Вічний вогонь Менори

У календарі днів пам'яті української та світової історії 29 вересня є особливим. Адже саме 29-30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва.

Під час німецької окупації упродовж 1941-1943 років у Бабиному та Дрогобицькому Ярах німецькі окупанти проводили масові розстріли мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів ОУН та інших осіб. Ці трагедії є спільними для всіх, хто живе в Україні. Вони не мають національних ознак чи терміну давності. Наш обов’язок – не лише пам'ятати загиблих, але й не дати забути ці трагічні події молодому поколінню.

Саме тому останнє засідання клубу "КЛІО" було присвячене вшануванню жертв трагедії в Бабиному Яру.

Під час зустрічі, до якої, крім постійних учасників клубу, приєдналися вихованці морського коледжу, говорили про  Бабин Яр та уроки, які можемо винести з цієї трагедії.

Представниця Українського центру вивчення історії Голокосту Ольга Лімонова під час скайп-зустрічі розповіла особливі факти цієї трагедії, зауважила на світоглядних речах, причинах виникнення таких страшних явищ, а також акцентувала увагу на тому, як сьогодні в Україні та світі вшановують жертв геноциду.

В'ячеслав Дзюбенко, магістрант Херсонського державного університету, навів історії людей – учасників та очевидців подій; зазначив, чому деякі українці брали участь у голокості єврейського населення.

Вихованці морехідного коледжу зачитали свідчення очевидців – тих, хто зміг спастися від загибелі. Це було дуже хвилююче.

Було зроблено невеликий огляд літератури – наукових студій, книг спогадів, художніх творів, присвячених Голокосту.

Згадали під час заходу про тих людей, які, ризикуючи своїм життям, рятували представників єврейського народу від загибелі. Таких людей сьогодні ми називаємо Праведниками народів світу. На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23 788 осіб (за даними «Яд ва­Шем» на 01 січня 2011 р.) – вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.

У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам’ятників: Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії,  пам’ятник розстріляним євреям у вигляді Менори, дерев’яний хрест, пам’ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям, пам’ятник жертвам Куренівської трагедії тощо.

Ми повинні пам’ятати, що Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей.
Бабин Яр – це наша спільна трагедія.

Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтливі віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша... Незгасимий крик.
Блищить на мокрій ткані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів
І дотліває кинутий набік
Скривлений дитячий черевик.
Могильний вітер з тих ярів повіяв,
Чад смертних вогнищ, пил дрімучих згар.
Дивися Київ, гнівнолиций Київ,
Як полум'ям метався Бабин Яр.
За пломінь цей не може буть покути.
За погар цей нема ще міри мсти.
Будь проклят той, хто зважиться забути!
Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

Лілія Віжічаніна, куратор клубу любителів історії «КЛІО»