Петро Петрович Михайленко – патріарх української юриспруденції

Петро Петрович Михайленко – патріарх української юриспруденції

«Петро Петрович Михайленко був науковим редактором видань,
мав енциклопедичні знання. Говорячи про проблеми злочинності,
яка буде існувати поки існуватиме людство,
він завжди наголошував не на верховенстві закону,
а на  верховенстві права. І на цьому він стояв»
Юрій Ситніков

Петро Петрович Михайленко – український правник, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, генерал-лейтенант внутрішньої служби, почесний член науково-дослідної ради Американського біографічного інституту, заступник Генерального директора Всесвітнього біографічного центру по регіону Європа, президент Міжнародної академії фундаментальних основ буття.

Народився 2 вересня 1914 року в селі Піщаному Грайворонського повіту (нині Бєлгородської області Росії). Нащадок українських козаків, які в XVII ст. переселилися сюди з Правобережної України. У 1926 році з родиною переїхали на станцію Мушкетове (нині в околицях Донецька). Навчався в Мушкетівській залізничній школі. Через важке матеріальне становище родини тринадцятирічним хлопцем розпочав трудову діяльність: спочатку підручним електрослюсаря, згодом помічником кіномеханіка, черговим високовольтної підстанції. За порадою і наполяганням батьків закінчив робітфак і став студентом Дніпропетровського інституту народної освіти.

Педагогічну діяльність розпочав у 1933 році у Лідієвській середній школі міста Сталіного (нині Донецьк) інструктором з праці. Викладав також арифметику, фізику, пізніше російську мову та літературу.

Навчався у Військовій академії в Ленінграді. Згодом захворів на малярію, поїхав на Північний Кавказ у Ставропольський край, де працював завідувачем з навчальної частини, викладав російську мову і літературу у старших класах, згодом став директором середньої школи № 2 у місті Мінеральні Води.

З початком німецько-радянської війни добровольцем пішов на фронт. З вересня 1941 року командував батальйоном 10-ї саперної армії, що зводила оборонні споруди від Ростова до Моздака. Восени 1941 року, під час бомбардування німецькою авіацією залізничної станції Армавіра, був поранений і контужений.

У 1942-1945 роках П. П. Михайленко навчався у Військово-юридичній академії. Отримав диплом про вищу юридичну освіту і наручний годинник за відмінне закінчення академії. Президією Верховної Ради СРСР був обраний членом колегії Військового трибуналу 14-ї повітряної армії, згодом 73-ї повітряної армії. Без відриву від служби викладав у Львівському державному університеті ім. І. Франка курс військово-кримінального права.

Захистивши кандидатську дисертацію, призначений спочатку старшим викладачем, а в 1949 році завідувачем кафедри карного права, процесу і криміналістики, деканом юридичного факультету Львівського університету.

У 1951 році був переведений до складу експертної комісії з юридичних наук при Управлінні вищої освіти Ради Міністрів СРСР, обраний членом Координаційної ради Академії наук УРСР, залучений до роботи Вищої атестаційної комісії СРСР.

Паралельно з науковою діяльністю працював у центральних, відомчих і обласних архівах. Його публікації дали привід місцевій владі оголосити його «українським буржуазним націоналістом», накласти суворе партстягнення та звільнити з посади декана юридичного факультету і завідувача кафедри.

У 1953 році Петро Петрович захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора юридичних наук, став першим і єдиним доктором кримінального права в УРСР. Після повернення до Львова був відновлений на попередніх посадах.

У 1956 році був призначений головою Урядової делегації України в ООН, де був активним учасником розробки важливих міжнародних документів. Того ж року, рішенням Президії Верховної Ради УРСР був уведений до складу комісії з перегляду Кримінального кодексу УРСР. Працював у секторі держави і права АН УРСР, у Київському державному університеті імені Т. Шевченка.

Паралельно з науковою діяльністю у центральних, обласних і відомчих архівах вивчав матеріали про становлення та розвиток української держави та права. Дійшов до висновку, що російське законодавство не завжди було первісним щодо українського. У праці «Борьба с преступностью в Украинской ССР» опублікував декрети ВУЦВК, якими 1920 р. українській мові надано статус державної. У 1974 за звинуваченнями в буржуазному націоналізмі та дискредитації органів внутрішніх справ виключений із партії, позбавлений наукового ступеня та вчених звань і звільнений з роботи.

Секретаріат ЦК КПУ в 1990 р. визнав усі звинувачення безпідставними. Від 1992 р. П. П. Михайленко – професор кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ (Київ). 

Петро Петрович залишив багату наукову спадщину, численну кількість учнів – продовжувачів заснованих ним наукових шкіл.

Він був почесним членом 12 міжнародних наукових закладів. За життя нагороджений понад 120 урядовими, відомчими та церковними нагородами України й інших країн. Серед них ордени «Ярослава Мудрого» 5 ст., «Богдана Хмельницького» 4 ст., Почесна відзнака Президента України «За заслуги» 3 ст., Почесні грамоти і медалі Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, Ордени колишнього СРСР: «Вітчизняної війни» 1 ст., «Червоної зірки», «Знак пошани», понад 15 орденів і медалей іноземних держав (Великобританія, Франція, США та ін.).

Він є автором близько 400 наукових праць, окремі з яких видані, крім української та російської, ще й англійською, французькою, іспанською та китайською мовами. Засновник та співзасновник низки наукових шкіл, зокрема, «Історія кримінального права України», «Теорія оперативно-розшукової діяльності», «Кримінологія України», «Історія міліції України».

