Де жінка, там і хустка
Споконвіку хустка в Україні символізувала найдорожче – рідну домівку і материнську любов. Хустка на спеченій хлібині, на дитячій колисці… Хустка – це і вузлик з вечерею для хрещених батьків, і подарунок нареченому, як у пісні співається: «Два рушники – старостам, третій – молодому, і ще йому подарую хусточку шовкову…». Коли говоримо про хустку, неодмінно згадуємо матерів, бабусь. Згадуємо, які і як носили вони хустки: біленькі у свята, картаті – вдома, квітчасті – до церкви чи на весілля.
Тарас Шевченко у поемі «Хустина» писав: «Ой хустино, хустиночко! Мережана, шита». Тарас Григорович описав козацький звичай: якщо козака хоронили з почестями, то тіло його клали в домовину, накриваючи червоною китайкою, а сідло коня накривали хустиною: «Ведуть коня вороного, розбиті копита… А на ньому сіделечко хустиною вкрите».
Українська хустка – то символ прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи. Не дивно, що в наш складний час пробуджується любов до такого простого й одночасно незбагненного дива. Красива хустка – важливий елемент гардеробу сучасної української дівчини та жінки. У хустках фотографуються, організовують флешмоби з популяризації цього важливого жіночого вбрання. А ще – проводять майстер-класи.
Такий майстер-клас для учасниць клубу любителів історії «КЛІО» провела культорологиня Наталія Шальнова. Вона познайомила присутніх із історією української хустки, символікою кольорів та технікою зав'язування, а потім провела майстер-клас, допомігши кожній із присутніх жінок опанувати різні варіанти зав'язування хусток.
Це був чудовий захід, який допоміг кожній присутній відчути себе справжньою українкою, а також нагадав, як важливо зберігати рідну культуру. Вона – наш скарб, наш оберіг!
Лілія Віжічаніна,
кураторка клубу любителів історії «КЛІО»
Коментарі