"Я на світі такий один": засідання клубу "Дивослово", присвячене 85-й річниці від дня народження Василя Симоненка

У цьому році видатному українському поету, прозаїку, перекладачеві, журналісту Василю Симоненку виповнилося б 85 років  (1935-1963).

Цій важливій даті було присвячене засідання мовно-літературного клубу «Дивослово». Для учасників засідання працівниця сектору соціокультурної роботи бібліотеки Світлана Семчак провела вечір-портрет «Невиправний мрійник і поет: Василь Симоненко». Присутні ознайомилися з життєвим і творчим шляхом митця. Усіх здивувало те, як можна було за коротких 28 років встигнути так багато зробити для своєї Батьківщини! Саме Василь Симоненко разом із Аллою Горською відкрили людству таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу.

Під час заходу лунав голос самого Василя Симоненка з його розповідями про власне життя, а також авторське виконання віршів.

Окрему увагу було приділено інтимній ліриці поета. Адже незважаючи на коротке й непросте життя, він встиг дізнатися, що таке справжнє кохання, створити родину і присвятити своїй дорогій дружині безліч поезій. Хто не знає вірша поета «Вона прийшла непрохана й неждана»?

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана -
Ну як мені за нею не піти?
                                               14.11.1956

Друга частина зустрічі була присвячена читанню та обговоренню казки Василя Симоненка "Цар Плаксій та Лоскотон». Хоча це казка для дітей, але дорослі теж можуть багато чому повчитися з неї. Казка нагадує нам, що сильний не той, хто цар, а той, хто має багато друзів, а ще той, хто має позитивний погляд на життя. Вона вчить, що сміх робить життя довшим, а позитивні емоції завжди перемагають смуток.

З усього видно, що Василь Симоненко любив життя, людей, Батьківщину, рідну домівку. Він був відданим чоловіком, люблячим сином, ніжним, турботливим батьком для свого сина Олеся.

Твори Василя Симоненка дістали всенародне визнання. Його творча спадщина – десятки віршів, казок, новел, об’єднаних у збірки, лишилися навічно золотими розписами на ниві української духовності.

Світ який – мереживо казкове!..
Світ який – ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
                                Василь Симоненко
                                             10.11.1962

Лілія Віжічаніна,
куратор клубу «Дивослово»