Стандартизація – стимул прогресу науки і техніки

Стандартизація – стимул прогресу науки і техніки

Стандартизація – діяльність, яка направлена на досягнення
оптимального ступеня упорядження в визначеній галузі
шляхом встановлення положень для загального і
багатократного використання відносно до реально існуючих
чи потенційних задач
(по ISO/IEC GUID2:1996).

14 жовтня по всьому світу відзначається Всесвітній день стандартів (World Standards Day) – міжнародна дата, покликана звернути увагу людей на важливість дій, пов’язаних зі створенням єдиних стандартів, і відзначити внесок десятків тисяч фахівців, які присвячують своє життя і професійну майстерність відповідальній і необхідній роботі.

Багатовікову історію стандартизації, її зародження та становлення відображають лише розрізнені дані. Наприклад, найперші елементи стандартизації з’явилися ще за 2 400 років до н. е.

Елементи стандартизації зустрічаються на зорі розвитку виробництва, первісні люди будували свої житла певних розмірів, гончарі виготовляли посуд певних форм. У стародавньому Єгипті застосовували стандартну цеглу, в стародавньому Римі на будівництві водопроводів застосовували труби певних розмірів.

Так, у Китаї було впроваджено єдину систему п’яти мір. За одиницю цієї системи мір була прийнята відстань між двома вузлами бамбукової жердини, які давали звуковий тон. Роботи зі стандартизації аж до 1901 р. здійснювалися переважно шляхом приватної ініціативи на території окремої країни, міста, підприємства.

Крім того, у стародавні часи на лісових складах Японії різні будівельні деталі продавали вже стандартних розмірів, а за стандарт для вимірювання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої відповідала росту найвищого японця.

Широкого розвитку стандартизація набуває в Новітній час із переходом до машинного виробництва. У Німеччині на королівському збройному заводі «Оберндорф» прийняли стандарт на рушниці, згідно з яким їх калібр мав становити 13,9 мм. Момент виникнення міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція з організації Міжнародної комісії мір і вагів, Міжнародного бюро мір і вагів, Міжнародної конференції мір і вагів. Одночасно створюється проєкт міжнародних одиниць мір у галузі електроніки.

У Росії початком стандартизації вважається 1535 рік, коли Указом Івана IV було запроваджено стандартні калібри-кружала для контролювання розмірів ядер до гармат.

Початком стандартизації в Радянському Союзі вважається 1925 рік, коли було створено Комітет стандартизації при Раді Праці і Оборони. У 1924 році в СРСР з’явились перші стандарти на мило, цеглу, махорку, скло, тапочки.

Однак безпосереднє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочалося лише у 1921 p., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних комітетів зі стандартизації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації (ISA).

Федерація, до складу якої увійшло близько 20 національних організацій зі стандартизації, розробила близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни її діяльність було припинено. Після війни, у жовтні 1946 p., у Лондоні було прийнято рішення щодо створення Міжнародної організації зі стандартизації (ISO).

На конференції національних організацій по стандартизації були присутні 25 країн, включаючи СРСР, які представлені 65 делегатами. Результатом роботи стало заснування нової Міжнародної організації зі стандартизації – ISO (від грецького слова «isos» – рівний).

У 1970 році Президент ІСО пан Фарук Сунтер (Туреччина) запропонував 14 жовтня відзначати як Міжнародний день стандартизації, щоб підкреслити важливість стандартизації для всієї світової економіки.

Основною метою ISO стало забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами та послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній сферах.

До основних видів діяльності ISO належать:

–   заходи, що сприяють координації та уніфікації національних стандартів;
–   розроблення й затвердження міжнародних стандартів;
–   обмін інформацією щодо проблем стандартизації;
– співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які є зацікавленими у вирішенні суміжних проблем зі стандартизації.

ISO опублікувало понад 22 713 міжнародних стандартів, що охоплюють такі галузі, як технологія, продовольча безпека, сільське господарство та охорона здоров’я.

Україна має понад двохсотрічний досвід роботи зі стандартизації та суміжних видів діяльності. За цим показником Україна не відставала від розвинених країн світу, але у роки залежності та роздрібненості, відсутності незалежної держави на деякий час втратила передові позиції. Після здобуття незалежності, у дев’яностих роках XX століття, Україна робить спробу повернути втрачене.

Ще у 1764 році Конституцією Польщі на Правобережній Україні та Галичині запроваджено загальнодержавні одиниці довжини, маси та об’єму; у 1785 році Австрійським спеціальним Декретом створено Інспекторат мір і ваги при Галицькому намісництві, у 1871 році запроваджено метричні міри на території Галичини, у 1875 році Австрією прийнято Закон про створення Органу державного метрологічного нагляду з центром у місті Львів.

