Карби найстрашнішої трагедії. Голодомор 1932-1933 рр.

Карби найстрашнішої трагедії. 
Голодомор 1932-1933 рр.

Пам’ятка читачеві

Голодомор – акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 рр шляхом організації штучного масового голоду. Великий Голод було використано для придушення прагнення українців до незалежності, знищення соціально-економічної бази української національної ідеї та задля знищення української нації як такої.

Головними ініціаторами, ідеологами та замовниками загибелі мільйонів українців стали Й. Сталін, В. Молотов та Л. Каганович, які особисто ініціювали та реалізовували голодоморну політику. До організації Голодомору були залучені співробітники та військовослужбовці органів радянської юстиції, суду і прокуратури, спецслужб, збройних підрозділів органів внутрішніх справ, Червоної армії та прикордонних військ, а також десятки тисяч активістів.

СРСР відчайдушно потребувала коштів, у світі панувала Велика депресія, гроші були ненадійним гарантом, інша справа – золото і хліб. Житницею Європи була Україна, яка чинила найбільший серед радянських республік опір більшовицькій політиці колективізації. В Україні до початку 1930-х років відбулося понад 4 тис. масових протестів за участю близько 1,2 млн. осіб. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівлі. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. План хлібозаготівлі вирішував одразу дві проблеми - зібрати якнайбільше зерна для продажу в обмін на побудову заводів і придушити надто волелюбних українців.

В архівних документах за 1932 р. збереглися свідчення про так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й, квашені огірки, капусту та помідори, залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями уряду заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл. Переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення та розстріл за будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва «закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.  У березні-квітні 1932 року в українських селах з'явилася велика кількість голодуючих, а в містах – кинуті батьками діти. Однак і це не зупинило владу, яка почала списувати проблеми на дії місцевих керівників, а також прихованих «українських націоналістів» і «агентів Пілсудського».

Організатори та виконавці масового вбивства голодом у 1932-1933 роках відбирали у селян урожай і худобу, без яких люди не могли вижити.  Селянам забороняли покидати місце проживання. усі дороги до міст були перекриті. Воєнізовані формування оточували населені пункти, затримували або розстрілювали всіх, хто намагався врятуватися від голодної смерті.

Голод змусив людей порушити найсуворіше харчове табу в традиційному харчуванні – вживання м’яса здохлих тварин. Ночами ходили на скотомогильник «викопувати коней, телят, що за день із ферми привезли». Люди ловили котів та собак, журавлів, лелек, чапель, яких в Україні здавна оберігали, а їхні гнізда ніколи не руйнували. Люди їли «хліб», «оладки» і «кашу», зроблені з кропиви та іншого бур’яну. Видобували з-під снігу жолуді, з яких пекли замінник хліба, іноді додаючи трохи висівок чи картопляних лушпайок. Але згодом радянська влада прийняла закон, згідно з яким було заборонено збирати жолуді, ягоди, гриби… Селяни стали споживати мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб, птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. «Видирали з гнізд галок і варили з них суп, а то і так їли. На болоті ловили жаб». Їли шкіру тварин. Мололи на борошно кістки, підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи і варили з них суп. Готували їжу не тільки з листя дерев, а й з кори. Проте такі сурогатні страви погіршували самопочуття людей, викликали захворювання на різні кишкові хвороби й призводили до смерті. Інформація про отруєння селян надходила звідусіль. Але місцева влада не надавала цьому жодної уваги.

В архівних документах збереглися жахливі факти, коли голодні люди, доведені до відчаю, божеволіли й вдавались до канібалізму. Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. «Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: «Їсти власних дітей – це варварство», – пишуть угорські дослідники Аґнес та Стівен Варді з Дюкейнського університету. За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. У мирні 1932-33 роки українців загинуло більше, ніж у Другій світовій війні. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих. Більшість загиблих від голоду – діти. Українці віком від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. Навесні 1933 року в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня. Найбільш постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

Факт Голодомору був однією з найстрашніших таємниць СРСР. Фактично про Голод було заборонено говорити.

Першим про голод в СРСР повідомив світу  англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню. Він засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни. У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент «Нью-Йорк Таймс» у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: «Росіяни голодують, але не вмирають від  голоду». Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду. Дюранті єдиний з іноземних журналістів хто взяв інтерв’ю в Сталіна.    

Саме слово «Голодомор» вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у США та Канаді в 1978 році. Із вуст партійного високопосадовця слово «Голодомор» вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді Перший секретар ЦК КПРС В. Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр. А коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». Справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом. У 2006 році, за часів Президента України В.Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор. Детальну інформацію про причини і наслідки Великого Голоду науковці збирають у Національній книзі пам’яті Голодомору, яка щороку поповнюється новими фактами і свідченнями.

Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Голодомор залишив на українській історії незагойні шрами. Від голоду вимирали цілі села, а масштаби і причини трагедії замовчувалися радянською владою. Практично в кожній родині з вуст в уста передаються історії очевидців Голодомору.

Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Традиційно в цей День пам'яті жертв Голодоморів українці відвідують поминальні богослужіння, ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам'ятників загиблим, приспускаються державні прапори, оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання.

