Сірополко С.О.

Він працював на розвиток української ідеї: до 130-річчя від дня народження українського вченого та бібліографа Степана Сірополко

14 червня 2022 року виповнюється 130  років від дня народження Степана Онисимовича Сірополко ­– видатного вченого, педагога, бібліолога, журналіста, культурно-освітнього й політичного діяча.

На початку XX ст. (1908-1917 рр.) Степан Сірополко особливо плідно працював над розробкою теоретичних аспектів вітчизняної бібліотечної справи та їх практичним втіленням у бібліотечне будівництво.
З 1908 року він живе у Москві і працює у редакціях журналів «Народний учитель», «Для народного учителя», «Украинская жизнь», а пізніше — заввідділом народної освіти губернської земської управи. Свої погляди на утворення народних бібліотек в Російській імперії Сірополко виразив у  праці «Народные библиотеки. Порядок открытия библиотек и их организация» (М., 1910). Книга отримала багато позитивних рецензій у пресі і була схвально оцінена бібліотечними працівниками.
Для підвищення загальноосвітнього рівня вчителів земства організовували фахові бібліотеки, для них складалися навіть друковані каталоги, у підготовці яких брав участь С. Сірополко. Усвідомивши важливість бібліотекознавства, він запропонував читати цю дисципліну на учительських семінарах та педагогічних курсах, оскільки в бібліотеках працювали  переважно вчителі.

