Інг С. Несказане

Альона Кисельова, бібліотекар

Як це, коли ти не такий, як інші?

Щойно закінчила читати роман американської письменниці Селесте Інг «Несказане». Він трішки схожий на твір Джоді Піколт «Обещание».

Спочатку все нагадувало детектив. 16 річна дівчина Лідія не приходить додому, а згодом її тіло знаходять в озері. Поліція розпочинає розслідування, а рідні намагаються згадати найменші подробиці останнього вечора, коли дівчинка була вдома. Так що ж це: вбивство чи самогубство?

Але це соціально-побутовий роман, у якому автор піднімає дуже багато різних питань.

Одне з них: як батьки намагаються свої нездійсненні мрії та сподівання перенести на своїх дітей. Вони чомусь гадають, що їхні діти хочуть і прагнуть саме того, чого не змогли досягнути вони самі. Але найчастіше мрії батьків та дітей зовсім не співпадають. Та з якихось причин, скоріше, щоб не засмучувати маму або татка, дитина робить все, що від неї хочуть. Вивчає фізику, хоча зовсім її не розуміє, вдає, що хоче стати лікарем, годинами розмовляє просто в телефонну трубку, вдаючи, що говорить з подругами, бо батько хоче, щоб у неї було багато друзів.

Та коли-небудь все це вам настільки обридне, що ви не стримаєтесь і вибухните. І дай Бог, щоб все закінчилось не так, як у романі «Несказане».

Події у книзі розгортаються у 50-70 роках XX століття в США. Це зараз в Америці толерантне ставлення до представників інших національностей, а жінки працюють в усіх галузях. А в часи, описані у романі жінку сприймали, як мати, господиню дому, куховарку, а не як особистість, яка прагне досягти успіхів у якійсь професії.

Якщо заміжня жінка хоче вийти на роботу, то всі гадають, що у її чоловіка не вистачає грошей на свою родину.

Мати Лідії, Мерилін, дуже мріяла вивчитися і стати лікарем. Вона дуже гарно вчилася, поступила до університету, але… опиняється на факультеті одна серед самих хлопців. А вони падають на підлогу, щоб підглядати їй під спідницю, пісяють їй у пробірки. І ось як це, відчувати, що ти не така за половою приналежність?

Або як це, бути не схожим на інших, бо ти – китаєць?

Як це, коли діти сміються над тобою та звужують свої очі в щілинки, як це, коли в тебе запитуються, чи є пуп у китайців та всілякі інші дурниці? А ти з усіх сил намагаєшся влитися в американське середовище, потоваришути хоч з кимось та стати своїм. Та це не можливо, бо у класі, в університеті тільки ти один іншої національності, ти – китаєць.

Читаючи роман, я про себе радісно думала, як добре, що я народилася, вчилася  вже у інші часи. Не знаю, чи змогла б я витримати таке відношення до себе.

Чому ж роман названо «несказане»? Напевно тому, що всі персонажі свої найбільші страхи та образи тримають глибоко в собі та бояться вимовити їх.
А частіше за все буває так, що краще сказати своїм близьким про те, що тебе хвилює. І насправді, ти можешь помилятися, і все не так вже й погано, а ти просто накрутив себе, навигадував того, чого немає.