Наш технічний відділ взявся оновлювати сайт. Обіцяють до кінця літа багато цікавого. А поки що не все працює...
Просимо вибачення за незручності
Головна Новини Згадуючи Бориса Андрійовича Лавреньова...

Згадуючи Бориса Андрійовича Лавреньова...

06.02.2019 09:03

2 лютого 2019 р. відбулося чергове (503-є) засідання клубу любителів книги «Кобзар». Воно було присвячено 60-літтю з дня смерті Бориса Андрійовича Лавреньова. З доповіддю виступила Олена Марущак. Її розповідь супроводжувалася читанням листів Бориса Лавреньова до Єлизавети Михайлівни Лавреньової (Гербаневської), демонстрацією рідкісних книжкових видань. Це була не єдина доповідь Олени Марущак про життя та творчість письменника, який залишив чи не найтепліші спогади про Херсон.

Її виступи про Бориса Лавреньова:
Олена Марущак «Маловідомий Борис Лавреньов: поет і художник», 22 лютого 2014 р. на черговому (475-му) засіданні клубу любителів книги «Кобзар».
Олена Марущак «Борис Лавреньов у листах про час, письменників та про себе», 8 жовтня 2016 р. на черговому (490-му) засіданні клубу любителів книги «Кобзар».

Доповідь Олени Марущак «Борис та Єлизавета Лавреньови», 2 лютого 2019 р. на засіданні клубу любителів книги «Кобзар»:

Борис та Єлизавета Лавреньови

60-літтю від дня смерті письменника присвячується

У 1920-му році Борис Лавреньов служив у Туркестані, працював у Ташкенті в редакціях газет та журналів. Одного разу його запросили до театральної студії виступити перед студентами. Тут і відбулась перша зустріч юної 19-річної Єлизавети Гербаневської з 29-літнім Борисом Лавреньовим.

На той час письменник був у другому шлюбі з Наталією Тихомировою, а за кордоном жила його перша дружина Марія Коршанова з їх сином Георгієм (Юрієм). У бібліотеці Бориса Лавреньова зберігалось кілька прижиттєвих видань його улюбленого поета Миколи Гумильова, на двох із них – «Костер» (1918) і «Мик» (1921) – є екслібрис з ініціалами Бориса та Наталії Лавреньових, можливо, виконаний самим письменником. Він, як відомо, непогано малював.

19 серпня 1923 р. Борис Лавреньов у першому листі до Єлизавети Михайлівни пише: «Неизбежная!.. Я совсем один в монастырской тишине своей комнаты… Где Вы и что с Вами? Помните ли осенние звезды? Странная вещь судьба. Я вспоминаю сейчас мою первую встречу с Вами в студии, когда сознание ощутительно больно толкнуло меня – смотри. И я посмотрел в Ваши глаза, так томительно нежно вырезанные губы, на воздушный, ускользающий профиль и в ту же минуту понял совершенно ясно, что, может быть, на одно мгновение – может быть, на долгие годы Вы будете радостно близкой мне…». Передчуття не підвели письменника, велике кохання подружжя Лавреньових збереже на все життя.

У 1924 р. Борис Лавреньов залишає Ташкент, їде з валізою рукописів до Ленінграда, де вже через рік після публікації його перших повістей «Ветер», «Сорок первый», «Рассказ о простой вещи» він робить блискучу літературну кар’єру і стає, за відгуками критики, «первой литературной скрипкой Ленинграда».

У 1927 р. Борис Лавреньов пише п’єсу «Разлом», яку поставили до 10-ї річниці Жовтня у багатьох театрах СРСР, зокрема у МХАТі в Москві та БДТ у Ленінграді. Ось як згадувала Єлизавета Михайлівна роботу Бориса Андрійовича над п’єсою: «Стояли белые ночи… Борис Андреевич с головой ушел в работу. Он переворачивал груду материала, он собирал исторические факты; он приносил мне книги Ларисы Рейснер и мы вместе читали их… Он приходил, чтобы прочитать отрывки, отдельные сцены. Приходил неизменно с красными розами и коробкой конфет «Французский набор». Как-то мы с ним очень бурно поспорили: Б.А. тогда думал писать пьесу без участия в ней женских образов. А я говорила, что это будет не пьеса, а сухой доклад... Б.А. начал кипятиться, говорил, что с женщинами у него не вытанцовывается… С этим и ушел… Как-то рано утром раздался телефонный звонок и Б.А. радостным голосом сказал мне, что, работая над материалами, он случайно наткнулся на статью, из которой узнал, что был раскрыт заговор, который выдала жена одного из офицеров на почве ревности… Теперь он уже легко ввел в пьесу двух сестер Берсеневых… Пьесу «Разлом» он писал 2 месяца. Писал ее легко и радостно, может быть потому, что он был очень увлечен темой, а может быть еще и потому, что вокруг было все как-то красиво, романтично. И дни стояли чудесные, ясные, солнечные, и было много цветов…».