Бібліотечна справа в цей період входила до складу ємкого поняття «позашкільна освіта», вивчення якого здійснював Степан Онисимович разом із іншими педагогами – Є.М. Мединським, В.І. Чарнолуським, В.П. Вахтеровим, які бібліотекознавство включали до складу педагогіки, оскільки вважали бібліотеку найкращим засобом для самоосвіти та народної освіти.
Вченому вдалося виокремити складові окремих розділів спеціального бібліотекознавства – фондознавства, читачезнавства, бібліотечної професіології та бібліотечної статистики.
У науці про бібліотеку особливо активно вивчався та використовувався статистичний метод, оскільки бібліотеки та читачі являють собою суспільне явище, вивчення якого полягає у групуванні даних для аналізу та висновків на підставі масових спостережень. Степан Сірополко активно досліджував народні й учительські бібліотеки, виявляв їхню кількість, кількість книжок, а також читачів за віком, статтю, освітою, професією; вплив на роботу книгозбірень різних факторів (складу та освіти бібліотекарів, кількості власних приміщень для бібліотек, їхнє підпорядкування  тощо).
Степан Сірополко запропонував здійснити класифікацію читачів народних бібліотек, поклавши в основу освітній рівень громадян, розподіливши їх на малоосвічених, котрі вміли читати книжки, надруковані великими літерами; добре освічених, котрі читають белетристику та науково-популярні брошури; розвинених читачів, які читають книжки наукового змісту. Здійснена ним класифікація користувачів книгозбірень сприяла накопиченню емпіричного матеріалу для вивчення читачів і читання, розвитку історії, теорії та практики бібліотечного читачезнавства.
Суттєвим є внесок Степана Онисимовича у теоретичну розробку одного із демократичних принципів бібліотечної діяльності – загальнодоступності бібліотек, в основі якого, на його думку, повинна бути безоплатність їхнім користуванням та планомірна організація бібліотечної мережі. Він вважав, що  мережа народних бібліотек повинна бути розгалуженою і вони повинні бути відкритими для загального користування. Розширенню загальнодоступності бібліотек сприяла організація читальних залів при нижчих навчальних закладах.
У 1911 р. Московське товариство грамотності  делегує С. Сірополка на I Всеросійський бібліотечний з’їзд. Як керівник секції громадських і народних бібліотек він виступив з концептуальною доповіддю «Принципи громадськості в народно-бібліотечній справі». Таким чином вперше було сформовано організаційні засади бібліотечного будівництва земськими та міськими органами самоврядування. З метою вдосконалення організації бібліотечної справи він на Першому загально земському з’їзді народної освіти (1911 р.) запропонував готувати бібліотечних працівників на короткотермінових курсах, влаштованих губернськими та повітовими земствами.
З 1912 р. С.Сірополко почав викладати бібліотекознавчі дисципліни в народному міському університеті ім. А. Л. Шанявського в Москві. Розмірковуючи над способами вдосконалення організаційної роботи бібліотек, Сірополко сприяв введенню бібліотечної статистики.
У 1917 році Київська міська дума обрала Степана Онисимовича членом міської управи для керівництва народною освітою. В листопаді від  переїздить до з Москви до Києва.
Багато уваги С. Сірополко  приділяв формуванню мережі загальнодоступних книгозбірень у Києві. Були відкриті безкоштовні бібліотеки-читальні з дитячими відділами на Шулявці, Куренівці та Печерську, а також залучалися представники культурно-освітніх установ до керівництва міськими бібліотеками-читальнями.
У цей же час на сторінках журналів «Книгарь» та «Вільна українська школа» Степан Сірополко в статтях і рецензіях з проблем шкільної та позашкільної освіти не оминає бібліотекознавство та школознавство.
За Гетьманщини (1918 р.) було відкрито багато початкових, середніх шкіл, українських університетів, Академію наук. У Кам’янець-Подільську відкрито Український університет, де Степан Сірополко читав лекції з педагогіки, шкільництва та завідував університетською бібліотекою, яка за  короткий термін існування стала однією з кращих книгозбірень періоду української революції. Тут діяло очолюване Сірополком бібліотечне товариство. У січні 1920 р. з ініціативи директора стали укладати «Хроніку поточної праці бібліотеки Кам’янця-Подільського державного університету», яка є цінним джерелом для вивчення історії книгозбірні.
Учений продовжує вивчати проблеми національної позашкільної освіти: розробляє інструкцію для бібліотекарів, укладає «Взірцевий каталог шкільної та народної бібліотеки» (1918), зазначивши в передмові, що каталоги мають відповідати духовним запитам тих читачів, яких обслуговує бібліотека. Допрацьовує своє дослідження про народні бібліотеки і видає перший практичний порадник для бібліотекарів України.
Після поразки української революції С.Сірополко змушений був покинути рідну землю. У Тарнові він виконував обов’язки товариша міністра народної освіти. Особливо дбав про отримання освіти рідною мовою: організовував шкільну справу у військових частинах.
У Польщі педагог написав перший підручник українською мовою, в основу якого покладено курс лекцій, прочитаних у Фребелівському педагогічному інституті, де здійснювалася підготовка бібліотекарів.
У квітні 1921 р. в Тарнові було засноване товариство «Освіта», яке продовжувало діяльність ліквідованої культурно-освітньої комісії Тарновської філії «Товариства допомоги збігцям з України».
27 липня 1923 р. наказом Голови Директорії С. Петлюри Степан Сірополко був затверджений керуючим міністром внутрішніх справ, шляхів, пошти і телеграфу.

В 1924 р. товариство «Просвіта»  у Львові коштом фонду «Учітеся, брати мої» видає одну з ґрунтовних праць Сірополка  «Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія та практика бібліотечної справи», в основу якої було покладено лекції, прочитані автором у Київському Фребелівському інституті та на інструкторських курсах з підготовки діячів позашкільної освіти. У ній відображено розвиток української бібліотекознавчої науки початку 20-х років XX ст. Праця стала першим українським підручником з бібліотекознавства, що було підставою для обрання С. Сірополка Почесним членом товариства «Просвіта» у Львові.
Після переїзду до Праги (1925 р.) вчений став професором педагогічних дисциплін Російського педагогічного інституту, а потім – Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова.
Празький період до початку Другої світової війни був досить плідним для науковця. Створено кілька курсів лекцій з шкільництва та позашкільної освіти, десятки статей з цієї проблематики було надруковано в українських часописах , календарях. Це, зокрема, «Шлях виховання і навчання», «Українська школа», «Книголюб» та інші. Багатогранною та плідною була його наукова діяльність як професора  педагогічного інституту. Він був автором або співавтором таких праць, як «Історія освіти на Україні», «Школознавство», «Українське шкільництво в Галичині», «Завдання нової школи», «Основи журналізму», «Проект єдиної школи в Україні», «Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія та практика бібліотечної справи».
Важливим напрямом наукової діяльності подвижника було вивчення українського радянського книжкового руху та бібліології.
Степан Сірополко був визначним українським ученим в галузі педагогіки і бібліології. Своїм науковим доробком — близько 500 статей, монографій, рецензій, підручників  – цей науковець світового рівня сприяв інтеграції української наукової думки в світовий інформаційний простір. Теоретично значимі ідеї  та концепції, розроблені Степаном Онисимовичем Сірополком мали суттєвий вплив на подальший розвиток бібліотекознавства.