За час своєї науково-педагогічної діяльності професор П. П. Михайленко підготував близько 50 тис. юристів вищої кваліфікації. Серед його учнів 162 генерала, 15 академіків, 56 державних діячів, 52 доктори та кандидати юридичних наук (докторів – 6, кандидатів – 46), які завжди будуть шанувати та пам’ятати свого Вчителя, адже він намагався не тільки передати знання та досвід, а й вкласти в кожного частинку своєї душі.

Пропозиції та рекомендації П. П. Михайленка стосовно реформування міліції (поліції) України значною мірою відповідають нинішній концепції, особливо в частині обґрунтування необхідності, причин, цілей і принципів реформи.

Погляди П. П. Михайленка на реформу міліції диференційовані стосовно: по-перше, причин, мети, засад, способів і напрямів реформування міліції (поліції) України; по-друге, вдосконалення принципів діяльності міліції в контексті її реформування; по-третє, підвищення ефективності попередження та протидії злочинності, зокрема рецидивної, неповнолітніх, реформованою міліцією.

У наукових працях академіка Петра Петровича Михайленка міститься значний аналітичний масив інформації, присвячений обґрунтуванню пропозицій і рекомендацій щодо реформування міліції (поліції) України, які є актуальними в процесі сучасних конституційних перетворень і можуть бути використані керівництвом МВС України для подальших концептуальних змін у сфері діяльності Національної поліції.

На 92-му році життя академік Михайленко заснував благодійну організацію «Міжнародний фонд академіка П.П. Михайленка». Складовою діяльністю цього фонду стало заснування міжнародної наукової премії імені академіка Петра Михайленка за досягнення в науці, суспільному та громадському житті. Цією премією нагороджуються особи, які мають значні наукові здобутки.

Фонд і сьогодні продовжує свою діяльність, хоч як би тяжко не було в державі. За час роботи фонду він спонсорував декілька заходів по Україні, за його участю видано п’ять книжок, посібників, підручників і на сьогодні вже нагороджений 21 лауреат фонду.

П. П. Михайленко пішов з життя у 2008 році, проте його наукові ідеї, наукові праці, досвід та відкриття продовжують жити. Учні Людини-легенди повинні завжди пам’ятати свого духовного наставника, Вчителя, людину, яка відкрила їм двері у справжнє наукове життя. До останнього часу він працював на посаді професора кафедри кримінального права академії, був Головою Ради ветеранів, професор-консультантом МВС України, консультантом комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Для більш детального вивчення наукового доробку правознавця радимо звернутися до таких джерел:

1. Вартилецька І. А. Значення наукового здобутку П.П. Михайленка в дослідженні питань кримінально-правової протидії рецидивної злочинності. Науковий пошук, розв’язання актуальних проблем юридичної науки – сутність життя вченого і педагога. Київ. 2004. С. 181–191.
2. Джужа О. М. Наукове забезпечення боротьби зі злочинністю неповнолітніх у працях П.П. Михайленка. Науковий пошук, розв’язання актуальних проблем юридичної науки – сутність життя вченого і педагога. Київ. 2004. С. 155–162.
3. Калиновський В. Академік Петро Михайленко – засновник наукової школи історії органів внутрішніх справ України: монографія. Київ. 2014. 184 с.
4. Кривицький Ю. Погляди П. П. Михайленка щодо питання реформування міліції (поліції) України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 4. С. 45–50.
5. Матвієнко К. О. Наукові школи академіка Петра Петровича Михайленка / К. О. Матвієнко. Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П.П. Михайленка) : тези доп. наук.-теорет. конф. Київ. 2009. С. 15–17.
6. Михайленко П. П. Рецидивна злочинність в Україні: монографія. Київ. 2009. 168 с.
7. Михайленко П. Міліція України Радянського періоду (1923-1940 рр. Міліція України. 2003. № 9. С. 18–19.
8. Михайленко П. Міліція України у складі Міністерства охорони громадського порядку УРСР (1962-1968 рр.). Міліція України. 2004. № 3. С. 28–29.
9. Михайленко П. Міліція УРСР у період 1946-1962 рр. Міліція України. 2004. № 1. С. 24–25.
10. Михайленко П. Організація та діяльність міліції України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Міліція України. 2003. № 11. С. 22–23.
11. Михайленко П. Організація та діяльність міліції УРСР у 1969-1988 роках. Міліція України. 2004. №5. С. 26–27.
12. Михайленко П. Офіційні часописи МВС України та інша міліцейська преса (1919-2005 рр.). Міліція України. 2005. № 10. С. 22–23.
13. Михайленко П. Українська міліція в останні роки існування СРСР та перші роки незалежності України (1990-1992 рр.). Міліція України. 2004. № 8. С. 23–25.
14. Михайленко П.П. Державна варта Міністерства внутрішніх справ української держави (квітень-грудень 1918 року). Міліція України. 2003. № 3. С. 23–24.
15. Михайленко П. П. Міліція Української Народної Республіки доби Центральної Ради (листопад 1917 – квітень 1918 рр.). Міліція України. 2003. № 1. С. 26–27.
16. Михайленко П. П. Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности. М. 1964. 203 c.
17. Михайленко П. П. Становлення робітничо-селянської міліції УРСР (1919-1922 рр.). Міліція України. 2003. № 7. С. 26–27.
18. Михайленко П. П. Українська народна міліція доби Директорії. Міліція України. 2003. № 5. С. 26–27.
19. Міліція України: історичний нарис, портрети, події. Київ. 2002. 888 с.

Підготувала Т. Федько