«Йду до людей із запаленою свічкою свого слова ...» Микола Пшеничний (1954-2020)

«Йду до людей із запаленою свічкою свого слова ...» Микола Пшеничний (1954-2020)  

Український поет, видавець, краєзнавець, громадський діяч Микола Іванович Пшеничний народився 19 липня 1954 року в мальовничому селі Молодаві на Дубенщині. З дитинства був наполегливим і незалежним. Закінчив сільську восьмирічну школу та Дубенську середню школу № 1. Будучи учнем дев’ятого класу, Микола опублікував перші свої вірші. Після школи працював муляром у будівельному управлінні № 24 міста Рівного. Одночасно навчався на підготовчому відділенні педінституту, де брав активну участь у літературній студії і ночами підпрацьовував, завантажуючи-розвантажуючи вагони, аби придбати букіністичні книги.

Вступив на філологічний факультет Рівненського педінституту, де навчався з 1971 по 1975 рік, займався в літературній студії під керівництвом М. Кузьменка. В інституті гуртував навколо себе талановиту молодь, де кілька років очолював вузівську літературну студію. Працював директором середньої школи, викладав у технікумі, був кореспондентом газети «Червона зірка». Керував літоб’єднанням Володимирецького району при редакції районої газети, літературними гуртками Остківської та Балаховицької восьмирічок, Каноницької середньої школи, Мирогощанського радгоспу-технікуму, обласною літстудією при газеті «Зміна».

Перша збірка поета «Сьомий материк» вийшла у видавництві «Молодь» 1982 року. Але сам М. Пшеничний веде справжній відлік своєї творчої діяльності від грудневої публікації 1969 року в одній з обласних газет. Це була вже серйозна поезія:

 «Я тих люблю, хто словом не лукавить,
І хто, відкинувши жалі,
На герць зі злом стає не задля слави,
А задля Правди на землі».

У 1980 році М. Пшеничний був учасником Всесоюзного фестивалю молодої поезії в м. Кизимі (Тувинська республіка), різних республіканських нарад молодих поетів. Лауреат Тувинської республіканської молодіжної літературно-мистецької премії, Рівненської обласної літературно-мистецької премії ім. Бориса Тена та літературної премії-стипендії штату Нью-Джерсі (США).

Його творчість високо оцінив класик української літератури О. Гончар, який у 1986 році писав молодому поетові: «Миколо! Ваш цикл у «Вітчизні» – чудовий. Глянуто в життя глибоко. Вітаю Вас, вітаю українську поезію…».

«Благаю: «Шануйся , народе!»
Врятує не регіт, а – Біль.
Ти сам собі більше нашкодиш,
Ніж інші нашкодять тобі….».

І ці слова, мовлені М. Пшеничним ще всередині 1980-х років, виявились пророчими.

У вересні 1990 року разом із дружиною, поетесою Любою Пшеничною, вони заснували на Дубенщині видавництва «Незабудка», «Наш край», з 1993 року – «Край», яке протягом декількох років поспіль видало сотні книжечок рівненських, херсонських, київських, тернопільських, луганських, львівських та зарубіжних авторів на різноманітні теми. Їх називали «метелики» Миколи Пшеничного. Завдяки Пшеничним до читачів прийшли як збірки молодих літераторів краю, так і маститих письменників. Саме завдяки М. Пшеничному в 1991 році в Дубні вийшла перша поетична збірка відомої львівської письменниці-дисидентки Г. Гордасевич «Воскреслі дзвони», яка писала: «Не сумніваюся в одному, що на початку 90-х років центр книговидавничої справи перемістився на Рівненщину. Там видавали книжки аж три видавництва: «Азалія», «Наш край» і «Незабудка». Понад сто назв на поліграфічній базі периферійної друкарні в умовах нашого паперового дефіциту – це таки подвиг… Зрештою, такими мали б бути всі діти талановитого українського народу». М. Пшеничний будував нову, вільну Україну і словом, і ділом. Він протягом п’ятнадцяти років працював науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника м. Дубно. Став ініціатором відродження давньої справжньої історії цього міста. Тож саме М. Пшеничний і став першим номінантом почесної відзнаки міста Дубна – «Кришталевого жолудя».

Активно друкувався на сторінках районних, обласних, всеукраїнських видань. Член Спілки письменників України з 1985 року.

