Мова – життя духовного основа!

Для кожного з нас слово постало з уст рідної матері, з її душевно-лагідної колискової, про що в одній з пісень сказано такими поетично-ліричними рядками: «Ніжний шепіт, серця трепіт – лине з серця, як з відерця,  рідна мова колискова...».
В Українському педагогічному енциклопедичному словнику академіка Семена Гончаренка визначається, що материнська мова – це рідна мова, тобто мова, якою розмов­ляє мати та родина і якою почала розмовляти людина після народження.
Щорічно, починаючи з 2000 р., 21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови. Документ за назвою «Про підтримку мовного та культурного різноманіття» було проголошено на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня – 17 листопада 1999 р. у Парижі. Оскільки з 6-ти тисяч розмовних мов світу близько поло­вині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтриму­вати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, ця міжнародна організація вважає, що вивчен­ня іноземних мов та багатомовність є ключами до взаємо­розуміння та взаємоповаги. Щорічне відзначення Міжна­родного дня рідної мови використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття.
Знаковим є походження дати Міжнародного дня рідної мови.
1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, хоча рідною вона була лише для трьох відсотків населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході країни, де майже винятко­во розмовляли бенгальською мовою. 21 лютого 1952 р. під час демонстрації протесту в Дацці поліція та вій­ськові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після про­голошення незалежності Східного Пакистану (Бангладеш) 1971 р., цей день відзначають в країні як день мучеників.
За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосила 21 лю­того 2000 року першим Міжнародним днем рідної мови.
Слухачі безкоштовних курсів української мови у Херсоні не змогла не приділити увагу такій важливій події і тому останнє заняття пройшло у врочистій обстановці під назвою «Вивчай, люби і бережи рідну мову!».
Було організовано змагання трьох команд, у ході якого їх учасники демонстрували свої знання з української мови, літератури, культури.
Спочатку було представлення команд та оголошення девізів. До речі, команди мали дуже цікаві назви – «Залюблені у слово», «Рідномовні побратими» та «Вартові рідного слова».
Конкурс-вікторина «Відкрий, о рідна моя мово, свої скарбниці золоті», полягав у тому, що необхідно було швидко відповісти на запитання, які стосувалися мови.
Наступний конкурс був найзапеклішим – до нього учасники готувалися вдома. Їм було необхідно назвати якомога більше крилатих виразів про мову. Конкурс тривав дуже довго – адже вислови все не закінчувалися.
Потім на всіх присутніх чекала поетична хвилинка «О слово рідне! Пращура молитво!», під час якої конкурсанти виразно читали вголос, а деякі розповідали напам'ять вірші про рідну мову. У це читання вони вклали всю свою душу і любов до українського слова!
Конкурс «Хто є хто в українській історії та культури» перетворився на своєрідні міні-наукові студії. Вдома кожна команда учасників готувала презентації про трьох представників української історії чи культури: перша команда – про Івана Мазепу, Григорія Сковороду та Марію Заньковецьку, друга – про Богдана Хмельницького, Миколу Лисенка, Катерину Білокур, третя – про Марію Приймаченко, Івана Миколайчука та Ліну Костенко. Якими ж змістовними, цікавими та актуальними були ці презентації!
Останній конкурс мав назву «Майстерня редактора». Суть його полягала в тому, що учасники кожної команди повинні були відредагувати по 5 речень. У цьому конкурсі вони проявили усю свою ретельність знань граматики та стилістики рідної мови. А це означає, що курси української мови мають велике практичне значення.
Найважче завдання – оцінити таку активну, творчу, змістовну підготовку – випало журі. А так як усі були дуже яскраві та проявили неабиякі знання мови, журі вирішило не визначати переможців за кількістю балів, а кожну команду відзначити у різних номінацій. Команда «Рідномовні побратими» виявилась кращою у номінації «Натхнення та наполегливість у підготовці та участі в заході». Команда «Залюблені у слово» відзначилася інноваційністю підходів та старанністю. «Вартові рідного слова» запам’яталися усім ґрунтовністю та різноманітністю підходів до підготовки у змаганні.
Отож свято, присвячене рідній мові, пройшло на славу. Воно запам’яталося усім врочистим настроєм, змістовністю, змагальним духом, відкрило нові грані талантів наших слухачів курсів, збагатило усіх корисною інформацією та нагадало, як важливо знати, любити, примножувати багатство рідного слова. Адже, як зауважив всесвітньовідомий педагог, наш співвітчизник Василь Сухомлинський, «любов до Батьківщини, неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могут­ність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колис­ковою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду і племені»….

Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минучих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова —
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози Заповіту.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.