Кузеля З.Ф.

Бібліографічна діяльність Зенона Кузелі

23 червня 2022 року виповнюється 140  років від дня народження Зенона Францисковича Кузелі - видатного етнографа, фольклориста, мовознавця, лексикографа, редактора, видавця, викладача та бібліографа.

Бібліографія була лише однією з граней його багатопланової наукової і громадської діяльності. Досліджень, присвячених бібліографічному доробку З. Кузелі небагато. У радянські часи про нього не писали, оскільки праці його зберігалися, в основному, у спецфондах. У жодній радянській енциклопедії він не згадувався. З часу Першої світової війни вчений емігрував і більшу частину свого життя (38 років) прожив за кордоном, де і виходили основні праці З. Кузелі та дослідження про його науковий доробок.

Закінчивши у 1906 р. Віденський університет, Кузеля здобув докторат зі слов’янської філології та історії, склав іспит з бібліотекознавства, почав працювати практикантом у бібліотеці Віденського університету, де мав змогу поглиблювати бібліотечні і бібліографічні знання. Починає також активно працювати в галузі бібліографії, зокрема веде відділ слов’янської бібліографії в австрійському часописі “Zeitschrift für Österreichischen Bibliographie”, публікує рецензії і бібліографічні огляди у краківському часописі “Rocznik slawistyczny” тощо. Але в 1909 р. Зенону Кузелі довелося переїхати з Відня до Чернівців. Там він працював на посаді директора слов’янського відділу і завідувача читальні університетської бібліотеки та робив усе, щоб створити в університеті взірцеву бібліотеку з українознавства. Займається також організацією народних бібліотек, з цією метою видає кілька теоретичних праць — “Як закладати й вести бібліотеки” (Листки з “Просвіти”, Львів, 1909); “Про читальні і народні бібліотеки в Чернівецькій окрузі” (Буковина, 1910–1912). Слід зазначити, що з 1904 до 1914 р.

З початком Першої світової війни у 1914 р. З. Кузелі довелося виїхати з Чернівців до Відня, і більше він не повернувся на рідну землю. У Відні йому доручили завідувати українською частиною чернівецької бібліотеки, яку йому вдалося вивезти з Чернівців. Бібліотека була тимчасово включена до бібліотеки Інституту Східноєвропейської історії. У 1915 р. він разом з професорами Іваном Раковським, Степаном Рудницьким, Степаном Томашівським засновує інститут — “Forschungsinstitut für Osten und Orient”, при якому організовує український відділ бібліотеки, передавши до нього понад 1000 примірників власних книг.

Зенон Кузеля плідно працював у галузі української бібліографії, активно пропагував досягнення українських вчених.

Бібліографічна спадщина Зенона Кузелі представлена персональною бібліографією Б. Лепкого в збірнику “Золота Липа”, бібліографією праць про українські думи і кобзарів, каталогами видавництв, рецензіями і оглядами (понад 200) в “Записках Наукового товариства ім. Шевченка” (1901–1909) та в інших вітчизняних і зарубіжних джерелах.

Якщо спробувати систематизувати бібліографічну спадщину Зенона Кузелі в типологічному контексті, то в ній можна виділити: 1) тематичні огляди зарубіжних видань і часописів та рецензії в періодичних виданнях; 2) підрядкову та пристатейну бібліографію; 3) прикнижкову бібліографію; 4) персоналію; 5) каталоги українських видавництв.

Одним з найважливіших видів бібліографії, які практикував Кузеля, були бібліографічні огляди. Першим з них був огляд “Нові праці над істориєю початків славянства”. Обсяг цього вичерпного огляду — 60 сторінок; він охоплює 17 праць, виданих за 5 останніх років з окресленої теми. У наступних томах “Записок НТШ”, майже до початку Першої світової війни, вміщені систематичні огляди досліджень з археології, антропології, етнографії, опублікованих як у зарубіжних, так і у вітчизняних часописах, зокрема: “Антропологія, археологія і етнографія в західньоевропейській науковій літературі останніх років”, “Антропологічні й археологічні часописи за 1903 рік”. Такі ж огляди були зроблені за 1904, 1905 та 1906 рр. За ці ж роки маємо огляди: “Етнографія в часописах”. Всі огляди, зроблені З. Кузелею, як і рецензії, відзначаються великим обсягом (від 10 до 98 сторінок) та значною кількістю оглянутих часописів та книжкових видань.