М. Пшеничний був першим головою Дубенського Товариства української мови імені Тараса Шевченка, п’ять разів обирався депутатом Дубенської міської та районної рад, упродовж двох каденцій був членом громадської ради при райдержадміністрації, де багато зробив для утвердження українського, народного в краї, зокрема в культурі, літературі, мистецтві. Поет писав: «Я жив далеко не останнім, хоч першим теж зізнаюся, не був...». Діапазон його суспільних і громадських інтересів був досить широким, про що свідчать творчі зв′язки письменника з відомими діячами національної культури Б. Теном, І. Драчем, Д. Павличком, М. Жулинським, М. Вінграновським, І. Свєшніковим, І. Носалем, Я. Ісаєвичем, родиною Шумовських…

В особі М. Пшеничного до літератури прийшов поет загостреної соціальної проблематики, чистого джерельного голосу. Його твори публікувалися в перекладах російською, білоруською, болгарською, бурятською, тувинською, туркменською та іншими мовами.

Автор вдається до несподіваних образів і співставлень, вміє сказати по-своєму, створити незвичні і водночас природні образи. У його творчих доробках боротьба проти чорних бід, безгосподарності, за зелене вбрання рідної землі, за справедливу долю та історію свого народу.

Микола Пшеничний – автор різножанрових художніх та художньо-документальних книг: «Сьомий материк» (1982), «Межа» (1986), «Осторога» (1988), «Калиновый рушник» (1989, перекл. В. Євпатова, передм. С. Куняєва), «Чорно-білий світ» (2001), літературного портрету «Григорій Дем'янчук» (2001), книжки для дітей «Бекана ворона» (2014), повісті-есе «Подзвін Золотої Підкови» (2016), «Для Дубна, для Волині, для України» (2017), науково-краєзнавче дослідження «Стріляли в правду, молодість, красу…» (2016) та ін.

«Сьомий материк» (1982) за тематикою – книга про рідний край: це і рідне село Молодаво, і річка, і прибережні рослини, і ліс; про сільського дядька, який з гільзи майструє синичник, про безрукого млинаря, що верховодить на вітряках. За пафосом збірка наступальна. У ній лунає тривожний голос поета на захист «сьомого материка», материка материнської пісні, чистої річки, неповторної краси поліського села. Поета турбує безлюдність села, те, що зникають народні пісні, «схлипує мазутом, зітхає» річка, не росте більше на берегах лепеха... Це окремі вірші, але разом з назвою збірки вони створюють чітку проблематичну спрямованість книжки.

Микола Пшеничний не мислив свого життя без доріг, бо саме в дорозі, зізнавався він, народжується більшість його поезій. Пішки пройшов усю Волинь і пів Білорусі, іноді навіть вночі добираючись через ліси до своїх білоруських побратимів, що жили у далеких селах.

«….Які високі небеса холодні
Яка глибока снігова пітьма…
Нема, нема попутної сьогодні,
І завтра – сподіватися дарма».

«…Я зараз там, де Прип′ять народжується, де Світязь-озеро, де ліси глибококрилі й зорі високодумні, де М. Тимчак і Й. Струцюк, де Дні Літератури, де мріється про грядуще немеліороване, про суще несуєтливе, а поки що знову дорога біжить у світи…» (з листа поетці Л. Литвинчук, березень, 1988). На робочому столі письменника сходяться докупи записи, зроблені у Литві і Білорусії, на Саяно-Шушенській ГЕС в Кос-Аралі, у Грузії і в Туві, в горах Саянах, тому чи не є символічною назва збірки «Мости».

Шляхи рідного краю явили йому сліди велета слов'янської культури, друкаря Івана Федорова, образ якого по-філософськи трактований поетом у поемі-фресці «Межа», що вийшла окремою книжкою у 1986 році у Львові. Автор зумів відтворити історичний колорит і вивів узагальнюючий образ творця, що символізує собою добу Відродження. Ця поема-фреска є духовною перлиною в скарбниці рідної літератури.

«Не біймося на межі стати
Вони то не для кволих путь
Як маєм людям що сказати
Бо люди ждуть, бо люди ждуть…».

