Гаряча серцем. Харитя Кононенко
5 березня 2025 року відбувся традиційний, та як завжди, неповторний «Вечір з Гончарівкою». Цього разу учасники зустрічі з чудовою гостею Іриною Садулою, дослідницею маловідомих імен української культури, відкривали для себе особистість Хариті Кононенко.
Харитя Кононенко – неймовірна особистість. Засновниця та керівниця Українського Червоного Хреста на Волині, співзасновниця Союзу Українок Канади, голова жіночого товариства ім. Ольги Кобилянської в Саскатуні (Канада), пластунка у Подєбрадах і Празі, учасниця Української національної секції Міжнародної Ліги миру і свободи, делегатка Міжнародного жіночого конгресу в Празі (1926 р.); учасниця Української жіночої ради у Празі (1930-ті рр.); докторка філософії та економіки, медсестра УПА, що порятувала тисячі життів, пластунка, журналістка, поліглотка, публіцистка, письменниця, редакторка, громадська діячка, перекладачка, науковиця, просвітянка, етнографка, авторка статей, спогадів, дитячих творів. Учасниця дівочої скаутської дружини у Києві, Української жіночої ради у Празі. Перша українка, котра 1928 р. здобула звання «доктор права». Брала участь у похороні героїв Крут, авторка спогаду «Крути. Пам’яти безталанних друзів». Очолювала літературний відділ Міністерства культури Української Народної Республіки, працювала в Просвіті на Закарпатті, у товаристві «Сільський господар» у Галичині.
Пані Ірина зазначила, що про Харитю Кононенко не так багато інформації у відкритих джерелах. А все, що вдалося віднайти, – з оцифрованих журналів та давніх газет. Доля Хариті була складна та дещо перетинається із шляхом ще однієї видатної українки – Олени Теліги. Обоє – сильні, обоє навчалися в Чехословаччині в одній академії, обоє жили в ритмі з Україною. Обоє померли за неї. От лише про Телігу вже нарешті заговорили, а про Харитю здебільшого мовчать…
«Її життя – наче кінофільм. Картинки змінюються дуже швидко та несподівано. Таким було життя, на жаль, із трагічним фіналом… Що думала наша героїня Харитя у ті останні секунди свого життя? Мабуть, молилася і востаннє глипала крізь сльози на цей світ, на небо… Певно, тоді те небо було дуже чорне… Не дали жити. Але Україна житиме! Вона це точно знала!».
Наостанок зустрічі Ангеліна Качкан, учениця пані Ірини, прочитала своє зворушливе оповідання «Незабутня Харитя», яке описує загибель Хариті Кононенко.
Учасники зустрічі висловили велику подяку пані Ірині за кропітку дослідницьку діяльність та популяризацію незаслужено замовчуваних імен, якими можуть пишатися всі свідомі українці.