Рівночасно більші або менші за обсягом бібліографічні огляди, реферати українських видань друкував З. Кузеля і в закордонних журналах: “Zeitschrift für Österreichischen Bibliographie” (Берлін, 1906–1909), “Rocznik Slawistyczny” — видання Польської Академії Наук у Кракові, “Вісти Українського Наукового Інституту в Берліні”, редактором останнього був З. Кузеля.

Володимир Дорошенко назвав огляди Кузелі резюмованою бібліографією, де при кожній позиції подавався короткий зміст, і зауважував, що автор до написання оглядів ставився з  великим сумлінням, пильністю і що цю “мозольну справді муравлину бенедиктинську працю” він міг виконувати завдячуючи тому, що працював на той час бібліотекарем та добре знав провідні європейські мови.

Окрему групу у бібліографічній спадщині Зенона Кузелі складає бібліографія у підрядкових примітках до наукових розвідок та пристатейна бібліографія. Зразком бібліографії у підрядкових примітках є “Причинки до народніх вірувань з початком XIX ст.: Упирі і розношення зарази”; “Посижінє і забави при мерци в українськім похороннім обряді”. У них автор подає перегляд збірників, досліджень багатьох авторів різних країн з ґрунтовними підрядковими, посторінковими посиланнями.

Пристатейні бібліографічні списки простежуємо в праці: “Українські похоронні звичаї й обряди в етнографічній літературі”. Це перший повний і вичерпний огляд матеріалів з української похоронної обрядовості. Автор подає зміст та оцінку поодиноких праць, починаючи з 1830 р., вказує на брак ґрунтовних досліджень та найважливіші дезидерати. Вартість праці визначається старанно зібраною бібліографією (496 назв), необхідною для орієнтації у досліджених українських похоронних обрядах та віруваннях про душу. Значно менший обсяг бібліографії (38 назв) подав Кузеля при розвідці “Ярмарки на дівчат”, в якій автор у порівняльній формі показав старовинний звичай сватання та умовляння молодих людей під час церковних празників, що збереглися ще в XIX ст. на українській території (бойківсько-гуцульське пограниччя й особливо Закарпаття). До праці додано список літератури та подано посилання на джерела у самому тексті.

Значну долю у бібліографічному доробку Зенона Кузелі складає прикнижкова бібліографія. З. Кузеля був одним з перших українських етнографів, які систематично вивчали дитячий фольклор. І тому, коли в 1905 р. редколегія “Записок НТШ” дістала багатий матеріал з дитячого побуту, зібраний о. Марком Грушевським на Київщині, Етнографічна комісія НТШ передала цей матеріал для підготовки до друку Зенону Кузелі, який систематизував його, написав вступ, подав пояснення, примітки, паралелі з української й чужомовної літератури та вичерпну бібліографію під назвою “Реєстр книжок цитованих в скороченню”.

У період визвольних змагань 1917–1918 рр. в Україні відбувається бурхливий розвиток українського книговидавництва. Цей процес привернув увагу З. Кузелі, і він почав збирати матеріал про нову періодику, видавництва, книгарні, бібліотеки “Просвіти”, в результаті чого видав у Зальцведелі (тут він працював у таборах для полонених) дві публіцистичні брошури “З культурного життя України” (1918) та “Рік 1918 на Україні” (1918). Обидві книжки, за словами самого автора, не претендують на науковість та докладність, оскільки вони складалися далеко від потрібних джерел і тільки на основі періодичних видань: “Вісника Союзу визволення України”, “Робітничої газети”, “Нової ради” (тобто тих, які доходили до Зальцведеля). У цих книгах автор розкриває стан тогочасної української преси, видавництв, культурної роботи в Україні. В обидвох книжках є список видавництв та їх видань, подано відомості про друкарні та книгарні, бібліотеки “Просвіти”. Ці видання і до сьогодні залишаються актуальними з огляду на інформаційну цінність.

