Походження, станова належність друкаря ранніх українських книг Івана Федоровича

Олександр Кучерук

Походження, станова належність друкаря ранніх українських книг Івана Федоровича

Питання про національність та станову належність друкаря ранніх українських книг і російських першодруків Івана Федоровича до сьогодні переконливо не вирішено.
На перший погляд, здавалося, що якусь інформацію можна дістати з його значною мірою автобіографічних передмов, але в них, на жаль, немає жодної згадки ні про походження друкаря, ні про місце народження, нічого ми не довідаємося й про його молоді роки, де він отримав освіту, де навчався друкарському ремеслу. Швидше це можна пояснити тим, що друкар або не хотів, щоб про це знали, або навпаки – всі, хто мав те знати, знали, і про те не треба було писати. Дещо можна довідатися з прижиттєвих документів XVI ст., більшість з них – це внесені до міських книг заяви, позови, рішення міських судів Львова.
Друкарство належало до ремісничих занять, власне першодрукарі були членами певного ремісничого цеху чи корпорації, які володіли прийомами обробки металу, гравіруванням тощо. Першодрукарі професійно «вийшли», а їх наступники належали до відповідних ремісничих цехів, і відповідно – до міщанського стану.
Відомо, що Ш. Фіоль, який народився в м. Нойштадт неподалік Нюренберга, до Кракова прибув як гаптар (вишивання золотом і сріблом переважно богослужбового одягу), пізніше став гірничим майстром, фахівцем з експлуатації копалень. Друкарство було лише короткотривалим епізодом у його діяльності. Ось що він пише у колофонах своїх книг – «Октоїх» 1491) і «Часослов» (1491): ця книга «докончана бысть міщанином Краковьскым Шваиполтом Фіол із нємєц нємєцкого родоу франк». Вказане ним ім'я – Швайпольт як варіант імені Святополк могло походити з літературної чи народно-розмовної мови лютичів, лужицьких сербів, мораван, ободритів чи інших менших слов'янських народів, що жили у тісному сусідстві з німцями. Трактування неоднозначної інформації з колофонів видань Фіоля має вже поважну літературу, і на сьогодні у тому немає серед дослідників однозгідності.
Але щодо міщанського походження і належності Ш. Фіоля до міщанського стану немає ніяких сумнівів.
У друкарні чорногорських правителів Црновичів 1494 р. видруковано першу книгу – кириличний «Октоїх первогласник», друкував її чернець Макарій, який друкарську справу освоював в Італії. Про цього друкаря практично нічого не відомо. Ця друкарня проіснувала до 1499 р., у ній Макарій видрукував 5 книг. Виходячи з правила, що ремеслом займатися особи шляхетного походження не могли, залишається визнати, що і Макарій був, принаймні до постригу, швидше міщанином.
Інший ранній друкар, що друкував книги у 1517-1525 рр., білорус Ф. Скорина у передмові до «Псалтиря» (1517) писав про себе: «я Франциск Скорина сын с Полоцка в лекарскых науках доктор». Відомо, що його батько був заможним полоцьким міщанином, купцем – Лука Скорина. Брат Іван жив у Познані і був купцем, у справу якого Франциск вклав гроші. Після смерті брата 1532 р. кредитори (євреї з Варшави) судилися з Ф. Скориною і на підставі королівського декрету його було ув'язнено. Лише грамота Сигізмунда І звільнила Ф. Скорину від подальшого судового переслідування за борги брата. Через кілька місяців новою грамотою король звільнив особисто Ф. Скорину від підсудності міських, старостинських та воєводських судів. Це не було переходом Ф. Скорони в шляхетський стан, він і надалі належав до міщан, хоча і користувався певними особистими привілеями. Незабаром після цього інциденту Ф. Скорина як доктор медицини отримав посаду особистого лікаря і садівника короля Фердинанда. Скорина мав двох синів – купець «Франтішек, син бувшого доктора Руса» та лікар «Симеон Скорина Рус, обидва міщани». Цікаво, що в кінці життя Ф. Скорина планував перебратися до Нойштадта – міста, в якому свого часу народився Ш. Фіоль. Читати ще.