Соціокультурна діяльність бібліотеки: термінологічний аналіз проблеми

Соціокультурна діяльність бібліотеки: термінологічний аналіз проблеми

Дослідження закономірностей розвитку бібліотек як соціокультурних центрів в Україні потребує чіткого визначення та аналізу термінів «соціокультурна», «культурно-дозвіллєва» діяльність, «масова робота», «бібліотечні заходи».

За визначенням дослідниці О. Матвійчук, «соціокультурна діяльність бібліотек – це цілеспрямована і спеціально організована книгозбірнею як соціальним інститутом система дій і заходів, метою яких є сприяння вдосконаленню інтелектуального, матеріального та естетично-духовного стану суспільства шляхом доведення до свідомості різних соціальних груп громадян, конкретних користувачів наукових знань, емпіричних фактів, естетичних і морально-етичних цінностей, акумульованих у бібліотечних документних зібраннях на різних носіях, організації різних виставок, творчих зустрічей із письменниками, митцями, політиками та ін.» [76]. Дослідниця зауважує, що соціокультурну діяльність бібліотек можна розглядати як продуманий процес долучення людини до різноманітних культурних надбань людства, компонент соціокультурної системи українського суспільства, один із важливих елементів реалізації державної політики у сфері культури.

Термін «соціокультурна діяльність бібліотек» набув поширення на межі ХХ-ХХІ ст., хоча початки соціокультурної діяльності можна знайти ще в античних бібліотеках (це, зокрема, просторово-архітектурне вирішення бібліотечних будівель, загальна організація бібліотечної роботи, значення книгозбірень як скарбниць знань у житті античного суспільства). За доби Середньовіччя і Нового часу бібліотеки розглядалися, насамперед, як осередки для акумуляції набутих людством знань, зберігання рукописів та друкованих видань і допомоги в набутті освіти, тому їх соціокультурна діяльність проявлялася мінімально.

З ХХ ст. соціокультурна діяльність бібліотек розглядається як важливий чинник реалізації політики у сфері культури, засіб адаптації людей до оточуючого середовища та комунікації, регуляції та трансляції національної і загальнолюдської культури в її різноманітних проявах.

Г. Паршукова відносить бібліотеку до соціально-культурного та виховного інститутів, головна мета яких полягає у створенні, розвитку, зміцненні культури для соціалізації молоді та передачі їй накопичених культурних цінностей всього суспільства у цілому [86, с. 16].

О. Матвійчук загальними функціями соціокультурної діяльності бібліотек називає наступні:
- інформаційно-просвітницька,
- пізнавальна,
- культурно-виховна,
- комунікативно-організаційна,
- практично-дієва,
- розважальна,
- естетична,
- творча,
- релаксаційна [75].

У рамках цих домінантних комплексних функцій бібліотека як соціальний інститут реалізовує низку інших, не менш важливих конкретних функцій. Серед них важливе місце займає меморіальна (функція пам’яті), що покладає на книгозбірні завдання зберігати зафіксовані на різних носіях знання, накопичені багатьма людськими цивілізаціями, бути джерелом інтелектуальних ресурсів суспільства, забезпечуючи їх належну організацію і доступ користувачів до знань. Інформаційна функція передбачає надання бібліотеками широкого спектру сучасних послуг, зручного доступу до інформаційних потоків і задоволення запитів користувачів у різних видах інформації. Освітня функція пов’язана із засвоєнням універсальної культури і систематизованих знань, які змінюють людину і визначають її світогляд. Дозвіллєва (рекреаційна) функція, що втілюється в бібліотеках у різних формах, сприяє змістовному відпочинку користувачів, задоволенню їх естетичних потреб. Функцію соціалізації індивіда спрямовано на забезпечення бібліотечними засобами процесу засвоєння людиною певної системи знань, суспільних норм, культурних цінностей, що дозволяє їй почуватися рівноправним членом суспільства. Комунікативна функція бібліотеки як центру міжособистісного спілкування індивідів сприяє взаємному обміну корисною інформацією. Загальнокультурна функція реалізовується як сукупність різних видів і форм бібліотечної діяльності (від безпосередньої видачі видань до організації в стінах книгозбірні різних аматорських об’єднань, клубів за інтересами тощо), спрямованих на вільний розвиток користувачів, залучення їх до цінностей національної і світової культури [39, с. 55].

У контексті соціокультурної діяльності бібліотеки розглядаються в декількох ракурсах:
– як соціокультурний інститут, вони слугують збереженню і впорядкуванню культурної спадщини суспільства із розвинутою писемністю;
– як центр виховання громадянськості і залучення до культури, допомагають особистості взаємодіяти із суспільством;
– як орган соціального обслуговування, виступають для людини довідково-інформаційним посередником у використанні послуг, що надають різні державні та інші організації;
– як культурний заклад пов’язують людину зі здобутками національної і світової культури і гуманітарними знаннями в цілому;
– як заклад соціальної сфери надають можливості для змістовного відпочинку та проведення дозвілля [39, с. 54-58].

