Аркадій Казка – дивовижно совісний і щирий поет

Аркадій Казка – дивовижно совісний і щирий поет
(1890-1929)

Ім'я Аркадія Казки належить до тих сторінок української літератури, які тривалий час залишалися майже невідомими. Талановитий поет, перекладач, педагог, представник покоління Розстріляного відродження, він став однією з жертв радянського тоталітарного режиму. Протягом десятиліть його творчість замовчувалася, а біографія залишалася малодослідженою. Лише сьогодні українська культура поступово повертає пам'ять про цього митця.

Аркадій Васильович Казка народився 23 вересня 1890 року в містечку Седнів на Чернігівщині в родині сільського шевця. Його батько походив із козацького роду, захоплювався музикою, керував церковним хором і прищепив синові любов до української пісні. Саме музичність згодом стане однією з характерних рис поетичного світу Аркадія Казки.

Навчався майбутній поет у Чернігівському реальному училищі. Тут він потоваришував із Павлом Тичиною, з яким мешкав в інтернаті при монастирі. Юнаки співали в хорі, відвідували знамениті літературні «суботи» Михайла Коцюбинського, де збиралася творча інтелігенція Чернігова. Аркадій Казка також входив до Братства самостійників – молодіжного об'єднання, члени якого поділяли ідеї української державності.

Після закінчення училища він вступив до Київського комерційного інституту, однак через матеріальні труднощі не зміг завершити навчання. Повернувшись на батьківщину, працював креслярем у земській управі, а згодом викладав українську мову та співи в навчальних закладах Київщини, Катеринославщини (нині Дніпропетровщина) й Одеси.

Попри життєві труднощі Аркадій Казка не полишав літературної праці. Він писав поезії, створював поеми, перекладав твори західноєвропейських і російських авторів. Його твори друкувалися в авторитетних українських часописах, серед яких «Літературно-науковий вісник», «Нова громада» та «Плуг». Поезія Казки вирізнялася щирістю, внутрішньою шляхетністю, глибокою ліричністю та тонким відчуттям краси.

На початку 1920-х років поет уклав рукописну збірку «Lamentabile» («Сумливе»), яку подарував композиторові й хоровому диригентові Григорію Верьовці. Він також працював над підготовкою до друку збірок «Розірване намисто» та «Васильки», однак за життя вони так і не були опубліковані.

Трагічний фінал життя Аркадія Казки став відображенням долі цілої генерації української інтелігенції. У ніч на 10 вересня 1929 року його заарештували у справі так званої «Спілки визволення України» – сфабрикованого радянськими спецслужбами процесу проти українських науковців, письменників і громадських діячів. Поета ув'язнили в Одеській в'язниці. Не визнаючи своєї вини й перебуваючи під сильним психологічним тиском, 23 листопада 1929 року він загинув у місцях ув'язнення. За офіційною версією, це було самогубство, однак обставини його смерті й досі викликають запитання. Матеріали слідства не збереглися або не були виявлені в архівах.

Сучасники згадували Аркадія Казку як надзвичайно порядну, скромну й інтелігентну людину. Його творчість, сповнена людяності, щирості та високої моральності, посідає гідне місце в українській літературі. Сьогодні повернення імені Аркадія Казки є важливою складовою відновлення історичної справедливості та збереження культурної пам'яті України.

Життя - яка то гарна річ!
Життя - прекрасна таємниця,
Втіх, чистих радощів криниця…
Життя - яка то гарна річ:
Злотистий день, кохана ніч,
Коханий сон, й кохана сниться…
Життя - яка то гарна річ!
Життя - прекрасна таємниця.
                                                 (1918 р.)

                      БУРЯ
             Сонет-акростих

Хуртовина скажена в’ється в полі.
Аж свище вітер. Вже нема доріг.
Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
Жадання повний вдома буть,— ніколи!
Інакше, як до хаоса сваволі,
Вести не може божевільний сніг.
Елегій чарівних та знання любих втіх
Уже не знати нам у сніговім околі.
Кривавий розіп’явсь над світом смок,
Розпуста з голодом ведуть танок...
А нам?.. Чи жде нас де краси країна?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«Надії промінь я — не труп, не тінь,
А край краси і правди — Україна!»
                                                           (1918 р.)

