«Сонячна машина» В. Винниченка

«Сонячна машина» В. Винниченка

Доля роману «Сонячна машина» була трагічною.

Над романом В. Винниченко працював, коли перебував в еміграції в Німеччині з 1922 по 1924 рік. Писав, намагаючись дати світові «візитну картку» української літератури. Але на батьківщині видання твору було пов'язано з великими труднощами. Починалися тридцяті роки – час репресій справжніх митців, час панування вульгарно-соціологічної критики.

Політичні погляди автора, передбачення розвитку радянського суспільства в напрямку насильства над революцією, неприйняття ленінізму як політичної доктрини – усе це обумовило розгромну критику роману та більш ніж п'ятдесятирічне забуття автора. Неоднозначність роману відбилася на оцінці та трактуванні твору. Одні літературознавці вважали його утопією, дехто – антиутопією, інші ж взагалі заперечували його утопічність. Попри всі перепони роман мав великий успіх. Винниченко хотів номінувати цей твір на Нобелівську премію з літератури.

Ареною подій у романі стає не лише вся Німеччина й Європа, а й цілий світ після закінчення Першої світової війни на початку 20-х років ХХ сторіччя. Сюжет роману розгортається двома лініями: боротьбою за «сонячну машину» та історією кохання принцеси Елізи до Рудольфа Штора. Тодішня Німеччина постає в романі як залізобетонний дім божевільних, морально спустошених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот. Останні обіднілі аристократи, всесвітній та всемогутній капітал, таємна та трохи комічна революційна організація і, як у багатьох фантастичних творах, учений, що захоплений винаходом засобу, який урятує людство.

Найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостросатиричним зображенням верховодів сучасного фінансово-промислового капіталу – гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса та його оточення. Некоронований король Мертенс володіє необмеженою владою, за гроші купив парламент і уряд, банки й підприємства, поліцію і пресу. Для задоволення своїх амбіцій він прагне придбати ще й аристократичний герб разом із принцесою Елізою. Він мріє панувати над усім світом.

Могутній реальній політичній і економічній силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора – сонячну машину, що символізує визволення від усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску. З її появою люди можуть отримувати їжу за допомогою сонячної енергії. Щоб добути «сонячний хліб», у сонячну машину треба покласти траву чи листя і пропустити сонячне світло, після чого оросити потом. Відтепер звичне життя змінилося, і люди починають боротися за «сонячну машину».

Інтрига роману заплутана. Тут і кохання, і аристократичні претензії, і революційне підпілля, і пошуки «морального вседозволення»... Але у фантастичній обгортці легко впізнати післяреволюційну бурхливу реальність України та Росії. В. Винниченко, змальовуючи характерні для різних прошарків суспільства типи, не дуже оптимістично дивиться на маси. З появою сонячної машини, яка забезпечує даровим хлібом, люди забувають про все: працю, обов'язки, прагнення. Натовп безчинствує, і це дуже схоже на перші часи після революції. У той час, коли свідома частина людей бореться й гине, інші живуть за девізом: «Усе можна! Хапай!».

Геніальним винаходом зацікавилася організація ІНАРАК (Інтернаціональний Авангард Революційної Акції), яка поширює його по всьому світу, тим самим звільняючи людей від тяжкої праці та гніту капіталістів. Спочатку це здається благом, та невдовзі сама цивілізація руйнується – без працівників припиняють роботу електростанції, виходять з ладу комунікації. Прекрасний винахід, який може повністю задовольнити потреби людини в продуктах, необхідних для харчування, стає знаряддям руйнування, призводить до застою, бездуховності, анархії й хаосу. Сюжет роману постійно інтригує, тримає в стані високої емоційної напруги.

Виразно даний образ ученого, який першим зрозумів небезпеку свого витвору, але в техніці бачить не ворога і не панацею, а лише засіб полегшення життя. Саме Рудольф Штор допомагає повернути людей до праці. І, несподівано, з іншого боку до того ж висновку приходить володар Всесвітнього банку Мертенс. Спочатку випробувавши всі засоби, щоб знищити машину та її винахідника, він потім бере у свої руки організацію праці й порядку.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром і злом, скидає всі суспільні обов’язки, перетворюється не стільки на вільну і всевладну істоту, оскільки на примітивну жуйну тварину. Автор доводить, що людство врятовується не стільки Сонячною машиною, скільки усвідомленням потреби суспільно-обов’язкової й організованої праці, поривом до нового життя.

Сьогодні твори В. Винниченка стали природною частиною української літератури, з якої були силоміць виключені, а роман «Сонячна машина» і в наші дні не втратив свого ідейно-естетичного значення.