Більше про С.О. Сірполко можна дізнатися, звернувшись до документів із фондів ХОУНБГ:

1. Артемчук  Г. Духовні заповіти Степана Сірополка: культурно-освітня та наукова діяльність / Г. Артемчук, М. Євтух // Рідна школа. – 1997. – № 10. – С. 6-9.
2. Березівська Л. С. Сірополко про просвітницький рух в Україні / Л.С. Березівська // Рідна школа. – 2002. – № 7/8. – С. 55.
3. Вільчинський Ю. Степан Сірополко як історик освіти в Україні (до виходу у світ другого видання «Історії освіти на Україні») / Ю. Вільчинський // Рідна школа. – 1994. – № 8. – С. 7-9.
4. Губенко Н. П. Особовий фонд С.О. Сірополка ЦДАВО України / Н.П. Губенко // Архіви України. – 2000. – № 1/3. – С. 55-58.
5. До 130-річчя від дня народження С. Сірополка // Бібліотечна планета. – 2002. – № 3. – С. 39.
6. Домбровська Л. Роль С. Сірополка в становленні та розвитку освітянських бібліотек / Л. Домбровська // Рідна школа. – 2002. – №8/9. – С.56.
7. Кисельова С. Він працював на розвиток української ідеї / Світлана Кисельова // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 3. – С. 51-52.
8. Ківшар Т. І. Бібліотекознавча діяльність С.Сірополка (1908-1917) / Т.І.Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. праць. – К., 2010. – Вип. 7. – С. 192-24.
9. Ківшар Т. І. Листи Ярослава Стешенка до Степана Сірополка / Т.І. Ківшар // Київська старовина.  – 1996. – № 4/5. – С.81-92. 
10. Ківшар Т. І. Становлення Степана Сірополка як бібліотекознавця / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. праць. – К., 2010. – Вип.6. – С.103-124.
11. Ківшар Т. І. Степан Сірополко : [до 125-річчя від дня народження] / Т. І. Ківшар // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 6. – С.32-35.
12. Кіра Р. Степан Сірополко про книгу, вимоги до неї та правила читання / Р. Кіра // Рідна школа. – 2000. – №11. – С.72-75.
13. Степан Онисимович Сірополко (1872-1959) : біобібліогр. покажч. / уклад., життєпис, хронологія життя і діяльн. Т. І. Ківшар ; наук. ред. В. І. Попик ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) [та ін.]. - К. : НБУ ім. В. І. Вернадського, 2012. - 196 с.
14. Лазарєва О.  До 135-річчя від дня народження Степана Сірополка / О. Лазарєва, Л. Ніколенко // Бібліотечна планета. – 2008. – № 1. – С. 35-36.
15. Рогова П. І. Роль Степана Сірополка у розвитку вчительських бібліотек як спеціальних: до 140-річчя від дня народження відомого бібліотекознавця  / Павла Іванівна  Рогова // Вісник Книжкової палати. – 2012. – №  8. – С. 37-40.
16. Ступарик Б. М. Проблеми освіти  дорослих у працях Степана Сірополка / Б.М. Ступарик // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С.59-63.
17. Ушлова А. Внесок С. Сірополка у формування мережі загальнодоступних книгозбірень в Україні в 20-х рр. ХХ ст. / Алла Ушлова // Шкільна бібліотека. – 2012. – № 19/20. – С. 44–45.
18.