Степан Іванович Федак – відомий філантроп (людинолюб), адвокат, меценат і великий патріот

Степан Іванович Федак – відомий філантроп (людинолюб), адвокат, меценат і великий патріот

«Пам’ятайте, що Ви є Українці і
маєте для України жити та працювати,
а не зражатися при тім труднощами
ані личними колючками.
Я, не зважаючи на прикрости,
працював після сил моїх на
кождім полі для добра України,
і Ви робіть так само!».
Степан Федак

У січні 2021 року виповнилося 160 років від дня народження Степана Івановича Федака. Це була дивовижно активна людина. Почесний член «Просвіти» (з 1925 р.), сеньйор Ставропігіївського інституту, Академічної гімназії і Львівського університету, член майже всіх українських товариств, організатор низки економічних установ: член Управи «Народної Торгівлі», член-засновник Товариства взаємних забезпечень «Дністер» (з 1909 його головний директор), Центробанку, Ревізійного союзу українських кооперативів, Земельного банку гіпотечного, «Карпатії», Української щадниці в Перемишлі, де власне й народився. До того ж С. Федака обрано віце-президентом Крайового банку. Був він і членом Апеляційної комісії для заробіткового податку...

Та перелік заслуг С. Федака був би не повним, коли б не згадати, що він палко любив українську пісню, навіть диригував студентським хором та був одним із засновників українського музичного товариства «Боян». Львів'яни з великою пошаною і любов'ю ставилися до цього чоловіка. Тому 26 жовтня 1925 р. на урочисту Службу Божу з нагоди 40-річчя його громадської роботи до Успенської церкви прийшло чимало людей. Співав «Боян», співала йому «Многая літ», здавалося, вся Україна.

Степан Федак народився 9 січня 1861 року в Перемишлі. Його батько Іван (1834-1871рр.) був сином одного з перших українських адвокатів і працював дякоучителем у Перемишлі та Яворові. Він помер, коли Степанові виповнилося 10 років. Після смерті чоловіка вдова з сином переїхали до Львова, де проминула решта життя майбутнього адвоката.

Рано осиротівши, хлопець наполегливо вчився з метою пробити собі шлях у житті. Здобута в Яворові початкова освіта забезпечила хлопцеві можливість вступу до бурси при Ставропігійському інституті, де він опанував дяківське ремесло та досконало оволодів мистецтвом церковного співу.

У 1874 році Степан Федак вступив до Львівської академічної гімназії, яку закінчив 1878 року з відзнакою, ставши одним із перших абсольвентів цього навчального закладу. Саме тут під впливом директора о. Василя Ільницького, який доклав максимум зусиль для повної українізації гімназії, та відомих професорів і громадсько-політичних діячів І. Верхратського, А. Вахнянина, Ю. Романчука, отця-катехита І. Гушалевича сформувалися перші національно-світоглядні переконання хлопця.

Федак-гімназист відзначався наполегливістю в навчанні та надзвичайно товариською вдачею, виявляв організаторські та неабиякі мистецькі здібності. У старших класах керував студентським хором, був членом гуртка, що популяризував твори українських письменників. По закінченні гімназії довго не поривав із нею зв’язків, відвідуючи різноманітні шкільні урочистості в якості сеньйора закладу, спонсора та наставника молоді.

Суттєвий вплив на діяльність Степана Федака мав вибір фаху правника.
Навчався в 1878-1882 рр. на правничому факультеті Львівського університету, в якому функціонували дві кафедри з українською мовою викладання – австрійського цивільного і кримінального права. Професійному навчанню діяч присвятив багато часу і зусиль, отримував стипендію, відвідуючи лекції з української літератури О. Огоновського. В університетський період С. Федак долучився до роботи студентських об’єднань, більшою мірою – Кружка правників, учасники якого (К. Левицький, А. Чайковський, Є. Олесницький тощо) збирали правничу бібліотеку, організовували виступи з фахових питань тощо.

Паралельно з навчанням С. Федак заробляв на власне утримання, матеріально допомагаючи родині. Важливу роль у формуванні світоглядних переконань політичних поглядів діяча відіграло тогочасне соціокультурне середовище м. Львова.

