Дочинець М. Лис та інші детективні історії

Альона Кисельова, бібліотекар

 «Людина – це вічне каяття. А отже – вічне відродження»

Перегортаючи першу сторінку роману Мирослава Дочинця «Лис», гадала, що це звичайний детектив із динамічними пошуками вбивці. Але виявилося, що я помилилася. Це твір про пошук себе. Головний герой збирає сам себе кусочками, фрагментами спогадів: дитбудинок, прийомна родина, інтернат, виправно-трудова колонія для неповнолітніх, зона…

Оновлення душі Олександр Лиса відбувається в місті Мукачеві – «місті з купажним ароматом мов, говірок, жартів, звичаїв, фестивалів, вин і страв». Він випадково зупиняється тут, а знаходить себе та зустрічає справжнє кохання на все життя, коли ти просто живеш іншою людиною, не можеш дихати без неї.

У романі змальовуються різні типажі людей. Одні вважають, що «гроші не пахнуть», і ладні заробляти навіть на продажу дітей за кордон на органи, інші – вирощують гібридні сорти винограду, які заборонені в Європі для промислового розведення. Але є й ті, хто не цураються ніякої праці: збирають у лісі трави, корінці та роблять із них цілющі настоянки, роками вирощують невеличку ділянку цінних, та вельми примхливих сортів винограду, виготовляють меблі з дерева, малюють картини серцем.

А ще в цьому творі є рекомендації щодо збалансованого, поживного харчування, рецепти двох вишуканих тортів (читаючи їх опис, я ледь не захлинулася слиною), поради з вибору меду. Навіть мукачівський письменник дає цінні уроки з написання якісної літератури.

У канву роману органічно вплетено безліч легенд, притч, влучних афоризмів. Найбільше мені запам’яталася історія палкого кохання мудрого царя Соломона та юної красуні Суламітки, – кохання, сильнішого за смерть.

Дуже хотілося, щоб усім, хто перегорне останню сторінку цього чудового роману, у якому з такою щемливою любов’ю описується вересневий Мукачів, так само, як і мені захотілося побачити це місто своїми очима. Подихати вранішніми туманами над Латорицею, піднятися на Чернечу Гору, поласувати смачнющим тортиком у кафе «Едуш» і впевнитися, що «Париж – найкраще місто після Мукачева».

А головне – побачити, які гарні, працьовиті люди живуть у цьому місті.