Подвижницька праця на бібліографічній ниві

Патока В. В. Подвижницька праця на бібліографічній ниві:

   
до 125-річчя від дня народження І. Т. Калиновича (1885-1927)

Бібліографічна праця, така мозольна і невдячна,
найшла в Калиновичу захопленого адепта.
Він ставив її понад усе, й любішої теми, як бібліографія,
для нього не було... Їй єдино був він завсігди вірний
і вічно тужив, що не може посвятитися виключно бібліографічній праці.

В. Дорошенко

Іван Калинович — видатний бібліограф, видавець, перекладач, громадський діяч — за свої 42 роки встиг зробити багато. Доля цього невтомного працівника, подвижника на ниві української бібліографії надто сувора: треба було заробляти гроші на життя, і тільки в години дозвілля, часто ночами, вільний від видавничої, політичної роботи, повсякденних клопотів, він міг віддаватися "укоханій Дульцінеї — бібліографії".
Іван Титович Калинович народився у Львові, у сім'ї дрібного будівельного підприємця. Після смерті батька родина опинилася у досить скрутному матеріальному становищі. Іван був змушений залишити гімназію, яка не давала молодій людині фаху, і вступити до Тернопільської учительської семінарії.
У 1902 році Галичиною прокотилася хвиля селянських страйків. Іван Калинович не стояв осторонь подій: під час літніх канікул їздив селами, гаряче агітував за страйкову боротьбу. За це його заарештовула поліція, позбавили можливості навчатися в Тернопільській семінарії. Курс семінарії йому пощастило закінчити в м. Заліщиках трохи пізніше.
У 1904 році Іван одержав посаду вчителя в с. Антонові Чортківського повіту. Про Калиновича тих часів можна скласти уявлення з його статті "Чи може учитель бути клерикалом?", уміщеній під псевдонімом Демко Лютай у буковинській газеті "Промінь": "Учитель, що бажає служити правдиво і щиро свому народові, учитель, що хоче учити передусім "вільні діти", плекати і розвивати у них почуття рівності, вольності і самостійності, свободу думки і переконань, учитель, що його ідеалом є просвіта і освідомлення народу і цілого людства, учитель, що його метою є знищити визиск і безправ'я, знищити сучасний устрій, збудований на насильстві, примусі, невірності і пануванні, учитель, що є його девіз: "Хай не буде рабства по світу ані в національній, ані в соціальній формі", такий учитель не може і не сміє бути клерикалом — навпаки, він мусить бути "вільним учителем", що служить передусім свому народові".
Звичайно, учитель з такими поглядами не міг подобатися шкільним інспекторам, попам та війтам. На Івана Калиновича посипалися доноси і його звільнили з учительської посади.
Після довгого оббивання порогів різних "рад шкільних" І. Калиновичу пощастило влаштуватись управителем однокласної народної школи у Ворохті. Та й тут його переслідували панські посіпаки — за активну участь у виборчій агітації знову звільняють з посади. Треба було шукати іншого хліба. Він відбуває однорічну практику при дирекції пошт у Львові і одночасно вчиться на історико-філологічному факультеті Львівського університету. Після закінчення практики, восени 1907 року, одержує посаду поштового урядовця в м. Бориславі. Дні, а часто й ночі, Івана Калиновича були заповнені працею на пошті та самоосвітою. Він самотужки вивчає українську, російську та зарубіжну літератури, латинську, грецьку та німецьку мови, збирає книги для власної бібліотеки. Читати ще.