Кідрук М. Не озирайся і мовчи

Альона Кисельова, бібліотекар

Паралельні світи та дитяча жорстокість

Прочитала майже всі книги Макса Кідрука. Дуже подобалися його тревелоги та технотрилери. І ось Максим вирішив кардинально змінити жанр своїх творів та переорієнтувався на соціально-побутові романи. Першою ластівкою у цьому жанрі став роман «Зазирни у мої сни», і ось тепер – «Не озирайся і мовчи» («НОІМ»). Як на мене, краще б Макс писав динамічні екшени та ділився враженнями від своїх навколосвітніх мандрівок. Усі ці твори написано живою, емоційною мовою – я отримувала справжню насолоду від їх прочитання.

У «НОІМ» автор підіймає такі важливі на сьогоднішній день проблеми як: насильство у сім'ї та у школі, непрості стосунки між батьками та дітьми.
У Рівному зі своєю родиною живе підліток Марк: дуже розумний хлопчик, який цікавиться наукою та добре вчиться. Його батько зайнятий заробітком грошей, і йому катастрофічно не вистачає часу на свого сина. Мати теж працює, і дуже хоче, щоб чоловік займався сином. Тісний зв'язок у Марка тільки з дідом Арсеном. Свого часу Арсен так само прогавив час, коли його син почав від нього віддалятися, і тому не хоче, щоб те саме трапилося і з онуком.

Тобто зараз усі батьки зайняті простим виживанням у наші такі нелегкі часи і забувають про живе спілкування зі своїми дітьми. Їжа, одяг, - так, усе це потрібно дитині. Але найважливіше, що їй потрібно – це щоб її слухали, з нею розмовляли, а не просто відмахувалися як від набридливої комахи.
Дід же розповідає Марку про різні наукові цікавинки, дає почитати наукові книги, проводить різні захоплюючі експерименти, дарує на день народження телескоп. Всі незрозумілі і таємничі речі Арсен пояснює онуку з наукової точки зору.
Хлопчику дуже подобається вчитися, пізнавати щось нове. Більшості ж сучасних дітей зовсім не хочеться ходити до школи, а тим більше вчитися. І ось, коли Марк за допомогою дідуся підготувався до уроку однієї задачі з геометрії, однокласники пропонують йому прогуляти урок. Хлопчак відмовляється – і після цього його жорстоко побили свої ж однокласники. Марк не може зрозуміти, за що з ним так учинили?.. Він нікого не чіпав, не ображав. Йому просто цікаво було вчитися і пізнавати щось нове, ділитися цим з іншими.

Шкільне насильство – як з ним боротися? Чому сучасні діти такі жорстокі, звідки береться в них ця злість до своїх же однолітків? Невже винні комп'ютерні ігри та Інтернет? Однозначної відповіді немає.
У школі директор пропонує батькам Марка мирно домовитися з батьками його кривдника. Бо школі не потрібні такі проблеми. Не рекомендують також звертатися до поліції, бо вчителі скажуть, що все відбулося поза межами школи. До шкільної медсестри Марк не звернувся – значить проблеми немає.
Або взяти гроші за побиття своєї дитини, або… Однозначної відповіді на це питання немає.
Наприкінці роману батько Марка по-своєму вирішує цю проблему. Не можу сказати, що я згодна з таким її рішенням. Але що залишається рідним: змиритися з тим, що їх рідна дитина зазнала такого знущання і сидіти склавши руки?

А ще є дівчинка Соня. Над нею знущається її рідний батько. Він б’є та ображає і свою дружину, і свою доньку. А все через те, що свого часу над ним знущалися в армії. Зло породжує зло. Не зумівши дати відсіч своїм кривдникам під час проходження військової служби, він затаїв лють на увесь світ. Напивається і лупцює найрідніших людей, які не можуть дати йому відсіч.
Вирішити проблему з батьком-тираном теж складно. Дружина не хоче заявляти в поліцію на свого чоловіка. І терпить всі його знущання над собою і над донькою Сонею. Бо все ще кохає.

Хоча тут рішення тільки одне: жінка повинна сама звернутися до поліції і написати заяву на свого чоловіка. Я вважаю, що це ненормально, коли мати закриває очі на те, як чоловік лупцює її рідну дитину. Краще вже розвестися з ним і жити окремо. Тим більше що у романі саме жінка працює і заробляє гроші, а чоловік постійно без роботи, та ще й постійно п’яний.

І Марку, і Соні хочеться заховатися від усього світу в якомусь місці, де б їх ніхто не знайшов і не чіпав. І виявляється, таке місце є. Туди можна потрапити, зробивши деякі маніпуляції з ліфтом. Треба в певній послідовності підніматися і спускатися між поверхами, а головне – на п’ятому не озиратися і мовчати, щоб не відбувалося. І після цього ви опинитеся в невеличкому двоповерховому дерев'яному будиночку, біля якого море, валуни, жодної живої душі і… час ніби застиг.

Ось у цьому паралельному світі, у такій собі часовій бульбашці, і намагаються знайти спокій Марк і Соня. Але хлопець хоче розібратися, що це за світ. Живий він чи…мертвий?
Так і з’являється у романі легкий наліт містики та таємничості, але ближче до кінця твору він розвіюється під натиском наукових  пояснень. Максим Кідрук у всіх своїх творах велику увагу приділяє науковим поясненням і роз’ясненням різних, на перший погляд незрозумілих та загадкових фактів.

У «Не озирайся і мовчи» розповідається про ентропію, часові більбашки, зірки, про поняття часу. Не все я зрозуміла, але ось з тим, що час не плине, як річка, а нагадує замерзлу брилу, в яку вкраплені всі наші події, не дуже згодна. А точніше, мені це тлумачення часу не подобається. Не дуже хочеться, щоб твоє минуле було схоже на застиглий айсберг.

Оскільки я бібліотекар, то найбільше мені сподобалося у «НОІМ» те, що коли Маркові потрібно було знайти інформацію про людину, яка жила у 80-90-х рр. XX ст., він пішов саме до бібліотеки і проглядав підшивку журналів за потрібні йому роки. Отже, у вік шаленого розвитку цифрових технологій не все можна знайти в Інтернеті. Є речі, які можна знайти, тільки відвідавши бібліотеку.