Здобувши вищу юридичну освіту, отримавши ступінь доктора права
в 1884 р. і відкривши власну канцелярію у Львові в 1890 р., Степан Федак  наприкінці ХІХ ст. став одним із діячів, які власною працею започаткували «адвокатську еру» в українському суспільному житті Галичини. Після здобуття ним права виступати захисником у кримінальних справах, безпосередньо почався період громадської діяльності С. Федака. У функціонуванні його адвокатської канцелярії виділено два періоди: перший – з 1890 по 1910 рр., другий – 1923 р., із перервами, до його смерті 6 січня 1937 р. У різні роки в ній працювали практикантами відомі громадські діячі – Є. Петрушевич, С. Баран, В. Загайкевич тощо.

Участь С. Федака в українському суспільно-політичному житті Галичини з кінця ХІХ до початку 30-х рр. ХХ ст. мала специфічний характер. Сучасники вказували на його аполітичність, схильність до порозуміння з ідейними противниками, що за тогочасних умов польсько-українського протистояння мало скоріше негативний характер. Намагаючись дистанціюватися від політики, діяч брав участь у виборах до Ради м. Львова в 1892 р. і 1911 р., восени 1901 р. його кандидатуру висували на виборах до Галицького сейму, але безуспішно. У партійному житті С. Федак з 1899 р. входив до Української національно-демократичної партії, однак активної участі в діяльності політичної сили не брав.

До 1914 р. діяч долучався до вирішення окремих суспільно-політичних проблем краю – боротьби за виборчу реформу до Галицького сейму, проти зловживань місцевої польської адміністрації, відстоювання права української студентської молоді тощо. Суттєвий вплив на участь С. Федака в тогочасному суспільно-політичному житті Галичини відігравала професійна діяльність, що забирала багато часу і сприяла поміркованості поглядів, схильності до компромісів.

Складні події Першої світової війни в Галичині, особливо російська окупація краю, висунули С. Федака на одне з провідних місць у національному русі. З середини 1914 р. діяч виступив одним із репрезентантів інтересів українських фінансово-економічних організацій як у відносинах з місцевою австрійською владою, так і перед окупаційною адміністрацією Російської імперії. У результаті цього як заручник С. Федак у середині літа 1915 р. опинився на Наддніпрянщині, де в складних матеріальних умовах до осені 1916 р., поряд із колегами, долучився до організації допомоги іншим галицьким переселенцям та арештованим. Після повернення до Галичини восени 1916 р. і до осені 1918 р. він опікувався допомогою українським сиротам, брав участь у роботі з відновлення мережі національних організацій.

У початковий період становлення української державності, після проголошення Західно-Української Народної Республіки, в Галичині
восени 1918 р. С. Федак  був депутатом Української Національної Ради, Головою Харчового уряду ЗУНР (1918), на який покладалися справи продовольчого забезпечення населення краю. На початку листопада 1918 р. він підтримав ініціативи з метою налагодження мирного співіснування між українською владою та польським громадянством Львова, що, однак, виявилося безрезультатним. Як керівник Українського харчового уряду, С. Федак увійшов до складу уряду Української Народної Республіки, проте його подальшій роботі перешкодила польсько-українська війна 1918-1919 рр.

Як адвокат, у 1896-1913 рр., С. Федак брав участь у роботі сімох окремих комісій у рамках діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, заходах зі спорудження «Академічного дому», займався вирішенням юридичних і фінансових проблем українських культурно-освітніх організацій. Водночас діяч не випускав з поля зору проблеми національного виховання і шкільництва, опікуючись діяльністю дошкільних закладів, фінансово допомагаючи міським українським школам, гімназіям Перемишля і Яворова.

Багато часу й організаційних зусиль упродовж 1917-1922 рр. С. Федак присвятив управлінню львівським Ставропігійським інститутом, а в 1922-1925 рр. – боротьбі за відновлення українського керівництва цього закладу. Заслуги діяча в культурно-освітній сфері високо оцінили сучасники, обравши його наприкінці 1925 р. одним із перших почесних членів товариства «Просвіта»

Степан Федак часто їздив по повітах організовувати різноманітні національно-культурні установи, заходи. На Шевченківські свята 1914 р. в Жовкві 10 тис. осіб рушили на куплену для будови бурси ім. Шевченка площу під проводом послів д-ра Короля, д-ра Цегельського та д-ра Федака. На віллі Федаків у Ворохті діяла школа, сам адвокат на відпочинку залюбки навчав малих гуцулів німецької мови, історії. Там він зустрів і звістки про Першу світову війну.

