Посиденьки у фітобарі «Калинка-малинка»

Ведуча.
Привіт усім! Привіт усім!
Дорослим і малим!
Ми раді в барі вас вітати.
І чудо-трави запропонувати.
Бо чай із них – здоров'я і краса.
Біленьке личко й довгая коса.
Хутчій збирайтеся, народ!
Бо чай схолоне от-от-от.
А щоб його посмакувати,
То треба вам загадки відгадати.

Зимою і літом одного кольору. (Ялина.)
* * *
Часто літом надівала по одній сорочці, а на зиму поскидала й посолила в бочці. (Капуста.)
* * *
Без рук, без ніг, пнеться на батіг. (Квасоля.)
* * *
Із мішка на забаву, а з пляшки на приправу. (Соняшник.)
* * *
Що то за голова, що лиш зуби й голова? (Часник.)
* * *
Є коси – та не з волосся,
Є зерно – та не з колосся. (Кукурудза.)
* * *
Білі горошини на зеленій стебелині. (Конвалія.)
* * *
Цвіте синьо, лист зелений квітник прикрашає, хоч мороз усе побив – його не займає. (Барвінок.)
* * *
Що то за трава, що і сліпий почує. (Кропива.)
Ведуча. Дорогі друзі, рада вітати вас у фітобарі «Калинка-малинка». У нашій програмі: розповіді про лікарські рослини, смачне чаювання та слухання українських народних пісень.
Перший пункт нашої програми буде називатися «Без верби й калини – нема України».
Чому вона так називається, ви зрозумієте зараз. Про вербу, скромну нашу вербу написано в народі немало. Чим заслужило шану це дерево? Український звичай – висаджувати вербу на городі та біля ставків. Вона оберігає джерельця та річки від замулювання. У народі кажуть. «Там, де живе верба, – жили й річки». Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла бона йому на Втіху. Росте верба Шевченкова і досі. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.
Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину".
Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла доля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.

Незабутні слова В. Симоненка з вірша "Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі;
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
З верби робили ясла для худоби, плели кошики. Ось скільки цікавого пов’язано з вербою – символом України.
Другою улюбленою рослиною українців є калина.
Калина – символ рідної землі, батьківської хати, любові, що пам'ять людська береже.
Калина у цвіту – це символ дівчини на виданні. Є така легенда. Жили в одному селі хлопець і дівчина, які палко кохали один одного. Батьки дівчини не погодилися віддати доньку за бідного наймита. Утік хлопець зі своєю милою, та ніде не міг повінчатися без благословення батьків. Обернувся він тереном у полі, а дівчина – калиною.
Настій із калини – вітамінний, загальнозміцнювальний засіб. Сік калини з медом ефективний при бронхітах, запаленні легень, хворобах печінки. Ним зводять ластовиння, відбілюють шкіру, видаляють вугрі на обличчі.
«Посади калину – будеш мати долю щасливу».
- А знаєте, чому кущ назвали калиною?
Калинка – це ім’я української дівчинки. Ішла вона якось повз городи, луги, і натрапила на криницю. Задивилася  Калинонька на свою красу, замилувалася. А з криниці – голос: «Не дивись довго у воду, калиною станеш». Не послухалася дівчина та й зачерпнула води…І перетворилася на калину – прекрасний кущ. Зашуміла листям, потягнулася своїми гілочками до людей , до сонця, до хмар, до вітру: «Поверніть мені дівочу красу», але ніхто її слухати не хотів. Минав час. Пролітав мимо журавель, задивився на калину – сумну та самотню – накинув на неї чарівне намисто і стала вона ще кращою. Так і стоїть вона до цього часу гарним кущиком – калиною.
Про калину складено багато легенд, віршів, прислів’їв. А які ви знаєте прислів’я?
Без верби і калини -  нема України.
Любиш Україну – посади калину.
Дівчинка у вінку – мов калина у цвіту.
У народі цінують калину за її цілющі властивості.  З ягід варять кисіль, джем, варення. Тому й садили калину біля осель, а особливо біля криниць, щоб вода в криниці була прохолодною і смачною.
– Калину дуже шанують гіпертоніки, – каже Наталя Земна. – Тому що це універсальний засіб для нормалізації артеріального тиску. Сік калини є унікальним "чистильником" судин, він робить їх еластичними. Щоб нормалізувати підвищений тиск, одну столову ложку ягід калини заварюють склянкою окропу і п’ють по чверті склянки чотири рази на день за 15 хвилин до їжі. Якщо тиск дуже високий, п’ють по дві столові ложки настою кожні дві години.