Ще на початку своєї творчої діяльності М. Пшеничний, як, мабуть, ніхто інший з його творчих ровесників, переймався проблемами збереження та охорони природи. Поет-природолюбець констатував: «Міліють ріки. Бо маліють душі», писав:

«…Гарно мені,
Що не маю рушниці
Й жодної птиці не підкорив».

У книзі «Осторога» (1988) цілий розділ присвячено екологічній тематиці. У збірці поет прагне відобразити духовні пошуки рівноваги. Він жив у селі і бачив, якими злочинними темпами нищаться ліси, ріки, луги… А так хотілось бачити Україну багатою і гарною – і в серці поета народжувалося прагнення, а одночасно і заклик до всіх українців:

«…Посаджу жолуді.
Вибухайте зеленим, дуби! –
Щоби наша земля
Хоч на гілку
Молодшою стала».

У 2010 році книга «Душа» (2006) Миколи Пшеничного була визнана найкращою поетичною збіркою у конкурсі «Краща книга Рівненщини» і отримала обласну премію імені Валер’яна Поліщука, що вручається щорічно поетам Рівненського краю за кращі книги.

До збірки поезій «Душа» увійшли твори, написані в різні роки. Об’єднують їх роздуми автора про те, що саме возвеличує людину над суєтою повсякденності. Це і ліричні вірші, і поеми, і поетична публіцистика, яким притаманна гостра політична відвертість: «Вже стільки набалакано, вже стільки натрибунено», «Бійся блюдолиза, який шанує мед, але – не бджолу», особистий біль від того, що не все в Україні робиться так, як бажалося, як сподівалися тоді, коли вперше спалахнула зоря незалежності:

Поезія Миколи Пшеничного характеризує його активну позицію як людини і громадянина. Пише про біди і болі наші, про землю отчу, її славу і сум, не минає гострих тем сьогодення

«… Бо і досі у рідному домі
почуваємось як приймаки!»

Багато часу було згаяно на мітингові пристрасті, але комусь це теж було потрібно робити в ті непрості роки, коли Україна щойно підводилася з колін, та автор не жалкує за втраченими нервами, за ненаписаними і невиданими творами. Жаль тільки, за словами самого автора, що Мистецтво і Політика, як правило, несумісні. Поміж ними немає нейтральної смуги, хоча стріляли-били і свої, і чужі. І досі це роблять майстерно, натхненно, талановито, але як стверджує сам автор:

«Душа на місці має бути.
Душа – це те, що возвиша.
Свята, як той вербовий прутик,
Брикливогрива, як лоша.
Минуле. Суще. І майбутнє.
Неперепутнє. Не межа!
…Душа на місці має бути.
Душа – це те, що возвиша».

Книга видана за сприяння Рівненської обласної адміністрації та обласної ради відповідно до обласної Програми розвитку книговидавничої справи, сприяння збільшенню випуску книжкової продукції місцевих авторів у Рівненській області на 2006-2012 роки.

Своєю книжкою «Стріляли в Правду, Молодість, Красу» (2016) Микола Пшеничний повідав світові про жахливі злочини енкаведистів – масові розстріли у Дубенській тюрмі в черні 1941 року. Це факсиміле передмови автора та короткої біографії з книжки В. Крищенко «Великдень у в’язниці» (Дубно, 1997, с. 3-6, 33-34) та фрагменти інших статтей, починаючи із кінця 1980-х й аж до 2016 року.

Його перу належать також книги про політв′язнів комуністичних концтаборів: «Для Дубна, для Волині, для України…» (2017). Видання присвячене 100-річю від дня народження випускника Дубенської гімназії, краєзнавця, етнографа, публіциста, бібліографа, філателіста, художника, педагога, ветерана Другої світової війни Ігоря Лозов′юка .

«Над рікою, над Іквою» (2017) – книга про українського прозаїка, доктора гуманітарних наук, почесного громадянина м. Дубна, уродженця села Підлужжя Дубенського району, Миколу Костьовича Сивіцького, в якій  досліджується його життєвий і творчий шлях.

Про офіцера УНР Арсена Шумовського – найкращого, за словами автора, із родини Шумовських, найукраїннішого, найглибшого і найбагатограннішого у вельми багатьох іпостасях йдеться в книжці «Сильний, мужній, безстрашний» (2017).