У 1923 р. видавництво опублікувало книгу В. Ємця “Кобза та кобзарі”, до якої З. Кузеля склав бібліографію під назвою “Спис важнішої літератури про кобзарські думи й кобзарів” (168 позицій) з усієї України (Схід, Захід), з Росії (СПб, Вороніж, Москва) та закордонні матеріали. У збірнику “Україна і церковна унія” З. Кузеля друкує бібліографію головнішої літератури про Унію. Опинившись у Баварії після Другої світової війни, З. Кузеля в органі закордонного НТШ “Сьогочасне й минуле” за 1949 р. надрукував початок великої бібліографії чужомовної літератури про Україну від 1944 р. На жаль, журнал припинив своє існування, і ця праця не була опублікована повністю. Важливе місце у бібліографічній спадщині Зенона Кузелі займає персоналія, зокрема “Бібліографія писань Б. Лепкого”, вміщена у присвяченому йому ювілейному збірнику-альманасі “Золота Липа” (Берлін, 1924), упорядкованому З. Кузелею. Укладач подав у покажчику твори письменника з розкриттям змісту основних видань, праці, редаговані Б. Лепким, вірші, прозу, літературнонаукові статті. Складена бібліографія, укладання збірника з життєписом, біографічними творами Б. Лепкого засвідчують фахове розуміння Зеноном Кузелею бібліографічної справи.

Своєрідні бібліографічні персоналії зустрічаємо у книжках З. Кузелі “Пам’яті Хведора Вовка” (Зальцведель, 1918), у якій автор цитує понад 40 його праць, та в книзі “Причинки до етнографічної діяльности Опанаса Васильовича Марковича” (Берлін, 1927), в якій персоналія ґрунтовно представлена у підрядкових примітках.

Крім бібліографічних покажчиків, Зенон Кузеля вважав бібліографічними посібниками видавничо-книготорговельні каталоги. Зокрема, він видав “Каталог видавництва “Українське Слово” (Берлін, 1923), а згодом — каталог “Українська накладня Оренштайна” (Ляйпціг, 1926). В обох каталогах укладач подав зміст книг, рецензії, цитати з рецензій. Ми зупинилися лише на головніших бібліографічних працях Зенона Кузелі, а є ще багато дрібніших праць, опублікованих в українських та іноземних виданнях. Вагоме місце у бібліографічній діяльності З. Кузелі займають картотеки та архів бібліографічних матеріалів. Ще в бібліотеці Чернівецького університету він мав можливість переглядати журнали XVII–XIX ст. європейськими мовами та зібрати картотеку з українознавства (понад 50000 позицій), картотеку псевдонімів і криптонімів. Але, на жаль, ці матеріали, як і багато рукописів, пропали під час Другої світової війни, і докладніших відомостей про них немає.

З 1926 р., працюючи в бібліотеці Берлінського Наукового Інституту, З. Кузеля систематично збирав комплекти українських газет і журналів з України і створив на еміграції “Архів української преси”.

У підсумку можна стверджувати, що бібліографічна праця Зенона Кузелі була різносторонньою й плідною, відзначалася сумлінністю, об’єктивністю та науковою докладністю. Вона значною мірою стане у пригоді дослідникам та вченим.

З. Кузеля був людиною надзвичайно широких захоплень і знань, глибоко освіченою та ерудованою. Р. Смаль-Стоцький назвав його «... ходячою енциклопедією україністики й ходячим архівом, що містився по всіх кишенях убрання і всіх шухлядах помешкання...».

Більше про З.Ф. Кузелю можна дізнатися, звернувшись до документів із фондів ХОУНБГ:

1. Кононенко В. О. Кузеля Зенон Францискович  / В. О. Кононенко // Українські бібліографи : біогр. відом., проф. діяльн., бібліогр. / Мін-во культури України, ДЗ «Нац. Парлам. б-ка України». – Київ, 2008 – Вип. 1 / авт.-уклад. Н. І. Абдуллаєва ; наук. Ред. В. О. Кононенко. – 2011. – С. 213-215.
2. Качкан В. Фольклористична та етнографічна діяльність Зенона Кузелі / В. Качкан // Нар. творчість та етнографія. – 2003. – № 5/6. – С. 11–18.