"Ти у мене єдина": до 30-річчя Дня Незалежності України

"Ти у мене єдина": До 30-річчя Дня Незалежності України
 (пам’ятка читачеві)

«Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя». 
Василь Симоненко

Шановні читачі!

День незалежності України – головне державне свято України, що відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України.

Проголошення незалежності – логічне завершення українського державотворення у ХХ столітті. Відзначаючи 30-ту річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, слід вшанувати всі попередні етапи – Київську Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, Українську козацьку державу, українські державні утворення початку ХХ століття. Від них сучасна Україна успадкувала традиції державництва.

Одним із важливих кроків було прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Її текст хоч і не проголошував незалежність, але став поштовхом до побудови нової держави. Вона проголошувала право України безпосередньо створювати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими та торговельними представництвами. Також Декларація визнавала самостійність республіки у питаннях науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Відчуваючи, що втрачає владу над союзними республіками, Москва ініціювала підписання нового договору, на базі якого можна було б створити нову Конституцію СРСР. У відповідь на це 2 жовтня на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) у Києві почалися масові студентські протести, які отримали назву «Революція на граніті».

Окрім недопущення підписання нового союзного договору, студентські братства вимагали проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України, перевибори до Верховної Ради УРСР, націоналізацію майна компартії та комсомолу, відставки голови уряду Віталія Масола за його союзно-центристські погляди. Акції протесту та голодування закінчилися 17 жовтня – та відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради України 392 депутата проголосували «за» ухвалення Акту проголошення незалежності України, яким проголошено створення самостійної української держави. Текст Акту, який складав 93 слова, був набраний на друкарській машинці та вміщався на одному папірці.

Щоб остаточно легітимізувати нову державу та завадити генпрокурору Радянського Союзу оголосити це рішення незаконним, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року всеукраїнський референдум. На запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» ствердно відповіли 90,32% людей. Одночасно з референдумом відбулися й вибори президента, на яких переміг Леонід Кравчук з 61,5% підтримки.

Попри невизначеність позицій ЄС, в перші тижні після референдуму незалежність України визнали Угорщина, Литва, Латвія, Болгарія, Естонія, Чехословаччина, Швеція, Ізраїль, Швейцарія. Після того, як до цього списку 25 грудня приєдналися США, одна за одною Україну почали визнавати такі впливові держави як Німеччина, Франція, Великобританія. До кінця січня 1992 року цей список налічував більше ніж 90 країн світу, зокрема всі країни НАТО і ЄС.

У державній мисливській резиденції Вискулі в Біловезькій пущі (Білорусь) 8 грудня 1991 року лідери України, Росії та Білорусі підписали угоду про те, що Союз «як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич скасували договір про створення Союзу соціалістичних радянських республік. 25 грудня 1991 року Михайло Горбачов оголосив про відставку. Союз ССР остаточно припинив своє існування.

Протягом наступних двох місяців синьо-жовтий прапор набув статусу державного, тризуб затвердили як малий герб, а «Ще не вмерла Україна» стала новим гімном незалежної держави. Проголошення незалежності України не було випадковим явищем, зумовленим тільки московським переворотом, організованим ГКЧП. Події 1991 року втілили столітні прагнення українців до суверенної держави.

У 2013-2014 роках під час Революції Гідності українці відстояли ще й європейський шлях розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за самостійне право вибору та свободи. Натомість Росія, втративши можливість контролювати та використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії. Вона анексувала Автономну Республіку Крим і території східних областей України.

У 2014-му Україна зупинила вторгнення російської регулярної армії та зберегла державність. І нині ми не лише боремося з Росією, а і перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямі. Попри перевагу ворога, українці зупинили агресора і продовжують рух в напрямі європейської інтеграції.

До Дня незалежності за координації Міністерства культури та інформаційної політики України була підготовлена концепція єдиної візуальної символіки свята. В її основі покладена ідея бачення Незалежності як мрії, досягнення якої прагнули багато поколінь українців. Графічна візуалізація комплексу образів реалізована у вигляді калейдоскопічних квіткових орнаментів, які формуються із зображень, фотографій, символів, та стають основою динамічної айдентики, що розквітає, як сама країна.

Квітка – образ, що розкриває ідею держави. Вона росте та квітне, поєднуючи у собі розмаїття символів. Квітка є одним з найдавніших символів в орнаментально-знаковій культурі України. Її походження прослідковується ще з епохи енеоліту, а різні інтерпретації цього зображення зустрічаються в місцевих орнаментах по всій Україні. Квітка є центральним елементом Петриківського розпису. Це і є зрозумілим та універсальним символом для усіх, що об’єднує країну. Тож, до Дня Незалежності була створена квітка, яка буде формуватися образами сучасних досягнень.

Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи і головна перешкода для російського імперіалізму, який намагається політично, економічно та духовно поглинути Україну. Нині в умовах агресії з боку Росії ми продовжуємо боротьбу за власну свободу та незалежність. Тож попереду – велика робота. Українська громада має об’єднати зусилля для подальшої розбудови держави, розвитку громадянського суспільства та консолідації нації, відстоювання територіальної цілісності держави.

Наша незалежність оплачена дорогою ціною – незбагненною кількістю життів тих, хто помирав за ідею вільної України зі зброєю у руках і без неї, незліченною кількістю років втраченої свободи тих, хто сидів за неї у таборах та в’язницях, не кажучи вже про споконвічні мрії й натхненні зусилля мільйонів творців, які зберігали і творили все те, що зараз є надбанням української культури.

«Попри непросту історію нашої країни, короткі періоди відновлення державності та втрати її на десятиліття, Україна існує на карті світу як незалежна держава. І я думаю, що факторів, завдяки яким це є можливим, дуже багато. Це і внутрішні, і зовнішньополітичні. Проте головним є те, що в Україні завжди були і залишаються люди, які готові боротися за її незалежність» відповіла Оксана Півень, доктор біологічних наук, на питання «На чому або на кому тримається незалежність України?».

Україна – наш рідний край. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Будьмо гідними своїх предків, любімо рідну землю так, як заповідав великий Тарас, бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.

Радимо почитати:

1. «Якби не війна»: життєпис: волонтерський [соціальний] фотопроект / [ред.: Ю. Волкова, О. Мерко, О. Гончарук. – Київ : Сігматрейд, 2016. – 466 с. – (Проект «Підтримка боротьби за незалежність України (АТО)»).
2. 25 років. Заповіти незалежності України / О. В. Савченко. – Київ : Самміт-Книга, 2017. – 181 с.
3. Барабаш О. 24 серпня – невід'ємна частина процесу, який тривав від прийняття Декларації про державний суверенітет : 30 років незалежності // Голос України. – 2021. – № 65. – С. 4–5.
4. Березицький Б. В'ячеслав Чорновіл – творець української Незалежності. – Івано-Франківськ : СІМИК, 2014. – 127 с.
5. Бурлачук В. Привид свободи. Доля демократичних інститутів в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2018. – № 2. – С. 185–203.
6. Василенко В. Без'ядерний статус України: минуле, сучасне, майбутнє // Український тиждень. – 2018. – № 21. – С. 27–42.
7. Воропаєва Т. С. Становлення і розвиток цивілізаційної ідентичності громадян України (1991-2016) / Т. С. Воропаєва, В. С. Костенко // Молодий вчений. – 2016. – № 11 ч. 2. – С. 238–243.
8. Горенко Л. Українознавча наука в системі новітнього державотворення: до 20-річчя незалежності української держави / Л. Горенко // Українознавство. – 2011. – № 3. – С. 42–47.
9. Горлач С. Хрестини незалежності: дорожній щоденник / С. Горлач. – 2-ге вид. – К. : Ярославів Вал, 2006. – 262 c.
10. Дембицкий С. С. Независимая Украина в геополитическом дискурсе: вехи и акценты / С. С. Дембицкий // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Сер. Політологія. Соціологія. Право. – 2017. –№ 1/2. – С. 107–119.
11. День незалежності України – 24 серпня // Соціальний захист. – 2018. – № 7/8. – С. 2–3.
12. Куян І. Ідеї суверенної і незалежної держави в контексті національної ідеї України / І. Куян // Право України. – 2021. – № 2. – С. 63–74.
13. Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики : колект. моногр. / Р. О. Стефанчук та ін.]. – Одеса : Гельветика; 2020. – 763 с.
14. Незалежність України / упоряд. В. Дорошенко. – Київ : Мамине сонечко, 2016. – 48 с
15. Неоголошена війна: невідомі факти і хроніки АТО / Ольга Каліновська [та ін.]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 509 с.
16. Філіпчук Н. Нас визнали державою, і всі відчували, що це історичний момент : 30 років незалежності / Н. Філіпчук // Голос України. – 2021. – № 71(15 квіт.). – С. 1, 4.
17. Хижняк І. "Держава всупереч", або Альтернативний погляд на генезу державності України (1991-2014 рр.) / І. Хижняк // Історія в школі. – 2014. – № 8/9. – С. 16–29.
18. Чорновіл В. М. Пульс української незалежності : колонка редактора / В. М. Чорновіл; уклад. В. Скачко. – К. : Либідь, 2000. – 624 с.

Укладач:  Т.С. Федько