Епістолярний есей-спомин «В моїй душі горить вогонь» (2017), присвячений 60-річчю від дня народження поета-дисидента Миколи Вівчарука, його «справжню, талановиту, вибухову поезію», спогади про нього та різні життєві і творчі події.

У 2018 році вийшла літературна розвідка М. Пшеничного «Прощай, убогий КосАрале».

Цей есей-мандрівка, присвячений 170-річчю написання Т. Г. Шевченком реквієму «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», цитата з якого є назвою книги. Автор простежує саму історію написання твору в азіатській пустелі, розповідає про переклади десятками мов світу, знайомить з багатьма композиторами, які створили на цей текст мелодії, а також згадує свою подорож до Кос-Аралу, де впродовж десятиріччя народжувався шедевр у солдатсько-матроській поетовій душі та у захалявній книжці. У книзі надруковано Шевченкіану Миколи Пшеничного.

Перу митця належить низка поетичних краєзнавчих і дослідницьких творів для дорослих. Та 2012 року з’явилась перша дитяча книжечка Миколи Пшеничного «Бекана ворона».

У цих легких, дотепних віршиках наймолодші читачі почують про те, як колись у ворони не було садка, то ж доводилося їй іноді залітати в чужі, аби поласувати смачними ягодами:

«Прийшла у гості бекана ворона,
Хоч дід про те й не думав і не знав…
Прийшла з відром – великим і червоним,
Бо на черешні в діда – новизна….»

Дітям стає цікаво дізнатися, чим закінчиться ця історія. Можна сказати лише те, що тепер навіть малі вороненята каркають: чужого брати не можна. Про це повинен знати кожен. А ще це книжка-розмальовка, де автор пропонує розфарбувати її. Малеча залюбки долучаться до одного з найулюбленіших своїх занять.

М. Пшеничний переклав на українську мову і опублікував сотні поетичних та прозових творів побратимів по перу – із тувинської, білоруської, польської, болгарської, таджицької, туркменської, калмицької, бурятської, молдавської та інших мов.

Як перекладач, він був гостем найбільших міжнародних поетичних фестивалів у Польщі. Брав участь у локальних літературних семінарах, для перекладу вибрав такі вірші, що збагачують, а інколи доповнюють українську літературу. Це відомі поети: Ян Твардовський, Мечислав Чайковський, Олександр Навроцький, Кристина Конецька, Ян Леончук, Анна Залевська, Мар'ян Завалко.

Редагував і видав у Дубні масовим тиражем антологію сучасної польської поезії «Інше прохання» – у перекладах київського літератора Станіслава Шевченка, де є навіть поезії Кароля Войтили – Папи Римського Івана-Павла II. У збірці вміщено уривок з поеми «Пісня про Бога незримого» та «Каменоломня» (фрагмент). Отже, Микола Пшеничний мав честь правити поезію самого Папи Римського.

Упродовж багатьох років на Дубенському телебаченні звучали авторські письменницькі програми «Краєзнавчі мандрівки з Миколою Пшеничним» та «Скарби Заповідника».

За сценаріями Миколи та Любові Пшеничних створено повнометражні художньо-документальні фільми «Золота Підкова Бориса Возницького» – три серії, «Казка старого млина» – про село Мирогощу та ін.

Микола Пшеничний – лауреат премій імені Бориса Тена, імені Світочів, Республіканської молодіжної премії Туви (Росія) в галузі літератури та мистецтва.

У лютому 2020 року поет став лауреатом обласної просвітянської премії імені Григорія Чубая.

У 2006 році М. Пшеничного відзначено обласною літературною премією імені Валер’яна Поліщука за книгу «Душа».

2020 року став лауреатом Обласної премії імені Григорія Чубая.

Останні роки Микола Пшеничний тяжко хворів, переніс операцію. Письменник пішов у засвіти 20 березня 2020 року унаслідок онкологічної хвороби. 65 років прожитих на землі – це так небагато. Але він завжди мав що сказати людям.

«За найсвятіше йде сьогодні битва –
Хай Рідне Слово допоможе нам…
Поезіє, це ти – моя молитва.
Сумна, бо правда. Правда, бо сумна».

Рішенням Дубенської міської ради в 2021 році Миколі Пшеничному посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дубна».