Усвідомлюючи величезну силу мистецтва для виховання народно- патріотичного духу, Степан Федак у 1891 році виступив одним із співзасновників українського музично-співочого товариства «Боян», філії якого незабаром з’явилися по всій Галичині та на Буковині, а також у Києві і Полтаві.

Володіючи розкішним басом, він завжди співав: як не в концерті, то з дячками у Волоській церкві на утрені, на забаві, та навіть у львівській тюрмі 1915 р. Того року його вивезли росіяни як закладника до Києва. Згодом йому дозволили жити в майбутнього посла УНР у Греції Ф. Матушевського. Федак організовує опіку й допомогу для українців з Галичини, але не зміг врятувати свого свояка К. Паньківського – відомий галицький кооператор захворів і помер у Києві.

У 1916 р. Федака обміняли на полоненого російського консула, і він повернувся через Петербург, Швецію та Німеччину до Відня. На початку 1918 року він увійшов до «комітету засновників» Українського банку у Львові і став першим, хто купив акції на суму 2000 крон. Передплата йшла успішно, вже в грудні було зібрано 2875 тис. крон із планованих 3 млн. крон акційного капіталу.

Всі внески концентрувалися в кооперативному банку «Дністер», який закупив акцій на суму 100 тис. крон. Український банк було б засновано, якби цьому не перешкодили політичні події, що настали після 1 листопада 1918 р.

У грудні 1918 С. Федак організовує Горожанський Комітет для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. По ліквідації Комітету (вересень 1921) його секції оформилися у статутні товариства (Українське Товариство Допомоги Інвалідам, Союз Українських Адвокатів, перший голова якого С. Федак) і нелегальний, але толерований владою Комітет допомоги політичним в'язням, який Федак очолював до кінця життя. У 1919 р. Федака призначили державним секретарем фінансів УНР, проте поляки його знову затримали у Львові.

У міжвоєнний період, розуміючи, що населення Галичини до загальної революції проти Польщі не готове, старші федаківці трудилися, щоб розширити і розбудувати національне життя у всіх можливих напрямках, – економічному, освітньому, а тоді й політичному. С. Федак – активний член майже всіх українських товариств і громадських організацій Галичини, сеньйор Ставропігійського Інституту і почесний член «Просвіти» (з 1925), одна з найшановніших і найпопопулярніших постатей Львова.

Він часто фінансово підтримував українські інституції, наприклад 1909 року дав на «Селянську бурсу» в Бережанах 50 корон, 1923 р. на будову Українського Народного дому на Богданівці у Львові виділив 2 млн. марок польських, 1928 р. жертвував по 100 зл. з нагоди 20-ліття гімназії Рідної Школи в своєму Яворові (як її головний фундатор) та на покриття шкоди, завданої друкарні “Діло” демонстрантами, для Народного Виборчого Фонду Львова, 1930 р. спонсорував 100 зл. на шпиталь ім. митрополита А. Шептицького, а дочка Олена виділила 100 зл. на Пластовий дім…

Крізь його руки переходили і фонди з діаспори для УВО й ОУН, для опіки й допомоги в’язням. На з’їзді Українського народно-демократичного об’єднання 1928 р. С. Федака обрано членом партійного суду, а наступного року – призначено його головою. У 1931 він увійшов до так званої «Ради Старих» (найавторитетніших діячів Галичини), що закликала до створення міжпартійного органу всіх напрямків українського громадсько-політичного життя.

Незадовго до смерті С. Федак разом з іншими меценатами склав пай у 890 зол. на санаторій «Мінеральний живець Черче», де головним лікарем та директором став Лев Лепкий.

Родинне щастя було для С. Федака надійною опорою в житті, тим прихистком, що дає людині наснагу в роботі та відновлює сили, робить її невразливою до життєвих випробувань. Любов до дружини, з якою прожив понад 40 років, Степан Федак проніс крізь усе життя.

Не почуваючи себе здібним до політичної діяльності, Федак намагався уникати політики, але бажання працювати для народу постійно штовхало його у вир національно-політичного життя.

