Українська держава Павла Скоропадського

Українська держава Павла Скоропадського
 (пам’ятка читачеві)

«Коли в такий мент я взяв владу в свої руки, то це для того, щоб збудувати Україну
і до кінця днів своїх бути вірним сином дорогої нашої Неньки і всіма силами
боронити державні і національні права українського народу.
Прошу і наказ даю вам, брати, вірно і щиро служити незалежній Українській Державі нашій...»
Павло Скоропадський

15 травня 2023 року виповнюється 150 років від дня народження Павла Скоропадського. А 29 квітня 105 років тому Павло Скоропадський був проголошений Гетьманом України. 

Павло Скоропадський – особа, навколо якої тривалий час точилися неабиякі дискусії в українській історіографії – від ідеалізації його діяльності прихильниками гетьмана до не менш відвертої, навіть часто фальсифікованої критики всіх його політичних кроків радянськими істориками та соціалістичними діячами в діаспорі.

Павло Петрович Скоропадський народився 3 (15) травня 1873 року у Вісбадені, де його мати, Марія Андріївна Скоропадська (в дівоцтві Миклашевська), відпочивала на мінеральних водах Німеччини. Скоропадські – один з найшляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть відігравав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурній історії. Рід Скоропадських був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Бутовичі, Гамалії, Забіли, Закревські, Кочубеї, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Лобакевичі, Маркевичі, Миклашевські тощо.

Дід гетьмана Павла, Іван Михайлович Скоропадський, двічі був прилуцьким повітовим маршалком і двічі – губернським маршалком Полтавщини. Свого часу він брав активну участь у селянській реформі 1861 року. Коштом Івана Скоропадського було засновано низку шкіл та гімназій в Україні. Помер дід Павла Скоропадського у своєму селі Тростянці, поблизу якого засадив великий дендропарк. Могила його збереглася там і донині.

Дитячі роки Павло Скоропадський провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Там він вбирав до своєї душі перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина Скоропадських зберігала і дотримувалася давніх українських звичаїв. Великий вплив на малого Павла мали, крім його діда Івана Скоропадського, ще й такі відомі українські діячі, як П. Я. Дорошенко, Я. П. Новицький та О. Г. Гижицький.

Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Павло пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і самого П. Скоропадського, який був зачарований військовим минулим свого батька та інших представників роду. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його 1893 року в чині корнета. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалергардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки (1895) він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а в грудні 1897 р. стає поручником.

11 січня 1898 р. Павло Скоропадський одружується з Олександрою Дурново, дочкою генерал-лейтенанта П. П. Дурново. Згодом у подружжя народилися дві доньки – Марія (1898) і Єлисавета (1899) та три сини – Петро (1900), Данило (1904) і Павло (1916).

З початку Першої світової війни Павло Петрович відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 р. Кінний полк генерала П. Скоропадського відзначився у бою під Краупішкеном. За цей бій Георгіївська дума Кінної гвардії нагородила його, згідно з наказом від 13 жовтня 1914 року, вищою відзнакою за хоробрість і героїзм – орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Подальша військова служба П. Скоропадського проходила вдало, і незабаром він уже командував гвардійською кавалерійською дивізією, яка успішно діяла в Прибалтиці у 1915-1916 рр.

Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Петрович 22 січня 1917 р. приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командуючого 34-м корпусом, Скоропадський вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

Революційні події в Петрограді призвели до деморалізації армії і поступової її більшовизації. В Україні національний революційний рух очолила Центральна Рада. Скоропадський не сприйняв соціалістичні ідеї українських та російських революційних партій, бо вони були чужі його світогляду, і, крім того, як офіцер він вважав, що перш за все необхідно довести війну до переможного кінця.

Тим часом у травні 1917 року в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з'їзд, який схвалив ідею створення української національної армії. З різних боків П. Скоропадському починають радити українізувати свій корпус, але як військовик, без наказу вищого командування, він не мав права і не робив цього. Однак після одержання в серпні 1917 р. відповідного наказу від генерала Корнілова Скоропадський одразу ж розпочав українізацію корпусу. Згодом 34-й армійський корпус дістав назву 1-го Українського і налічував 60 тисяч добре дисциплінованих озброєних вояків. Корпус розпочав підготовку до відправки на фронт.

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 року Скоропадський рішучо став на бік Української Центральної Ради, успішно боровся з більшовиками на Південно-Західному фронті, фактично очолював українські війська в Правобережній Україні у грудні 1917 року. Використовував загони Вільного козацтва для роззброєння більшовицьких частин і не допустив їх до Києва. Але недовіра з боку керівного українського проводу, військова політика Української Центральної Ради, змусили його залишити командування корпусом наприкінці грудня 1917 року.

Намагання використати  французькі, чехословацькі частини, загони Вільного козацтва у протибільшовицькій боротьбі були марними. Невдачею завершилася перша спроба взяти участь у політичному житті – балотування до Всеросійських Установчих зборів за списком Союзу земельних власників.