У 1901 році у Харкові відкрито першу палату мір, а у 1902 році такі палати відкрито у Києві, Катеринославі (Дніпропетровську), Одесі. У 1922 році створено Українську Головну Палату Мір та Ваги з її місцевими органами, а у 1971 році – організацію Українського республіканського управління Держстандарту СРСР.

Після відновлення незалежної України у 1991 році створено Державний комітет УРСР зі стандартизації, метрології та якості продукції, а у 1992 році – Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який розробив і затвердив Концепцію державної системи стандартизації України та очолив її реалізацію.

З 1993 року Україна стала повноважним членом Міжнародної організації зі стандартизації (І8О) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету зі стандартизації, членом Міжнародної інформаційної мережі, приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо розроблення та використання стандартів Європейського комітету зі стандартизації тощо.

Україна взяла на себе зобов’язання щодо наближення законодавства, стандартів, норм, правил і сертифікації до європейських, у рамках договору з Європейським Союзом. Для цього розробляється та реалізується багато державних і галузевих програм зі стандартизації, які стимулюють іноземні інвестиції, підвищують конкурентоспроможність української продукції. Для координації цих робіт при Президентові України створено Національну Раду з питань якості продукції, головним завданням якої є участь України у міжнародній торгівлі.

Національна стандартизація України – це система, яка визначає мету, принципи управління, основні завдання та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації. Вона являє собою комплекс взаємопов'язаних правил і положень, які регламентують організацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі стандартизації країни.

Становлення України як суверенної правової держави, її послідовна інтеграція до світового економічного товариства потребують здійснення цілеспрямованої політики щодо утворення національної стандартизації з наближенням до міжнародних вимог на основі ринкової економіки.

Мета національної стандартизації – це встановлення положень, що забезпечують відповідність об'єкта стандартизації своєму призначенню та безпечність його для життя, здоров'я, майна людей, збереження тварин і рослин, охорону природного довкілля, що створює умови для раціонального використання всіх видів національних ресурсів, сприяє усуненню технічних бар'єрів у торгівлі та підвищує конкурентоспроможність продукції, робіт та послуг до рівня розвитку науки, техніки і технологій. Мети національної стандартизації досягають, розробляючи, упроваджуючи та засновуючи нормативні документи (НД) – документи, що встановлюють правила, загальні принципи та характеристики різного виду діяльності або її результатів. 

Державна політика у сфері стандартизації визначається Законом України «Про стандартизацію» (зі змінами від 12.05.2022 р.) і базується на таких принципах:

– забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні НД та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;
– відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття НД відповідно до інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;
– доступності НД та інформації про них для користувачів;
– відповідності НД до законодавства;
– адаптації до сучасних досягнень науки і техніки, враховуючи стан національної економіки;
– пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних НД;
– дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;
– участі у міжнародній (регіональній) стандартизації;
– прийняття і застосування органами стандартизації на території України Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди COT про технічні бар'єри в торгівлі, що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі в 1994 р.

Державний нагляд за додержанням стандартів здійснює Держстандарт України, його територіальні органи – центри стандартизації, метрології і сертифікації, а також інші спеціально уповноважені на це органи відповідно до чинного законодавства.

Основним завданням є захист прав споживачів, інтересів держави та підприємств, сприяння запобіганню порушень законів України та положень нормативних документів, які містять обов’язкові умови до об’єктів стандартизації, передусім, до безпеки, якості продукції, охорони праці та навколишнього середовища. Відповідно до цього завдання, державний нагляд здійснюється шляхом контролю за додержанням підприємствами й організаціями стандартів, вимог і правил нормативних документів під час розроблення та виробництва продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

Держнагляд не розповсюджується на галузь будівництва, сферу торгівлі, громадського харчування і послуг. У сфері будівництва держнагляд виконують органи, підпорядковані Мінбудархітектурі України, а у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг – органи захисту прав споживачів. Крім державного нагляду, існує відомчій контроль, який обмежується рамками закріпленої галузі народного господарства. Основною формою державного нагляду є вибіркова або суцільна перевірка. Перевірки здійснюють головні державні інспектори з нагляду за стандартами і засобами вимірювань, їх заступники, державні інспектори. За результатами перевірки складається акт, який є юридичним документом.

В Україні використовують наступні категорії нормативних документів:

• мiждержавнi стандарти (ГОСТ);
• державні стандарти України (ДСТУ);
• галузеві стандарти (ГСТУ);
• стандарти науково-технічних та інженерних товариств i спілок України (СТТУ);
• технічні умови України (ТУУ);
• стандарти підприємств (СТП).

Отже, стандартизація – встановлення і застосування правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі на користь і за участю всіх зацікавлених сторін, зокрема, для досягнення загальної оптимальної економії при дотриманні функціональних умов і вимог техніки безпеки. Об’єкти стандартизації – конкретна продукція, норми, вимоги, методи, терміни, позначення тощо, які мають перспективу багаторазового застосування, що використовуються в науці, техніці, промисловому та сільсько-господарському виробництві, будівництві, транспорті, культурі, охороні здоров’я та інших сферах народного господарства, а також у міжнародній торгівлі.