Калину рекомендують також тим, хто страждає на атеросклероз, серцеві захворювання, нервові розлади. Колись норовливим жінкам чоловіки намагалися якомога частіше "підсовувати" перетерту калину. Для цього її товкли в ступці та заливали окропом. Прийом цих ліків на очах змінював характер жінки – вона ставала спокійною та лагідною. У період менопаузи жінки просто не могли обійтися без суміші калини, ожини та материнки. Цей настій пили чотири рази на день, щоби зменшити інтенсивність припливів, нормалізувати тиск, зняти інші симптоми, характерні для клімаксу.
А щоб калина ефективно діяла на чоловіків при лікуванні тієї ж гіпертонії чи атеросклерозу, – продовжує Наталя Земна, – до неї треба додавати "чоловічу" рослину, наприклад, конюшину, іван-чай.
Настій і чай з ягід калини добре допомагає при простудних захворюваннях як потогінний жарознижуючий засіб, при проносах, гнійних захворюваннях шкіри, виразковій хворобі шлунку, а так само нею укріплюють ясна.
Фітотерапія – один із найдавніших способів лікування. І сьогодні до людей повертається віра в цілющу дію трав. І це зовсім не данина моді. Люди звертаються за допомогою до рослин, коли мають у цьому потребу. Одні вживають їх для лікування хвороб, а інші – для вдосконалення краси.
Не тільки дикорослі, а й культурні рослини, городина поліпшують смак їжі та мають хороші лікувальні властивості.
Мабуть, звідси походить приказка: «Нашими ліками мають бути харчі, а харчі – ліками».                                
Отже, дорога до здоров'я передусім веде до кухні чи комори: «Покажи мені свої харчові запаси, і я скажу, яке маєш здоров'я».
Наука довела, що лікарські рослини містять у собі вітаміни, Кальцій, Фосфор, Сульфур, Магній. Також є певна кількість крохмалю, білків, цукру, жирів. Лікарські рослини діють повільно, але результативно. Хоча слід пам'ятати, що незнання лікарських рослин може призвести до тяжких наслідків.
Наприклад, нерозумне застосування омели – чудового засобу при підвищенні кров'яного тиску – спричиняє порушення зору, а перевищення доз шанованого всіма звіробою (у вигляді спиртової настойки) посилює реакцію шкіри на ультрафіолетові промені, може викликати сонячний удар.
Колись кожна господиня намагалася, щоби біля її садиби росло побільше лікарських рослин – калина, м'ята, барвінок.
Обов'язково садили березу, бузину. Оберігали подвір'я чебрець, чистотіл, подорожник, материнка. Ліки із цих рослин кожна сім'я мала в хаті. Із покоління в покоління передавалися поради і рецепти наших пращурів. Ось деякі з них:
• при нічному нетриманні сечі пили 2-3 рази на день напар зі звіробою;
• неприємний запах із рота зникав, коли полоскали рот напаром звіробою або настоєм полину гіркого;
• для очищення нирок і жовчного міхура пили двічі на день (протягом місяця), восени і ранньої весни чай зі споришу. На склянку окропу брали 1 ст. ложку подрібненої трави. Пили теплим, додавали листки меліси і трави звіробою;
•  настій із квітів соняшника приймали як жарознижувальний засіб;
•  у разі захворювань легень пили напар із суміші споришу і цвіту бузини чорної (усього порівну). При цьому їли теплий кисіль напару на молоці, додаючи ложку меду;
• для лікування печінки та жовчного міхура ефективні звіробій, коси кукурудзи, плоди шипшини, сік моркви, столового буряка;
• для лікування хвороб серця – трава пустинника, коренище валеріани, м'ята перцева.
Сезон збору лікарських рослин триває від ранньої весни до пізньої осені. У теперішній час, з розвитком цивілізації та через забруднення навколишнього середовища слід звертати увагу на місце збору рослин. Не можна збирати на узбіччі шляхів, тому що гази автомобілів роблять їх непридатними для терапевтичних потреб. Не завжди можна збирати зілля на полях, бо вони можуть бути забрудненими отрутохімікатами.
Цілющі властивості плодів малини були відомі ще давнім грекам і римлянам. Сухі плоди, заварені у вигляді чаю, мають жарознижувальну дію. Зі свіжих плодів виготовляють сироп, який використовується для поліпшення смаку і кольору ліків.
У складі цієї ягоди виявлені дубильні речовини, пектини, органічні кислоти, безліч вітамінів. Вітамін А укріплює нігті і коріння волосся. Вітамін С виводить з організму надлишки рідини, укріплює сполучну тканину, знижує рівень холестерину в організмі і зменшує вірогідність серцево-судинних захворювань, тому ягода дуже корисна при проявах целюліту. Малину рекомендують хворим варикозним розширенням вен. Малина містить органічні кислоти, зокрема саліцилову. Саме тому ягода використовується як протипростудний, потогінний, і жарознижуючий засіб. Залоза в плодах малини міститься в 2-3 рази більше, ніж у чорної смородини, що визначає їх високу кровотворну здатність в організмі людини. Малина – багате джерело летючих антибіотиків, що володіють антисептичними властивостями для лікування верхніх дихальних шляхів і попередження простудних захворювань. Малина містить багато міді, а мідь входить до складу більшості антидепресантів. Тому есть малину жменями корисно тим, хто знаходиться на межі стресу. Малина багата кислотою Елладжік, яка допомагає зупинити зростання ракових кліток.