 

Твори М. Пшеничного:

1. Пшеничний М. Бекана ворона: літературно-художнє видання / М. Пшеничний. – Рівне, 2012. – 16 с.
2. Пшеничний М. Дубенщина середньовічна у творчості поетів-земляків / М. Пшеничний // Магдебурзькому праву в місті Дубні-500 років : матеріали Міжн. наук -теорет. конф. – Дубно, 2007. – С. 148–153.
3. Пшеничний М. «Йду до людей із запаленою свічкою свого слова ...» / М. Пшеничний // Слово Просвіти. – 2016. – № 10 (10–16 берез.). – С. 12–13.
4. Пшеничний М. Межа: поема-фреска / М. Пшеничний. – Львів, 1986. – 42 c.
5. Пшеничний М. «Мовчить недоруйнований собор ...» : [О. Гончар] / М. Пшеничний // Слово Просвіти. – 2018. – № 21(24–30 трав.). – С. 11.
6. Пшеничний М. Ніна Федорівна й Олесь Терентійович / М. Пшеничний // Слово Просвіти. – 2013. – № 20 (23–29 трав.). – С. 10.
7. Пшеничний М. Пилип Орлик, Дубно і Білорусь / М. Пшеничний // Магдебурзькому праву в місті Дубні-500 років: матеріали Міжн. наук -теорет. конф. – Дубно, 2007. – С. 133–135.
8. Пшеничний М. Подзвін Золотої Підкови / М. Пшеничний // Слово Просвіти. – 2016. – № 16 (21–27 квіт.). – С. 13.

***

1. Авдіївка. Шлях до перемоги: [зб. оповідань] / С. Деркач [та ін.]; [ред. М. Пшеничний]. – Вінниця, 2018. – 178 с.

***

1. Пшеничний М. Душа [читає автор] / М. Пшеничний  URL:https://www.youtube.com/watch?v=Nse-mRslc48

 

Матеріали про життя та творчість М. Пшеничного:

1. Василишин О. Слово про слово: у дзеркалі поезії великого Кобзаря / О. Василишин, І. Фарина // Слово Просвіти. – 2019. – № 16 (18–24 квіт.). – С. 9. – Рец. на кн.: Пшеничний М. «Прощай, убогий Кос-Арале ...»: есе-мандрівка (у просторі й часі) / М. Пшеничний. – Хмельницький, 2018. – 112 с.
2. Гордасевич Г. «Купив оце в Дубні книжечку...» // Дзвін. – 1993. – № 10/12.
3. Литвинчук Л. «Поезіє, це ти – моя молитва»: [М. Пшеничний] / Л. Литвинчук // Слово Просвіти. – 2021. – № 12/13 (25 берез.–7 квіт.). – С. 13.
4. Литвинчук, Л. "Поезіє, це ти – моя молитва": [пам'яті М. Пшеничного] / Л. Литвинчук // Літературна Україна. – 2021. – № 6 (27 бер.). – С. 7.
5. Литвинчук, Л. «...Які високі небеса холодні яка глибока снігова пітьма» / Л. Литвинчук // Українська літературна газета. – 2021. – №  6 (26 бер.). – С. 3.
6. Мельник Я. Материк синівської вірності: Микола Пшеничний // Мельник Я. Сила вогню і слова: Літ. портрети / Я. Мельник. – Київ, 1991. – 228 с.
7. Новосад В. Про Дубно, тувинських добровольців і Олеся Гончара: (Миколі Пшеничному – 50 років) // Вільне слово. – 2005. – 9 серп.

***

1. Визначено кращу книгу Рівненщини. URL: http://uba.rv.ua/content/ (дата звернення: 02.07.2024).
2. Лимич А. Пшеничний Микола Іванович / А. Лимич // Енциклопедія Сучасної України. URL: https://esu.com.ua/article-883964 (дата звернення: 02.07.2024).
3. Письменники Рівненщини – лауреати літературних премій 2010 року.  URL:https://www.calameo.com/books/00395500390330ac6825c (дата звернення: 02.07.2024).
4. Романюк М. Микола Пшеничний – український письменник, педагог, краєзнавець, дослідник, видавець, громадський діяч. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Romaniuk_Mariia/Mykola_Pshenychnyi__ukrainskyi_pysmennyk_pedahoh_kraieznavets_doslidnyk_vydavets_hromadskyi_diiach.pdf?  (дата звернення: 02.07.2024).

Матеріал підготувала О. Михайленко