Ігор Сєверянін: «Мені подобається сумна природа любої мені Півночі...»

1 грудня 2012 відбулося чергове 465-е засідання клубу книголюбів «Кобзар». З доповіддю про життя та творчість видатного російського поета, перекладача, мемуариста Ігоря Сєверяніна виступив один із найстаріших членів клубу - Вайнштейн Е. Б.
Ігор Сєверянін - один з улюблених поетів Едуарда Борисовича. На засідання він прийшов з hand made книгою «Громокипящий кубок». Процес виготовлення такої книги досить трудомісткий: скачати текст в Інтернеті, зверстати, роздрукувати і переплести. До речі, Едуард Борисович - майстер книжкової палітурки.
Він розповів про те, як вірші Сєверяніна увійшли в його життя. І сталося це не так давно, адже до 90-х років книги поета не видавалися, перше неповне зібрання творів з'явилося в Росії лише в 1996 р., тому ім'я поета було на слуху лише у досить вузького кола поціновувачів поезії. І це незважаючи на те, що зірка Ігоря Сєверяніна - одна з найяскравіших на небосхилі Срібного століття.

Сєверянін Ігор (Лотарьов Ігор Васильович) народився 4 травня 1887 р. в Санкт-Петербурзі. Його батько Лотарьов Василь Петрович був відставним штабс-капітаном залізничного батальйону, а мати - Наталія Степанівна, уроджена Шеншина, приходилася далекою родичкою А. А. Фета. Освіту майбутній поет здобув у реальному училищі м. Череповця (нині - Вологодська обл.). Російська Північ завжди славилася красою своїх незайманих лісів, тому не дивно, що саме тут, на берегах північних річок Вологодчини, з'явилася поетові його Муза - Лісофея, звідси і псевдонім поета - Сєвєрянін.
Відправною точкою свого творчого шляху поет вважав 1905 рік. Через п'ять років він здобув широку, з присмаком скандалу, популярність. Натовпи екзальтованих прихильниць накидувались на  його автомобіль, засипали поета квітами. Їх приваблювали не тільки вірші, які уводили в нездійсненні мрії, але і сам імідж Сєверяніна – такого собі «містика» у чорному сюртуку з блідим обличчям і відчуженим поглядом. Його манера читання своїх віршів справляла на слухачів незабутнє враження: вірші він не читав, а майже співав, «завивав». Відома письменниця-мемуаристка Ірина Одоєвцева згадувала виступи Сєверяніна: «... Он с таким самозабвением, упоением распевает. Он как будто впал в транс. Прервать его – всё равно что разбудить лунатика. Я продолжаю слушать его, знакомые мне с детства, поэзы… Я как будто впервые слышу их, и они очаровывают меня. Пошлость, вульгарность, изыски? Да, конечно. Но это всё наносное, несущественное. В этих, пусть смехотворных, стихах явно слышатся, несмотря ни на что, «вздохи муз, и звоны лиры, и отголоски ангельского пения». В них высокая, подлинная поэзия…Я всё сильнее подпадаю под власть его необычайного чтения-пения, «гипнотически» действующего и на меня. Я закрываю глаза, я тону, я иду на дно этого искромётного громокипящего водоворота поэзии».
На початку 1910-х рр.. Ігор Сєверянін заснував нову поетичну школу «егофутуризма», яка проіснувала рік. Величезний успіх мали збірки його віршів «Громокипящий кубок» (1913), «Златолира» (1914), «Ананасы в шампанском» (1915). Про «Громокипящий кубок» дуже доброзичливо відгукнулися провідні поети Срібного століття - Ф. К. Сологуб, М. С. Гумільов, О. О. Блок. Ця книга назавжди залишилася перлиною поетичної спадщини Ігоря Сєверяніна.
До від'їзду в Естонію поет видав ще п'ять книг, багато роз'їжджав по країні з «поезоконцертами». Слава його росла, а 27 лютого 1918 р. у Москві в Політехнічному музеї зміцнилася тим, що він виграв конкурс на титул «короля російських поетів».

Отныне плащ мой фиолетов,
Берэта бархат в серебре:
Я избран королем поэтов
На зависть нудной мошкаре.
(«Рескрипт короля» 1918)

У тому ж році поет опинився в еміграції, відрізаний від Батьківщини новим державним кордоном Естонії, де вони з матір'ю давно і регулярно знімали дачу в невеликому рибальському селищі Тойла. Тут, одружившись на естонській поетесі Феліссіті Круут, він прожив понад п'ятнадцять років.
За кордоном Сєверянін продовжував активну творчу діяльність. Він випустив кілька поетичних книг, кращими з яких і останніми стали зібрані в тридцятих роках «Медальоны» і «Классические розы». Освоїв великі жанри - ліричної поеми і «роману в строфах». Не припиняв концертної діяльності. Лірика І. В. Сєверяніна значною мірою була розрахована на авторське виконання. Живучи в Тойла, він часто виступав у Таллінні та Тарту, спільно з дружиною давали «поезоконцерти» в Латвії, Литві, Німеччині, Фінляндії, Польщі, Чехословаччині, Югославії, Франції, Швейцарії, Болгарії, Румунії, Норвегії.
Ігор Сєверянін багато перекладав вірші естонських поетів, виконував зі сцени як свої вірші, так і свої переклади з естонської лірики. Фелісса Круут в естонському національному вбранні читала в оригіналі перекладені ним вірші.
У 1922-1923 рр. одна за одною, утворивши цілісність трилогії, побачили світ три автобіографічні поеми: «Падучая стремнина», «Колокола собора чувств», «Роса оранжевого часа», де з новою силою поет образно втілив любов до країни дитинства - новгородської (вологодської) Півночі.
В любові до природи Російської Півночі, в «джерельній» і ласкавій ліриці Сєверяніна, в повній мірі розкривається «проста, як день весни», душа поета:

Мне нравится унылая природа
Мне дорогого Севера с красой
Свободного славянского народа
С великою и с гордою душой.

Навесні 1935 р. Ігор Сєверянін, розлучившись з Феліссою Круут-Лотарьовою, виїхав з Тойла в Таллін, де вчився їх син Вакх Лотарьов. Супутницею його життя в останні роки стала В. Б. Коренді, яка не залишила сліду в його пізній творчості. Матеріальні труднощі не дозволили новій родині жити в столиці, і вона кочувала по естонських містах і селищах: Нарва, Венскюла, Усть-Нарва, де застало їх встановлення радянської влади в Естонії і початок війни.
Ігор Васильович Сєверянін помер від серцевого нападу 20 грудня 1941 р. в окупованому німцями Талліні і був похований на Олександро-Невському цвинтарі. На його могильному камені висічені слова з пізнього вірша поета «Классические розы»: «Как хороши, как свежи будут розы, Моей страной мне брошенные в гроб».

І. Сєверянін і В. Маяковський: уривок зі спогадів Бенедикта Лівшіца «Полутораглазый стрелец»

Бібліограф рекомендує: http://www.poet-severyanin.ru/
http://www.stihi-rus.ru/1/Severyanin/

Книги І. Сєверяніна із фондів ХОУНБ ім. О. Гончара