Малина володіє великою кількістю клітковини. Малина на відміну від більшості ягід не втрачає своїх корисних якостей навіть після теплової обробки.
У складі цієї ягоди виявлені дубильні речовини, пектини, органічні кислоти, безліч вітамінів. Вітамін А укріплює нігті і коріння волосся. Вітамін С виводить з організму надлишки рідини, укріплює сполучну тканину, знижує рівень холестерину в організмі і зменшує вірогідність серцево-судинних захворювань, тому ягода дуже корисна при проявах целюліту. Лікарські сировиною служать плоди, листя, іноді корені. Плоди збирають у міру дозрівання в суху погоду, коли вони легко знімаються з Квітколоже, злегка підв'ялюють і сушать на сонці, розсипаючи тонким шаром, або в печі при температурі 50...60°С. Готову сировину перебирають, видаляючи почорніле. Листки сушать під навісом, на горищі або в сушарці. Корені очищають від землі, промивають холодною водою і сушать так само, як і плоди. Зберігають в мішечках або дерев'яній тарі 2 роки. Ягоди містять цукри, органічні кислоти (яблучну, лимонну, аскорбінову, капронову, саліцилову та ін), вітаміни групи В, ефірна олія, бета-ситостерин, пектини, дубильні і фарбувальні речовини, каротин, солі міді, заліза і калію, катехін, флавоноїди і антоціани. У насінні є жирні кислоти, а в листі - вітаміни С, Е, каротин, фенолкарбоновие кислоти, катехін і флавоноїди.
Препарати з різних частин малини, володіють незначним сечогінним, протизапальну, кровоспинну, жарознижуючим, потогінну, в'язкі речовини, антисклеротичну, ранозагоювальною, антибактеріальних, протидії блювотним і болезаспокійливою дією. Вони знижують вміст цукру в крові.
Плоди використовують при застуді та запаленні легенів як додаток до протимікробну препаратів. Вони істотно прискорюють процес одужання при захворюванні шлунково-кишкового тракту, що супроводжується блювотою, запаленням, болем, кровотечею. Малину рекомендують вживати як протівосклеротіческого кошти.
У народній медицині плоди використовують при проносах, недокрів'ї, хронічному ревматизмі, кору, екземі, цукровому діабеті і як витверезний засіб при алкогольному сп'янінні.
Верхівки гілок малини з листям наполягають як чай («малиновий чай») при гострих респіраторних захворюваннях і рожисте запалення шкіри. Свіже листя мають ранозагоювальною дією, корисні при боротьбі з вуграми. Настій листя ефективний при проносах, запаленні шлунка, кишечника, легенів, ротової порожнини та глотки.
Коріння і здерев'янілих гілки малини застосовують при неврастенії і гострих хронічних інфекційних захворюваннях. Є повідомлення про лікування бронхіальної астми відварами коренів малини. Відвар готують з розрахунку 1:10. Кип'ятять на повільному вогні 30-40 хв. Приймають по 1/3 склянки 3-6 разів на день. Напади задухи під час лікування усувають медикаментозними препаратами. Супутні захворювання (хронічне запалення легенів, бронхіти) підлягають обов'язковому лікуванню загальноприйнятими методами.
Чудовим відхаркувальним засобом материнка, вона використовується і при гінекологічних хворобах. Ванна з материнкою має приємний запах і лікувальну дію: заспокоює, знімає напругу.
У складі цієї рослини є ефірна олія, яка містить діючі речовини, такі як карвалол, гераніланцетат і тимол. У ньому так само є флавоноїди, фітонциди, гіркоти, вітамін С і дубильні речовини. Вони забезпечують протизапальний, жовчогінний і сечогінний ефект. У народній медицині материнка використовується у вигляді настою, який застосовують при бронхітах, коклюші та інших захворювань бронхів і легенів, в якості засобу з відхаркувальною і заспокійливим ефектом.
Материнку так само використовують при астмі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту (запорах), для поліпшення апетиту, у випадках зниженій кислотності в шлунковому соку, при порушеннях роботи печінки і при метеоризмі. Ця рослина має властивість пригнічувати мікробну флору при ангіні, туберкульозі легень, висипаннях, золотусі і як заспокійливого засобу для загоєння ран. За результатами досліджень було виявлено, що материнка надає антістафілококковое дію. Відвари з цієї рослини рекомендують вживати при виникненні стафілококових інфекцій, особливо у дітей.