«Адвокат, меценат, заслужена для українського народу особа, яка працювала для відродження своєї нації», «сеніор української кооперації», «один з сеньйорів українського громадянського життя», «найбільш шанована постать Львова», «Великий Громадянин», «не політик» – це далеко не всі характеристики, якими наділяли сучасники Степана Федака, члена Державного секретаріату Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

«Незаперечним є той факт, що протягом усього свого життя адвокат працював на благо власного народу, незважаючи на зміни обставин політичного плану» (З. Баран).

Історія часто чинить несправедливо щодо людей, які її творять. Скурпульозно фіксуючи імена диктаторів, вона викреслює або на довгі десятиліття піддає забуттю людей, чиє життя було суцільною жертвою громадсько-корисній справі.

У будь-якому разі ім'я Степана Федака вже вписано в історію.  Створено історико-краєзнавчий музей та культурно-просвітницький центр ім. С. Федака у Ворохті (2007 р.), видано книгу «Адвокатська, економічна і громадсько-політична діяльність Степана Федака (1861-1937)», автор – Богдан Сабчук, видання 2020 року.

За неповний рік до смерті, у березні 1936 року, неначе відчуваючи близьку кончину, С. Федак склав та завірив нотаріально заповіт, у якому, звертаючись до дітей та онуків, написав: «Пам’ятайте, що Ви є Українці і маєте для України жити та працювати, а не зражатися при тім труднощами ані личними колючками. Я, не зважаючи на прикрости, працював після сил моїх на кождім полі для добра України, і Ви робіть так само!».

Помер Степан Федак 6 січня 1937 року у Львові на 76-му році життя. У  цей день на мурах міста з'явилися траурні афіші, що сповіщали про смерть видатного українця. Численна похоронна процесія (близько 5 тис. чол.) на чолі з 22 священиками в п'ятницю 8 січня рушила від його дому на Личаківське кладовище, де і знайшов свій останній притулок д-р Степан Федак.

Шановні користувачі! Пропонуємо вам більш детально ознайомитися з життям та діяльністю С. І. Федака за такими джерелами:

1. Андрусяк Т. Федак Степан (9. 1. 1861 – 6. 1. 1937) / Т. Андрусяк // Підкова І. З. Довідник з історії України : в 3 т. / І. З. Підкова, Р. М. Шуст ; голов. ред. М. Малюк ; Ін-т іст. дослідж. Львів. держ. ун-ту. - Київ : Генеза, 1993. – Т. 3 : Р - Я / упоряд., наук. ред. І. З. Підкови. – 1999. – С. 492.
2. Баран З. Федак Степан [Електронний ресурс] / З Баран // Західно-українська народна республіка. 1918-1923. Уряди. Постаті. – Режим доступу: http://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/publications/materials/documents/?newsid=72  (дата звернення 26.01.2021)
3. Дмитрієнко М. Ф. Федак Степан / М. Ф. Дмитрієнко // Енциклопедія історії України : у 10 т. / НАН України, Ін-т історії України; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. - Київ : Наук. думка, 2003 - 2013. - Т. 10 : Т - Я / Н. С. Абашина [та ін.]. – 2013. – С. 271-272.
4. Дорошенко Д. І. Мої спомини про недавнє - минуле (1914-1920) : в 4 ч. / Д. І. Дорошенко. – 2-ге вид. - Мюнхен : Укр. вид-во , 1969. – 542 с.
5. Історія української культури : у 5 т. / НАН України ; голов. редкол.: Б. Є. Патон (голов. ред.) [та ін.]. - Київ : Наук. думка, 2001 - Т. 5, кн. 2 : Українська культура XX - початку XXI століть / В. П. Агеєва [та ін.] ; редкол.: М. Г. Жулинський (голов. ред.) [та ін.]. – 2011. – С. 404.
6. Савчук Б. Р. Громадська діяльність Степана Федака (1861-1937 рр.) [Електронний ресурс] : дис. … Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису : Спеціальність 07.00.01 – історія України / Б. Р. Савчук. – Івано-Франківськ, 2019. – Режим доступу: https://svr.pnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/5/2019/11/dis_Savchuk.pdf (дата звернення : 20.01. 2021)
7. Стасюк О. «Пам’ятайте, що Ви є Українці...». Степан Федак і національна справа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/558b9bdc77518/ (дата звернення: 20.01. 2021).
8. Франко І. Ще в справі «Гуса».Зібрання творів у 50 т. / І. Франко. - Київ: Наукова думка, 1980. – Т. 28. – С. 130–131.

Підготувала: Т.С. Федько