші, купуєте квартиру, машину, робите євроремонт. Вам обом так зручно. А де ж кохання? Так хочеться, щоб поруч із тобою була людина, в якій ти просто розчиняєшся – вся, без залишку.