Соціокультурна діяльність бібліотек передбачає поєднання двох підходів – технічного, при якому бібліотека розглядається як «механізм» внутрішнього функціонування систем: комплектування, оброблення, систематизації, каталогізації, видачі і культурно-філософського, де бібліотека являє собою культурне середовище спілкування бібліотекаря і користувача, а також інформаційне середовище, в якому концентруються знання конкретної історичної епохи [41, с. 23-24].

Деякі фахівці бібліотечної справи ототожнюють соціокультурну діяльність бібліотек з культурно-дозвіллєвою діяльністю, під якою розуміють цілеспрямований процес створення умов для мотивованого вибору особистістю предметної діяльності або перцептивно-комунікативний процес, що визначається потребами та інтересами індивіда і сприяє засвоєнню, виробництву та розповсюдженню духовних і матеріальних цінностей у сфері дозвілля [40; 69; 82; 83; 84; 103]. Тут слід наголосити на таких важливих аспектах.

У бібліотеці створено та функціонує особливе культурне середовище, під яким ми розуміємо особливий гуманістичний стиль та інтелігентний характер взаємовідносин бібліотекарів і користувачів, духовно-моральну, творчу атмосферу і культурні та комфортні умови спілкування [90, с. 11]. Російський дослідник А. В. Соколов називає бібліотечне культурне середовище формою інтелігентності, що включає освіченість, креативність, гуманізм, альтруїзм, толерантність, служіння культурі, якій має відповідати бібліотекар як суб'єкт культури [103, с. 56].

Соціокультурна діяльність публічної бібліотеки являє собою багатогранну модель, що відображає культурне дозвілля користувачів у різних вимірах: світ цінностей (аксіологічний підхід), світ різноманітних захоплень користувачів (особистісно-орієнтований підхід), світ розвитку творчого потенціалу особистості (креативний підхід), світ розваг (гедоністичний підхід) [84, с. 4].

У 1918-1920 рр. термінологічна нива бібліотекознавства поповнилося такими поняттями як «культурна робота», «культурно-просвітницька робота», «політпросвітницька робота» (Є. Горш, Н. Крупська, В. Невський, А. Покровський, Л. Хавкіна та інші). Під «культурною роботою бібліотеки, – писав А. Невський, слід розуміти низку спеціальних заходів, що мають на меті підвищити видачу книг та збільшити користь, яку приносить їх читання» [80, с. 53]. Формами культурної діяльності бібліотекознавці-«культурники» називали доповіді та лекції, бесіди, голосні читання, усні газети, виставки, свята, спектаклі, концерти, екскурсії тощо [64, с. 33].

Поряд з перерахованими поняттями починає вживатися словосполучення «масова робота бібліотек». Спочатку дане поняття використовується паралельно з іншими, а пізніше (після прийняття «Положення про бібліотеки масового користування» на І бібліотечному з'їзді РРФСР) воно набуває широкого поширення у бібліотечній теорії та практиці, витісняючи інші поняття з наукового лексикону [72, с. 8].

Посилення тоталітарного режиму в Росії, жорстокий контроль за думками та справами радянської людини привели до формування нової культурної політики держави. Поняття «масова робота бібліотек» почала пов'язуватись з поняттям «керівництво читанням». У «Положенні про бібліотеки масового користування» зазначалося, що бібліотекар керує читанням через рекомендаційні списки, плакати, стінгзети, виставки, читацькі вечори, гуртки читачів [113, с. 38].

При цьому особлива увага приділялася гурткам друзів книги, завданням яких є допомога бібліотеці: її масовій та поглибленій роботі (пов'язаній з отриманням певних навиків для суспільної роботи з книгою).

У бібліотекознавстві відбувається підміна понять «культурна робота бібліотек» та «масова робота бібліотек», при тому, що культурна робота має результатом своєї діяльності задоволення та задоволення різних духовних потреб читачів, формування культурної, всебічно розвиненої та гармонічної особистості; масова ж робота бібліотек спрямована на нівелювання особистісного начала людини читаючої, на «підгін» читацької аудиторії під єдину ідеологічну складову, створену владою.

У 70-80-х рр. ХХ ст. поняття «масова робота бібліотек» остаточно фіксується та закріплюється у термінологічних словниках та наукових доробках багатьох дослідників. Одне з її перших визначень можна знайти у «Словаре библиотечных терминов» (М., 1976) [100]. У «Справочнике библиотекаря» (М., 1985) вже цілий розділ присвячений масовій роботі бібліотек при обслуговуванні читачів [106, с. 108-112]. У цьому довіднику детально розглянуті такі форми масової роботи, як літературні вечори, диспути, клуби читачів, усні журнали, читацькі конференції, суспільно-політичні читання тощо. Тлумачення терміну «масова робота бібліотек» було представлене і в термінологічному словнику «Библиотечное дело» (М., 1986). У словнику масова робота бібліотеки визначається як сукупність форм та методів усної на наочної пропаганди творів друку та інших документів серед читачів та населення [8, с. 79].