Материнка має заспокійливим ефектом, тому її вживають при безсонні, а так само при гіпертонії, епілепсії, нервових потрясіннях і виснаженні, судорогах і під час затримки менструації. Материнку використовують і зовнішньо. Відварами з цієї рослини здійснюють полоскання горла і порожнини рота при лікуванні ангіни, стоматитів і при усуненні проблем з яснами. Відвар з материнки додають у ванни для лікування захворювань шкіри (лишай, висипання). Компреси на основі материнки усувають головний біль. Її можна додавати, як приправу для консервації, страв з м'яса і птиці. За ароматом і смаком це рослини схоже на майоран, тому з таким же успіхом використовується в кулінарії. Материнка у вигляді приправи має назву «трава орегано».
М’ята перцева користується всенародною шаною. Вона піднімає настрій, від її аромату людина стає веселою, бадьорою. У медицині м'ята використовується для лікування шлунка, кишечнику. Її призначають для збудження травлення, як дезінфікуючий засіб при нежиті, бронхіті. Разом з валер'янкою м'ята спричиняє рефлекторне розширення вінцевих судин при стенокардії. Свіжі листки рослин прикладають до лоба при сильному головному болі. Відвар м'яти застосовують для купання немовлят. Використовують м'яту і в кондитерському виробництві.
У народній медицині траву барвінку малого здавна використовують при туберкульозі легень, гіпертонічній хворобі, зубному болю, неприємному запаху з рота, статевій слабкості. Вважалося, що досить чоловікові й жінці з'їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання.
Галенові препарати барвінку знижують артеріальний тиск, виявляють в'яжучу, протизапальну, протимікробну і кровоспинну дію. Вони розширюють венозні та мозкові судини, розслаблюють гладку мускулатуру тонкого кишечнику, стимулюють скорочення матки. Препарати вінкапан і девінкан призначають при гіпертонічній хворобі, спазмах судин головного мозку, неврогенній тахікардії та вегето-судинній дистонії. Девінкан допомагає також при мігрені.
У народній медицині надземну частину рослини застосовують у вигляді відварів, напарів і настоїв. Їх використовують для лікування гіпертонічної хвороби, мігрені, зубного болю, цинги, кровотеч з ясен та для усунення неприємного запаху з ротової порожнини (полоскання); лікують також емфізему легень, дизентерію, діарею (пронос), маткові та кишкові кровотечі, безпліддя, статеве безсилля, екземи та інші шкірні хвороби. Напар квіток застосовують як засіб догляду за шкірою: він надає їй м'якості, еластичності та приємного матового відтінку.
Препарати народної медицини з барвінку для внутрішнього вживання, зважаючи на їхню токсичність, потрібно використовувати тільки під контролем кваліфікованого фітотерапевта.
Досить часто барвінок малий входить до складу гомеопатичних препаратів.
Барвінок – символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі.
Його форма – хрест або перехрестя – визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі – свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку – свідчення вічного кохання живих.
Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.
То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями.
І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...
(Виконується пісня «Несе Галя воду»).
З давніх-давен чебрець звичайний шанували на нашій землі за духмяний запах і лікувальні властивості. Ним обкурювали людей, які хворіли на сухоти, бо дим чебрецю має антибактеріальну дію. Відвар чебрецю використовують при захворюваннях органів травлення, вживають як відхаркувальний засіб. Настойкою з чебрецю миють голову при тривалих головних болях.
Дуже популярна й оспівана в піснях рослина любисток. Назва пов'язана з властивістю причаровувати людей. Відвар з кореня любистку п'ють у разі хвороб нирок, серця, шлунково-кишкового тракту, як кровоочисний засіб.
Любисток застосовують як сечогінний засіб. Це пояснюється тим, що в ньому міститься велика кількість ефірного масла (до 1%). У чистому вигляді корінь використовується вкрай рідко. В основному його використовують як добавку до чайних сумішей сечогінної дії. Кореневища та траву включають до складу чаїв для шлунку і очищення крові. Так як ця рослина має приємний запах і цілющою дією. За висновком Державної служби охорони здоров'я Німеччини було виділено тільки одну область застосування – при порушеннях процесу травлення з можливою відрижкою, печією і почуттям переповнення. Його протипоказано приймати при запаленні нирок і сечоводів, і при нирковій недостатності.

(Виконується пісня «Там у лісі дуби два».)
Ведуча. А зараз пограємо у гру «Намалюй лікарську рослину у вазі» (із зав'язаними очима).
Господиня. А зараз настав час смачного чаювання та караоке.
(Пригощання чаєм з малини, калини, меліси, м'яти. Звучить музика).