У царстві краси, миру та гармонії...

Днями відбулося чергове, 504-е, засідання клубу любителів книги «Кобзар». З доповіддю на ньому виступила Дяченко Владислава Василівна – заступник директора з наукової роботи Херсонського художнього музею імені О.О. Шовкуненка, мистецтвознавець. Її доповідь «З історії святкування Нового року і Різдва» викликала багато позитивних емоцій; присутні на час опинилися в царстві краси, миру і гармонії. Розповідь Владислави Василівни супроводжувалася показом раритетів – ялинкових іграшок, різдвяних вітальних листівок із фондів Художнього музею та особистого зібрання. Сьогодні всі ці атрибути зимових свят є носіями інформації про часи, не настільки далекі, але вже разюче відрізняються від нашого часу.

Доповідь Дяченко В.В. «З історії святкування Нового року і Різдва»

Святкування Нового року – одна з найдавніших традицій людства. Вона відома з часів Стародавнього Єгипту. Найдавніші новорічні подарунки зі святковим привітанням – вази, виготовлені три тисячі років тому, були знайдені під час археологічних розкопок у країні пірамід. На керамічній поверхні посудин вдалося розшифрувати напис: "Початок доброго року".

За 46 років до Різдва Христового Юлій Цезар провів реформу календаря, звірившись з єгипетським календарем. Цим він поклав початок святкування Нового року з 1 січня. Крилатий вислів: "Хто весело зустріне Новий рік, той його так і проведе" з'явився саме в римлян-язичників. В їх звичаї було святкувати новорічну ніч якомога веселіше і розгульніше. З настанням ранку римляни поспішали в гості з привітаннями та подарунками. Вечір цього дня проводили, як правило, в гулянках і розвагах.

З настанням нової ери, яку ми обчислюємо від Різдва Христового, святкування Нового року в Західній Європі стало яскравою подією святочної декади. Вона починалася з 25 грудня (у переддень свята Різдва) і закінчувалася 6 січня (Днем Богоявлення). У Росії Новий рік відзначали спершу 1 березня, потім 1 вересня, і тільки при царюванні Петра Першого, згідно з його указом від 20 грудня 1699 року, початок наступного року було перенесено на перше січня. Тоді ж було започатковано традицію святкування Нового року з прикрашеною ялинкою.

Звичай прикрашати її іграшками, солодощами, таємничими вогниками свічок прийшов із Німеччини. Існує переказ, що одного разу протестантський проповідник Мартін Лютер, повертаючись додому вночі напередодні різдвяного свята, був вражений красою всипаного зірками неба. Зірки, здавалося, були так низько, що повисли на гілках дерев. Коли Лютер прийшов додому, то прикрасив ялинку зірками і палаючими свічками.

Вважається, що різдвяна ялинка слугує символом дерева життя, колись втраченого людьми разом із раєм, і повернутого нам з приходом у світ Христа Спасителя. А запалені свічки символізують світло добра та істини, що осяяло світ, яскраві іграшки – царство краси, миру та гармонії. Перша згадка про ялинку як про "різдвяне дерево" відноситься до XVIІ століття. З початком Реформації протестанти почали "євангелізацію" народних звичаїв. Вперше прикрашати ялинку на Різдво почали в Німеччині в XVI ст. У Святвечір ялинку встановлювали в церкві на хори і прикрашали яблуками. При розігруванні сценок про Адама та Єву вона символізувала Райське дерево і нагадувала про спокусливий плід. Згодом додалися й інші прикраси, кожна з яких мала сенс. Коржі з прісного тіста символізували причастя, фрукти – спокуту, яблука – родючість, яйця – благополуччя й гармонію, горіхи – незбагненність Божественного Промислу. Верхівку ялинки прикрашали восьмикінечною зіркою на згадку про зірку Віфлеємську, яка вказала шлях волхвам, що йшли поклонитися новонародженому Спасителю. Дзвіночки на ялинці нагадували ті, що підвішували пастухи своїм вівцям. Свічки і ліхтарики були символами зірок і багать, які освітлювали шлях пастухів у ту Святу ніч. Поступово віруючі замінили у своїх будинках ялинові гілки на цілі дерева, прикрашені вищеописаним способом. Мартін Лютер писав: "як вічний Бог втілився в образі маленького немовляти, так і вічно зелена ялина приходить до нас у будинок, щоб сповістити радість Різдва Христового".
З часом традиція прикрашати ялинку до Різдва поширилася по всій Західній Європі.