Того ж року Борис і Єлизавета Лавреньови одружуються, щасливий шлюб тривав 32 роки.

У 1926 р. виходить повість Б. Лавреньова «Крушение республики Итль» із присвятою Єлизаветі Михайлівні Гербаневській (Лавреньовій). Примірник цього видання подарував мені у 2004 р. відомий херсонський бібліофіл Володимир Бистров із дарчим написом: «Королеве архивов и книг Елене Марущак в ее личную библиотеку с уважением преподносит Владимир Быстров (что с ним редко очень бывает)».

Єлизавета Михайлівна все життя зберігала листи Бориса Лавреньова до неї. З блокадного Ленінграда в евакуацію до Ташкента вона вивезла їх у валізі, як головний і безцінний скарб. Із численних листів про їх безкінечне кохання я вибрала три особливо значущих. Перший лист вже прозвучав, тепер кілька рядків, написаних Борисом Лавреньовим у травні 1929 року, коли він перебував у відрядженні у Харкові: «Свет мой негаснущий, прости, что это письмо будет глупым, мальчишеским, восторженным объяснением в любви, какие бывают в дни первых встреч. Час тому назад мне выдали из окошка, над которым написано «видача листів до запитання», серый конверт, и у меня заколотилось сердце, как у юнца-гимназиста, впервые в жизни получившего ласковую записку от маленькой девочки с розовым бантиком в косичке. И вот я хочу написать тебе, чтоб ты поняла навсегда, какой огромной, всепоглощающей стала моя любовь к тебе.
Я всегда любил тебя, любил со дня нашей первой встречи, с минуты, когда в первый раз я заглянул в твои глаза. Но в любви моей было много боли и много недоверия. Я дважды получал от любви затрещины, валившие меня с ног…
Я счастлив безмерно, я земно кланяюсь тебе за дарованное тобой счастье возрожденной веры в любовь… Все, что было со мной раньше, до тебя, – стало отгоревшим шлаком, накипью горького опыта жизни… Радостно благословляю тебя, мою первозданную, первую, чистейшую любовь вовеки веков… Ты все время со мной, стоит только закрыть на секунду глаза, как ты стоишь рядом со своей осиянной улыбкой.
Прости, неизбежная, что я так безумно пою о тебе. Я же люблю тебя…»
.

А ось записка, написана нашвидкуруч 13 грудня 1939 р., коли Борис Лавреньов виходив у море з ескадрою військових кораблів під час радянсько-фінської війни: «Дорогая моя, ненаглядная! Я не знаю, какими словами мне высказать мою любовь и благодарность за великое счастье, принесенное тобой. Это письмо тебе передадут, если я погибну, и я хочу, чтобы ты знала, что до последнего дыхания я жил тобой. Помни меня, прощай».

Після смерті Б. Лавреньова 7 січня 1959 р., яка сталася внаслідок серцевого нападу, Єлизавета Михайлівна неодноразово приїжджала на його батьківщину до Херсона. Збереглись нотатки одного з її виступів на зустрічі з херсонцями в 1971 р.: «Мне всегда радостна встреча с херсонцами и, конечно, с городом Херсоном. Но как-то волнительно... Он очень любил свой город и много мне рассказывал о нем. Да что там рассказывал?! Он как-то привез меня сюда специально (у 1928 році – О.М.), чтобы показать мне все места, все уголки и даже скамеечки, связанные с его жизнью здесь.
Но самые теплые воспоминания были, как он говорил, о дорогой его сердцу общественной библиотеке. Он называл ее своей детской и юношеской академией. Об этом он даже писал в письме к теперь уже областной библиотеке, поздравляя ее с 75-летним юбилеем. Борис Андреевич говорил, что библиотека была подлинным культурным центром города. Там читались лекции по всем отраслям знаний, устраивались музыкальные вечера и т.д.
Тут он получил основу тех обширных знаний и глубокой культуры, которыми он обладал… Я счастлива, что на своем пути я встретила Бориса Андреевича и прошла почти всю свою жизнь рядом с интереснейшим и разносторонне одаренным человеком, человеком с очень теплой душой, всегда отзывчивым и поразительно скромным. За это я благодарю судьб
у».

Удова письменника багато зробила для увічнення пам’яті чоловіка. Це і дар Херсонському краєзнавчому музею меморіальних речей, його архіву і бібліотеці письменника, а також передання своєї квартири в Москві бізнесмену в обмін на видання ним 8-томного зібрання творів Б. Лавреньова.

Тепер херсонці мають можливість познайомитись з цим останнім виданням у читальному залі обласної наукової бібліотеки ім. О. Гончара.

Коментарі

Напишіть свій коментар

Календар подій

    123
4 5 6 78910
11 12 13 14 151617
18 192021222324
25 26 2728