Стандартизація істотно впливає на темпи розвитку та рівень виробництва. Базуючись на останніх досягненнях науки, техніки та практичного досвіду, стандартизація багато в чому не тільки визначає досягнутий рівень виробництва, але і є одним із стимулів прогресу науки і техніки.

В умовах воєнного стану додержання прав споживачів, адаптація європейських стандартів у вітчизняне правове поле, перешкоджання проникненню на наш ринок неякісних товарів збільшують суспільну значимість метрології та стандартизації.

Радимо почитати:

1. Віткін Л. М. Реформування системи технічного регулювання: здобутки та плани на майбутнє // Стратегічна панорама. – 2016. – № 1. – С. 98-104.
2. Гаража О. П. Стандартизація оцінки майна у світі // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. «Економіка і менеджмент».  – 2016. – № 17. – С. 36-42.
3. Голінка І. Розвиток стандартизації на міжнародному, регіональному та національному рівнях // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2009. – №1. – С. 11-18.
4. Голінка І. Розвиток стандартизації на міжнародному, регіональному та національному рівнях // Стандартизація. Сертифікація. Якість. – 2009. – № 1. – С. 11-17.
5. Грущинська Н. М. Оптимізація державної політики стандартизації як умова конкурентоспроможного національного виробництва // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 12. – С. 51-60.
6. Дніпренко В. Стандартизація у книжковій справі як нормативна база менеджменту якості // Вісн. Книжкової палати. – 2018. – № 7. – С. 7-10.
7. Єршова О. Л. Розумне місто – концепція, моделі, технології, стандартизація // Статистика України. – 2020. – № 2/3. – С. 68-77.
8. Закон України «Про стандартизацію» зі змінами від 12.05.2022 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [Офіційний вебпортал Парламенту України]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1315-18#Text. – Назва з екрана. – Дата публікації: 24.06.2024. – Дата звернення:10.10.2024.
9. Лісун Я. В. Стандартизація та сертифікація сфери послуг: проблеми та можливості реалізації в Україні та світі // Економіка. Фінанси. Право. – 2011. – № 11/12. – С. 7-13.
10. Мандзюк О. Державна стандартизація методів аналітичної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2018. – № 2. – С. 102-107.
11. Мандзюк О. Державна стандартизація методів аналітичної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2018. – № 2. – С. 102-107.
12. Москаленко К.С. Екологічна стандартизація і сертифікація: порівняння України і ЄС // Молодий вчений. – 2018. – № 1, ч. 4. – С. 521-524.
13. Національна система стандартизації в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://elib.lntu.edu.ua/sites/default/files/elib_upload/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 24.02.2024. – Дата звернення 10.10.2024.
14. Палеха Ю. І. Стандартизація в документально-інформаційній, бібліотечній, архівній та видавничій справі / Ю. І. Палеха, І. В. Смоловик, М. В. Геращенко. – Київ : Видавництво Ліра-К, 2020. – 220 с.
15. Пасічник К. С. Стандартизація економічної інформації як економічна категорія // Держава та регіони. Сер. «Економіка та підприємництво». – 2013. – № 3. – С. 63-68.
16. Погореловська І. Міжнародна система стандартної нумерації книг (ISBN) та Міжнародна система стандартної нумерації нотних видань (ISMN): перспективи розвитку // Вісн. Книжкової палати. – 2017. – № 12. – С. 34-40.
17. Стандарти з бібліотечної справи і суміжних галузей (чинні станом на 1.11.2019 р.): анот. бібліогр. покажч. – Київ, 2019.
18. Стандартизація в Японії : інтерв'ю з президентом асоціації зі стандартизації Японії Масамі Танакою // Стандартизація. Сертифікація. Якість. – 2010. – № 6. – С. 34-35.
19. Сукач М. Основи стандартизації : навч. посібник / М. Сукач. – Київ : Вид-во Ліра-К, 2017. – 324 с.
20. Сучасний стан системи стандартизації США // Стандартизація. Сертифікація. Якість. – 2010. – № 4. – С. 24-26.
21. Третьяков В. До питання про формування європейської уніфікованої системи технічного регулювання та стандартизації // Віче. – 2016. – № 5/6. – С. 37-39.
22. Третьяков В. Поняття технічного контролю і технічної експертизи в контексті виконання європейських правил загальної безпеки продукції // Віче. – 2016. – № 9/10. – С. 52-54.
23. Тур О. М. Джерела сучасної документознавчої термінології та її стандартизація // Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Сер. «Філологія. Соціальні комунікації». – 2020. – № 31.2, ч. 4. – С. 170-178.
24. Філіпчук Г. Історичні коріння стандартизації // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2006. – № 2. – С. 29-32.

Підготувала Тетяна Федько