«Втративши мільйони життів, Україна у минулому столітті довела: ми є нацією, яку не можна підкорити навіть тотальним голодом. Засвітіть сьогодні свічку і поставте на своє вікно, вшановуючи пам'ять загиблих» (Володимир Зеленський).

Список рекомендованої літератури:

1. Барка В. Жовтий князь: роман / В. К. Барка. – Київ, 2003. – 320 с.
2. Бойко О. Голодомор 1932-1933 років. Карби найстрашнішої трагедії / О. Бойко // Вісті. – 2008. – № 16(18 квіт.). – С. 3.
3. Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 4 жовт. 2016 р. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка [та ін.]. – Київ, 2017. – 197 с.
4. Голодомор 1932-1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: анот. довід. / НАН України, Ін-т історії України. – Л., 2010. – 468 с.
5. Голодомор 1932-1933 років в Україні. Матеріали кримінальної справи № 475 – Київ, [2009?]. – 52 с.
6. Голодомор 1932-1933 років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: матеріали міжнар. наук. конф. Київ, 25-26 верес. 2008 р. / Укр. ін-т нац. пам'яті; ред. С. П. Залозна. – Київ, 2009. – 448 с.
7. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду згідно з міжнародним: моногр. / М. Антонович [та ін.]. – Київ, 2013. – 357 с.
8. Голодомор 1932-1933 рр. на Великолепетищині очима дітей / упоряд., ред. М. М. Марченко – Велика Лепетиха, 2008. – 442 с.
9. Голодомор 1932-1933 рр. на території Скадовського району: збірник / Скадов. р-на держ. адмін. – Скадовськ, 2008. – 127 с.
10. Голодомор 1932-1933 років на Херсонщині: 75 років пам'яті жертв голодомору в Україні: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. П. Пихтін. – Херсон, 2008. – 88 с.
11. Голодомор 1932-1933 років очима свідків Нової Каховки / уклад.: Р. Ю. Сидоренко, Л. М. Петрова. – Нова Каховка. 2014. – 275 с.
12. Епплбом Е. Червоний голод: війна Сталіна проти України / Е. Епплбом. – Київ, 2018. – 437 с.
13. Євдокимова В. Голодомор 1932-1933 років з позицій сучасних соціологічних концепцій бідності / В. Євдокимова // Персонал. – 2008. – № 2. – С. 96–101.
14. Карабардін А. Голодомор 1932-1933 рр. як засіб знищення української ідентичності / А. Карабардін // Історія в рідній школі. – 2019. – № 1/2. – С. 11–13.
15. Клименко Т. Голодомор 1932-1933 років – найжорстокіша акція XX століття проти українського селянства / Т. Клименко // Вісник державної служби України. – 2009. – № 3. – С. 80–82.
16. Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр.: механізми сталінського терору  / С. Кульчицький // Український історичний журнал. –2007. – № 4. – С. 4–26.
17. Кульчицький С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення / С. Кульчицький. – Київ, 2007. – 424 с.
18. Марченко М. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні та на Великолепетищині: причини і наслідки / М. Марченко. – Велика Лепетиха, 2008. – Т. 1: Хліб на крові. – 746 с.
19. Марочко В. Голодомор 1932-1933 рр. / В.  Марочко. – Київ, 2007. – 64 с.
20. Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. – Київ, 2008. – 293 с.
21. Новосад І. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: урок / І. Новосад // Історія та правознавство. – 2009. – № 3(січ.). – С. 21–23.
22. Олійник Н. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: [в т.ч. на Херсонщині] / Н. Олійник // Методична скринька. – 2008. – № 18(15 жовт.). – С. 6–8.
23. Прядко Л. Голодомор 1932-1933 років на Україні: причини і наслідки: [в т.ч. на Херсонщині. Конспект уроку історії 10 кл.] / Л. Прядко // Методична скринька. – 2008. – № 17(30 верес.). – С. 7–8.
24. Рященко С. Голодомор 1932-1933 рр.: розукраїнення нації  / С. Рященко // Педагогіка толерантності. – 2013. – № 3/4. – С. 197–207.
25. Самчук У. Марія: повість / У. Самчук. – Київ, 2015. – 173 с.
26. Сергійчук В. Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства / В. Сергійчук. – Вишгород, 2018. – 432 с.
27. Скоряк А. Голодомор 1932-1933 років на Полтавщині: зі спогадів очевидців / А. Скоряк // Берегиня. – 2010. – № 3. – С. 3–9.
28. Слободян Л. Голодомор 1932-1933 років: історіографія питання / Л. Слободян // Українознавство. – 2012. – № 2. – С. 83–88.
29. Слободян Л. Голодомор 1932-1933 років як спосіб морально-психологічного та духовного нищення українського села / Л. Слободян // Українознавство. – 2012. – № 4. – С. 26–32.
30. Талан С. Розколоте небо: роман / С. Талан. – Харків, 2014. – 345 с.
31. Шепелявенко Т. Голодомор 1932-1933 рр. Україна пам'ятає – світ визнає  / Т. Шепелявенко // Історія та правознавство. – 2020. – № 28/29/30. – С. 11–15.
32. Шиманчик Я. Голодомор 1932-1933 рр. у документах і спогадах земляків  / Я. Шиманчик // Історія та правознавство. – 2018. – № 31/32. – С. 14–20.

Укладач: О. Михайленко