У цей час активно створюються класифікаційні форми та методи масової роботи, розробляються методики проведення різноманітних масових заходів (В. Банк, Л. Бєляков, Г. Горєва, М. Дворкіна, Т. Кім, В. Крейденко, О. Лібова, С. Матліна та ін.). У 1980-ті рр. Державна бібліотека СРСР імені В. І. Леніна, та Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна майже одночасно випускають збірники, присвячені проблемам організації масової роботи в умовах централізованих бібліотечних систем. З кінця 80-х років ХХ ст., поруч з дискредитацією терміну «керівництво читанням» починає все менше вживатися і поняття «масова робота бібліотек». Саме поняття «масовість» набуває негативного відтінку як у працях російських, так і зарубіжних культурологів [73, с. 9].

З початку 1990-х років ведеться активний пошук точок дотику бібліотекознавства та дозвіллєзнавства. Це сприяло виникненню міждисциплінарної галузі, що отримала умовну назву «бібліотечне дозвіллєзнавство». Термінологічна нива бібліотечної науки збагачується поняттями «вільний час», «дозвілля», «культурно-дозвіллєва діяльність», «культурне обслуговування», «мультикультуралізм» та ін.

У довіднику з бібліотечної справи (М., 1997) пропонується п'ять визначень даного поняття:
«дозвіллєва функція бібліотеки – соціальна функція, що передбачає організацію культурного та інтелектуального проведення вільного часу людей, сприяння міжособистісному спілкуванню в умовах властивого бібліотеці культурного середовища» [9, с. 38];
«культурно-просвітницька функція бібліотеки – соціальна функція, що сприяє отриманню знань, освоєнню цінностей світової культури різними групами користувачів бібліотеки шляхом надання документів з фондів бібліотеки для самоосвітнього читання, інформації, а також інших форм обслуговування» [9, с. 62];
рекреаційна функція – соціальна функція бібліотеки, спрямована на відновлення життєвої активності людини, що зазнала фізичних і духовних травм, шляхом відбору для неї необхідних для реабілітації книг; інших форм бібліотечного обслуговування [9, с. 103];
масове обслуговування – бібліотечне обслуговування користувачів та населення, спрямоване на задоволення їх загальних, недиференційованих інформаційно-культурних потреб [9, с. 65];
бібліотечний захід – узагальнене поняття для усних та комплексних форм бібліотечних послуг (день інформації, бібліотечний урок, читацька конференція, усний бібліографічний огляд) [9, с. 22].

Дані визначення понять важко розділити, співвіднести, впорядкувати, тому що вони взяті з різних терміносистем (культурологія, соціальна психологія, маркетинг та інші) [2].

Дозвіллєва діяльність бібліотек відрізняється поліфонізмом функцій, пов'язаних з формуванням, задоволенням, розвитком та піднесенням різних культурних потреб людини (у пізнанні, спілкуванні, відпочинку, творчості, грі тощо), які сприяють розвитку особистості користувача бібліотеки у просторі дозвілля [73, с. 11].

Т. Кісельова та Ю. Красільников у навчальному посібнику «Основы социально-культурной деятельности» стверджують наступне: «соціально-культурна діяльність по суті може розглядатися як самостійна підсистема загальної системи соціалізації особистості, соціального виховання та освіти людей. Водночас вона є найважливішою функцією державних та недержавних структур, сферою докладання зусиль багаточисленних суспільних рухів та ініціатив, засобом раціонального використання вільного часу різних груп населення» [53, с. 12].

На думку М. Аріарського, соціокультурна діяльність – це обумовлена морально-інтелектуальними мотивами суспільно важлива діяльність щодо створення, освоєння, збереження, поширення та подальшого розвитку цінностей культури [2, с. 251].

У навчальному посібнику «Современные технологии социально-культурной деятельности» під редакцією Є. Григор'євої соціокультурна діяльність визначається як «інтегративна багатофункціональна сфера діяльності, одна зі складових соціальної роботи; її метою є організація раціонального та змістовного дозвілля людей, задоволення та розвиток їх культурних потреб, створення умов для самореалізації кожної окремої особистості, розкриття її здібностей, самовдосконалення та любительської творчості у межах вільного часу» [102, с. 6]. Сьогодні існує таке загальноприйняте розуміння соціокультурної діяльності – це діяльність соціальних суб'єктів щодо створення, збереження, поширення, використання культурних цінностей [28, с. 8].

Форми соціокультурної діяльності бібліотеки зазнають змін у силу низки обставин – суспільно-політичних змін у суспільстві, процесів інформатизації, появою нових потреб у користувачів тощо.

Список літератури

Лілія Віжічаніна, провідний бібліограф ХОУНБ ім. О. Гончара