Апостол. 425-річчя першої точно датованої видрукованої в Україні книжки

Слободяник А.

Апостол. 425-річчя першої точно датованої видрукованої в Україні книжки

Хоча статистика знає геть усе, як подейкують декотрі мудрії, однак навряд чи зможе поважаючий себе фахівець видавничої справи дати вичерпну відповідь, здавалося б, на вельми прості запитання: скільки книжок побачило світ в Україні за роки існування книгодрукування?!., скільки українських стародруків розсіяно в безмежному морі людської цивілізації?!
За допомогою найновітніших досягнень комп'ютерно-електронної техніки зробити відповідні обрахунки, звісна річ, можливо. Та, вочевидь, одержані дані будуть доволі приблизними, оскільки й досі шановані вчені неодностайні у своїх висновках щодо першоджерел, започаткування, зачину часовідліку книгодрукування на українській землі.
Проте незаперечним, документально підтвердженим, визнаним усіма без винятку авторитетними спеціалістами є факт появи 425 років тому в «богоспасенному... славетному... преіменитому місті, що називається Львів» першої відомої сьогодні точно датованої друкованої книжки з лаконічною назвою — «Апостол» (узвичаєне визначення — «Діяння і послання святих апостолів»). Достоту відоме ім'я її видавця, одночасно головного редактора, фахового, технічного і художнього редактора, перекладача, головного художника, гравера, технолога, дизайнера, складача, верстальника, палітурника, автора післямови, менеджера. Це «друкар книжок перед тим небачених» – Іван Федорович (Іван Федорович друкар москвитин, Іван Хведорович, Іван друкар, Іван друкар-москвитин, Іван руський друкар) – Іван Федоров.
Діяльність цієї, без сумніву, високообдарованої, високоосвіченої людини оповита легендами, переказами, домислами, пересудами та різного роду гіпотетичними умовиводами. Йому заздрили й підлещували, його вихваляли й ганьбили, його задобрювали, зваблювали, переслідували. Одначе «великий муж» завжди залишався вірним обов'яз¬ку, обраній життєвій місії.
Лише один красномовний приклад. Коли Івану Федорову було запропоновано «вельможним паном Григорієм Олександровичем Ходкевичем, найвищим гетьманом Великого князівства штовського» «се ю нема іе для забезпечення», привільне життя у сільській місцевості, він чемно й гордо відповів: «Не личіло мені за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роздавати цю духовну поживу». Читати ще.