Список літератури:

1. Баран Г. «Сонячна машина» В. Винниченка у контексті світових утопій і антиутопій / Г. Баран // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 1. – С. 52–59.
2. Білецький О. «Сонячна машина» В. Винниченка / О. Білецький // Критика. – 1928. – № 2. – С. 31–43.
3. Бондаренко Ю. «Сонячна машина» В. Винниченка: ідейність проти сенситивності. Застосування філософсько-історичних підходів до вивчення літератури  / Ю. Бондаренко // Дивослово. – 2007. – № 7. – С. 17–22.
4. Винниченко В. Сонячна машина: науково-фантастичний роман / В. Винниченко. – Київ, 2005. – 640 с.
5. Градовський А. «Царство Боже є утопією безкінечної поступальності або конвульсивної революції...». «Машина часу» Герберта Уеллса і «Сонячна машина» Володимира Винниченка / А. Градовський // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – № 10. – С. 36–40.
6. Гриценко В. Батіг, пряник чи мікроб інтересу?: (погляд В. Винниченка на владу одних людей над іншими в романі «Сонячна машина» / В. Гриценко // Українська література в загальноосвітній  школі. – 2003. – № 1. – С. 45–49.
7. Гурдуз А. Міфологема «золотого віку» в романах О. Толстого «Гіперболоїд інженера Гаріна» та В. Винниченка «Сонячна машина» / А. Гурдуз, М. Бояревич // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2009. – № 1. – С. 21–23.
8. Дига Н. Синтез жанрів утопії та антиутопії в романі «Сонячна машина» Володимира Винниченка / Н. Дига, І. Юхименко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 6/7. – С. 54–57.
9. Жулинський М. Українська література: творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / М. Жулинський. – Київ, 2011. – 1152 с.
10. Зеров М. Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка: (Нариси з новітнього українського письменства). Статті / М. Зеров. – Дрогобич, 2007. – 566 с.
11. Коломієць А.,  Просалова В. Жанрові домінанти роману Володимира Винниченка «Сонячна машина». URL: file:///C:/Users/Prof/Downloads/7628–%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96–15320–1–10–20191128%20(1).pdf (дата звернення: 28.06.2024).
12. Коломієць А. Система персонажів у романі Володимира Винниченка «Сонячна машина»: класифікація за родинною ознакою. URL: file:///C:/Users/Prof/Downloads/12582–%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8–22242–1–10–20210523%20(1).pdf (дата звернення: 28.06.2024).
13. Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей / Г. Костюк // Слово і час. – 1990.  – № 7. – С. 14–26.
14. Ледняк Ю. Людина в художньому світі роману В. Винниченка «Сонячна машина»  / Ю. Ледняк // Молодий вчений. – 2014. – № 12. – С. 232–237.
15. Лепська К. Чому варто прочитати «Сонячну машину» Володимира Винниченка. URL: https://www.youtube.com/watch?v=PQjZDpHxG9E (дата звернення: 28.06.2024).
16. Лук'яненко О. Психологізм романної творчості В. Винниченка: на матеріалі романів «Сонячна машина», «Записки Кирпатого Мефістофеля» / О. Лук'яненко, С. Привалова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – № 1. – С. 25–27.
17. Панченко В. «Бо я – українець»: літературний портрет Володимира Винниченка / В. Панченко. – Київ, 2008. – 36 с.
18. Покулевська А. Елементи кінопоетики в романі В. Винниченка «Сонячна машина» / А. Покулевська // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер., Філологія. – 2017. – № 26 т. 1. – С. 124–126.
19. Сабат Г. Образи-символи в романі В. Винниченка «Сонячна машина» / Г. Сабат // Українська мова та література. Сер.. Шкільний світ. – 2010. – № 25 (черв.). – С. 11–13.
20. Сеник Л. Перший український утопійний роман // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 5. – Львів, 1998. – С. 549–559.
21. Сиваченко Г. Інтермедіальна парадигма роману Володимира Винниченка «Сонячна машина» / Г. Сиваченко // Слово і час. – 2017. – № 2. – С. 3–20.
22. Сиваченко Г. «Сонячна машина» В. Винниченка в магічному колі експресіонізму / Г. Сиваченко // Слово і час. – 1998. – № 1. – С. 65–71.
23. Сиваченко Г. «Сонячна машина» В. Винниченка і роман-антиутопія ХХ сторіччя / Г. Сиваченко // Слово і час. – 1994. – № 1. – С. 42–47.
24. Сулима М. Володимир Винниченко й Нобелівська премія // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. – Вип. 27. Філологічні науки (українське літературознавство). – Кіровоград, 2000. – С. 3–8.
25. Фєдченко П. «Треба б наблизитись до найбільшої реальності…»: про «Сонячну машину» В. Винниченка / П. Фєдченко // Київ. – 1989. – № 1. – С. 157–160.

Матеріал підготувала О. Михайленко