Після відновлення української влади в березні 1918 року. вдався до створення власного політичного проєкту – Української народної громади, політичної партії, яка виступала за сильну одноосібну владу, здатну подолати анархію й наслідки більшовицького панування.

Популярність Скоропадського серед поміркованого і консервативного політичних таборів, а також німецького й австро-угорського командування в Україні була такою, що в умовах системної політичної кризи викликало загальну підтримку державного перевороту 29 квітня 1918 року, внаслідок якого на Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників Павло Петрович був проголошений Гетьманом усієї України та військ козацьких. «Гетьманщина 1918 року була проголошена організованими хліборобами, але в той час навіть серед найбільш думаючої частини хліборобів ідея української державності і її конкретні форми не були ще ясно усвідомлені» (П. П. Скоропадський).

Створена під проводом  П. П. Скоропадського Українська Держава досягла значних успіхів в зовнішній політиці, розбудові економіки, культурному розвитку, але не змогла вирішити найголовніших – земельного та соціального питань.

П. П. Скоропадський очолив Україну в дуже складний період її історії (29 квітня - 14 січеня 1918 р.). «Хай буде, що буде, а йти на це діло я мушу. Потраплю врятувати мій край – буду щасливий, не здолаю цього зробити – буду мати чисту совість, бо не маю я особистих цілей».

В умовах австро-німецької військової присутності в Україні уряд Української Народної Республіки і Центральна Рада демонстрували повну нездатність до ефективного управління. Нескінченні дискусії та внутрішньопартійні суперечки Центральної Ради приводили до безупинної втрати авторитету української влади, коли Україна та її столиця жили "абсолютно різними життями".

У таких умовах виникла небезпека ліквідації німцями України як суб'єкта і перетворення її в банальну колонію. Скоропадський тоді очолив опозиційну до Центральної Ради організацію «Українська Громада» і 29 квітня 1918 року відбувся державний переворот, який був підтриманий німцями і дозволив зберегти українську державність.

У цілому це був мудрий крок Скоропадського, який в умовах, коли Німеччина і Австро-Угорщина програвали Першу світову війну, дав можливість отримати перепочинок від військового вторгнення більшовицької Росії, щоб створити незалежну українську державу і боєздатну армію.

У своїх спогадах Дмитро Дорошенко згадував, якою дійсно титанічною була робота гетьманського апарату, і як самовіддано, майже без відпочинку, працював сам Гетьман. Дорошенко відзначав надзвичайну працездатність, його вміння чітко й суворо розподілити час і завдяки цьому встигнути багато зробити. Як писав Дмитро Дорошенко, «…Він [Скоропадський] жив в'язнем у своїй господі: з ранку до глибокої ночі просиджував за прийомами, вислуховуванням доповідей та засіданнями. Просто доводилося дивуватись, як людський організм міг виносити таке напруження».

За часів правління гетьмана Скоропадського було здійснено низку кардинальних реформ у багатьох сферах, покликаних закріпити незалежність молодої Української держави:

• було прийнято понад 400 державних актів, що закріплювали незалежність України;
• відновлено право приватної власності. Дозволялося вільне підприємництво. Розвивалася торгівля. Голодні місяці кінця 1917 року, і особливо часів більшовиків, пішли в минуле. Магазини були заповнені товарами, Україна перетворилася на острів добробуту в морі злиденної постреволюційної Росії;
• встановлено державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі з метою боротьби з анархією на місцях. Нарешті в країні з'явився господар, і стало ясно, хто і за що відповідає;
• удосконалено грошову системи, сформовано державний бюджет, почали виплачувати пенсії;
• прийнятий закон про загальний військовий обов'язок, формувалися українські збройні сили (повинні складатися з 8 армійських корпусів), розпочато розвиток українського морського флоту, національної авіації;
• створена українська поліція – гетьманська варта;
• налагоджена робота пошти і залізниці;
• прийняті закони про українську державну символіку і українське громадянство;
• створювалися українські початкові школи, відкрито 50 нових українських середніх шкіл, 150 українських гімназій, відкривалися курси української мови для педагогів, видавалися величезним тиражом українські підручники;
• відкрито два українські університети – в Києві та в Кам'янець-Подільському. При цьому російські університети продовжували свою роботу;
• заснована Українська академія наук і Національний архів;
• збільшилася кількість українських театральних закладів, музичних і культурних установ;
• покладено початок Української Автокефальної Православної Церкви;
• Українську державу офіційно визнали майже тридцять країн світу;
• підписаний мирний договір із Радянською Росією, що забезпечило мир на Сході країни;
• визначені і, що головне, визнані державні кордони України.

Дізнавшись, що Центральна Рада на переговорах у Бресті відмовилася від Криму, Скоропадський сказав: "Україна не може існувати без Криму – це буде якийсь тулуб без ніг".