За православним звичаєм, поширеним у Східній Європі, 6 січня, напередодні Різдва, всюди ходили колядники з "віфлеємською зіркою". На жердині вони закріплювали велику зірку з позолоченого паперу, прикрашали її ліхтариком, паперовими гірляндами. Зі співом різдвяних гімнів-колядок вони її носили по навколишніх будинках.
У дохристиянський період "колядою" називали зимове язичницьке свято, пов'язане з народженням нового Сонця – Кола, згодом скасоване. Наші предки використовували також хвойні дерева в культових цілях, а хвойні випари – як обереги від зла.

Давньоруським різдвяним звичаєм було й ходіння з вертепом. Вертеп (печера) представляв собою невеликий ящик, куди ставили лялькові фігурки Марії, Йосипа, люльку з Немовлям, тварин, майстерно виготовлених із паперу, вати, воску, парчевих і шовкових тканин. На старовинній іконі Різдва Христового також умовно зображено віфлеємську печеру, де народився Христос. Його молитовно чекають Діва Марія і Йосип-тесля. Вертеп або така ікона поміщали під ялинку напередодні Різдва. На сьогоднішній день ця гарна традиція збереглася переважно в церковному середовищі.

Невід'ємним атрибутом новорічного привітання стала і святкова новорічна листівка (буквально "відкритий лист"). Першу серію вітальних листівок створив у 1795 р. містер Добсон в Англії. Через п'ять років їх виробництво було налагоджено в усіх країнах Європи. У середині ХІХ століття на європейських листівках були зображені золоті вироби – символ багатства, запалені свічки – символ розуму, медові пряники – символ безтурботності. У цей же час листівки широко поширилися і в Росії. Популярність листівок була пов'язана з багатьма спрощеннями в суспільних відносинах. Відправлення з кур'єром відкритого святкового послання скасувало необхідність особистих візитів, які доставляли обом сторонам чимало клопоту. Пізніше листівки вкладають у конверти без жодних написів, вважалося, що і без слів все зрозуміло. У 1871 р. поштове відомство випустило бланки перших відкритих листів з відбитками російського герба і марки. Найбагатший вибір листівок був у російських магазинах початку ХХ століття – епохи розквіту видавничої справи. Друкували листівки методом літографії або шовкографії. На новорічних і різдвяних листівках цього часу можна побачити зображення новорічної ялинки, ангелів, Діда Мороза.
З початком революції 1917 р. традиційна символіка на новорічних листівках була заборонена, однак, з огляду на їх особливу ​​популярність, через деякий час відновилася знову.

Святкування Нового року і Різдва Христового в різних країнах відбувається по-різному. У кожного народу склалися свої традиції, тісно пов'язані зі способом життя, побутом, світоглядом людей, які живуть у різних частинах світу. Символом американського Різдва, наприклад, є Санта Клаус, прототипом якого вважається Святий Миколай, який народився в Малій Азії в IV столітті і був єпископом міста Мірра. Святого Миколая шанують як захисника дітей і вдів, покровителя моряків і всіх мандрівників. Двічі, перебуваючи в морі, він приборкав бурю. Одного разу Святий Миколай врятував трьох бідних сестер від голоду й смерті. Три ночі поспіль, коли вони хотіли покинути рідний дім, він кидав їм у вікна гаманці з золотими монетами. Будинок самого святого Миколая завжди був відкритий для всіх бідних і нужденних у допомозі.

Американський Санта Клаус зараз мало схожий на свій прототип. Він живе в супермаркеті, подорожує в повітрі в санях і роздає всім дітям подарунки через димохідні труби. Це маленький, товстенький чоловічок з веселим обличчям і білою бородою. Різдвяна ялинка також набула чисто американських рис. Вона вперше була прикрашена електричною гірляндою, яка зараз є практично в кожному будинку. Винаходом американців стало також використання штучної ялинки, яка все більше тепер входить в моду і в нас.

_____________

По закінченню доповіді відбулося традиційне чаювання і обговорення організаційних моментів з видання підготовленої до друку книги про В.А. Бистрова.