                    СОНЕТ

Так думав я: хіба не є то все одно:
Де жить — на хуторі а чи в столиці, в місті,—
Над нас скрізь зорі сяють в прірвах прозорчисті
Й хмаринок плине скрізь вовнистеє руно.

А під ногами ґрунт: одвічнеє горно —
Де чорториї мук і втіх моря огнисті
Клекочуть споконвік у млі багрово-млистій
Й де гарт здобуть лиш міцним волею дано.

Та гарт той я здобув — і вже мені байдуже:
Чи легіт весняний, чи вітер хуги струже,
Стріть радості сльозу чи мук німий алмаз,—

Аби була людина ціла, гармонійна,
Тверда, мов мур, чутка, мов арфа мрійна,
А решта — марність все... Так думав я не раз...
                                                                             (1923 р.)

Творчість поета не підпадала під еталон пролетарської поезії, хоча були в нього вірші, присвячені революції (сонет-акровірш «Буря», поеми «Стежечка», «Сон старого кобзаря», «Ленін», «Великдень» та інші).

Мине не одне десятиліття, поки твори поета побачать світ. Багато зусиль до цього докладуть П. Тичина, В. Мисик, А. Павлюк, Г. Казка.

Павло Тичина ще на початку 1960-х років мріяв видати збірку творів свого друга, хоча ім'я Казки, як і всіх репресованих у справі СВУ, було під забороною. Лише 1965 році у збірнику "День поезії" Василь Мисик опублікував добірку віршів незабутнього поета.

У 1989 році у видавництві "Радянський письменник" побачила світ книжка Аркадія Казки "Васильки" (упорядник С. Тельнюк). У збірку крім поезій та поем увійшли листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані. Епістолярна спадщина поета, спогади про нього близьких  людей дають можливість більше дізнатися про його реальне життя.

На жаль, архів А. Казки втрачено під час Другої світової війни.

Про коротке, але яскраве життя Аркадія Казки допоможе дізнатися добірка літератури з фондів Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара:

1. Віч-на-віч з Казкою // Березіль. – 2005. – № 7/8. – С. 180-191.
2. Губар О. «Мій друг Аркадій Казка…» / О. Губар // Слово і час. – 1990. – № 9. – С. 42-44.
3. Деркачова О. Текст і канон: формальний аспект лірики Аркадія Казки / О. Деркачова // Слово і час. – 2003. – № 8. – С. 73-79.
4. З порога смерті... : письменники України – жертви сталінських репресій. – Київ, 1991 – Вип. 1. – 1991. – 494 с. – Зі змісту: Казка Аркадій: біограф. довідка. – С. 217-219.
5. Зленко Г. "... світу білого не випив" : розповідь про життя і загибель поета Аркадія Казки / Г. Зленко // Літературна Україна. – 2010. – № 42(18 листоп.). – С. 6.
6. Ковалів Ю. Леонід Пахаревський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 9. – С. 101-114. Зміст: Мирослав Кушнір ; Аркадій Казка.
7. Латанський В. Повернення з десятиліть / В. Латанський // Київ. –  2011. – № 2/3. – С. 184-185. - Рец. на кн.: Шугай О. Крапля сонця у морі блакиту. Аркадій Казка. Вибрані твори / О. Шугай. – К. : "Смолоскип", 2010.
8. Лашкевич О. Аркадій Казка: сторінка з історії новітньої української літератури / О. Лашкевич // Літературна Україна. – 2014. – № 22(29 трав.). – С. 15.
9. Лисенко І. Казка Аркадій Васильович (1890-1929) // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. – Київ, 1990- Т. 2 : Д-К. – С. 372.
10. Мисик В.О. Зустрічі : статтi, нариси / В. О. Мисик; вступ. ст. Л. Коваленко. – Харків : Прапор, 1982. – 118 c.
11. Перерва А. Наодинці з Казкою / А. Перерва // Березіль. – 2005. – № 5. – С. 149-151.
12. Тельнюк С. Залюблений у життя // Літературна Україна. – 1970. – 18 верес.
13. Шугай О. Крапля сонця у морі блакиту: есе про двох поетів // Дніпро. – 1990. – № 12. – С. 78-131.
14. Шугай О. Крапля сонця у морі блакиту : (повість про Аркадія Казку) / О. Шугай. Вибрані твори / Аркадій Казка. – К. : Смолоскип, 2010. – 663 с.

Підготувала: провідний бібліограф О. В. Михайленко