Однак у політиці гетьмана були і численні помилки, зокрема:

1. повернення поміщиків у свої маєтки і репресії по відношенню до селян. У результаті на селі почався потужний повстанський рух. Цим відразу ж скористалися більшовики для своєї антиурядової агітації;

2. зосередження в своїх руках майже диктаторських повноважень. Заборона діяльності партій та фактична ліквідація українського парламентаризму;

3. аграрне питання на практиці залишилося невирішеним. Селяни, які складали переважну більшість населення України, так нічого і не отримали;

4. збільшення тривалості робочого дня до 12 годин в умовах, коли більшовики в Росії обіцяли лише 8. Відповідно, зростало соціальне невдоволення. Заборона страйків викликала опір робітників;

5. зайняття чиновницьких посад переважно російськими фахівцями, які ставилися до української справи досить нещиро;

6. орієнтація тільки на заможні верстви населення, нехтування інтересами бідноти і середнього класу. В умовах постреволюційної дійсності така політика призводила до невдоволення;

7. повна залежність від німецько-австрійської військової адміністрації. Передача їй багатьох урядових функцій, наприклад, дозвіл на здійснення військово-польових судів над українськими громадянами. В результаті, втративши німецьку підтримку, гетьманський уряд не зміг втримати владу і дуже швидко пав;

8. ухвалення П. Скоропадським Акту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією в останні дні свого правління. Тим самим перекреслені головні досягнення на шляху державного будівництва.

Після виходу австро-німецьких військ з України та захоплення повстанцями Директорії Києва Скоропадський був змушений зректися влади і спішно емігрувати до Німеччини.

За кордоном колишній гетьман активно включився в політичне життя української діаспори. Скоропадський всіляко підтримував ідею встановлення монархістської влади в Україні, навіть створював політичну партію. Він організував у Берліні Український науковий інститут, Українське товариство, допомагав матеріально українським студентам.

Помер колишній український гетьман 26 квітня 1945 р., в містечку Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в сімейному склепі Скоропадських.

Історична пам'ять про Павла Скоропадського поки відображена тільки в назві однієї з вулиць Києва і в меморіальній дошці на вулиці Інститутській в українській столиці.

Радимо почитати:

1. Гетьман Павло Скоропадський (1873–1945): матеріали для біобібліогр. Київ, 1996. 54 с.
2. Головченко В. Кримське питання у зовнішній політиці Центральної Ради й гетьманату Павла Скоропадського. Пам'ять століть. Україна. 2008. № 4. С. 107–121.
3. Кульчицький С. Українська Держава Гетьмана Скоропадського. Український тиждень. 2018. № 13. С. 40–43.
4. Лісна І. Судова система в українській державі періоду Гетьманату. Приватне та публічне право. 2019. № 3. С. 13–16.
5. Мараєв В. Україна, 1918: хроніка. Харків. 2020. 294 с.
6. Михайлова О. Ю. Павло Скоропадський. «Крім негідників, усі підуть за мною». Київ, 2018. 365 с.
7. Осташко Т. Павло Скоропадський – лідер українського гетьманського руху: до 90-річчя гетьманату Павла Скоропадського. Український історичний журнал. 2008. № 4. С. 96–110.
8. Папакін Г. Павло Скоропадський: перші роки на еміграції: до 90-річчя гетьманату Павла Скоропадського. Український історичний журнал. 2008. № 4. С. 81–95.
9. Проданюк Ф. Вплив німецького та російського чинників на будівництво Українського військово-морського флоту в період правління гетьмана П. Скоропадського. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер. Міжнародні відносини. 2019. № 6. С. 18–25.
10. Рум'янцев В. Витоки, природа влади та правові засади Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Право України. 2020. № 1. С. 225–241.
11. Рум'янцев В. До проблеми легітимності Української держави гетьмана П. Скоропадського. Вісник Академії правових наук України. 2008. № 2. С. 79–88.
12. Савченко В. А. Павло Скоропадський. Харків. 2019. 122 с.
13. Скоропадський П. Спогади: (кiнець 1917 – грудень 1918). Київ, 1995. 492 c.
14. Скоропадський П.. Спомини. Київ, 1992. 112 с.
15. Терещенко Ю. Консервативна революція гетьмана Павла Скоропадського. Український тиждень. 2017. № 8. С. 36–40.
16. Турченко Ф. Г. П. Скоропадський і М. Міхновський 1918 р.: дві моделі державного будівництва: до 90-річчя гетьманату Павла Скоропадського. Український історичний журнал. 2008. № 4. С. 48–59.
17. Українська держава: жорсткі уроки: Павло Скоропадський: погляд через 100 років. Харків. 2018. 334 с.
18. Фігурний Ю. Державотворча діяльність Павла Скоропадського в українознавчому вимірі: до 135-річчя від дня народження гетьмана та 90-ліття утворення Української Держави. Українознавство. 2009. № 1. С. 64–67.
19. Яневський Д. Б. Грушевський, Скоропадський, Петлюра. Харків. 2020. 794 с.