Сарамаго Жозе. Сліпота

Альона Кисельова, бібліотекар

«Сліпота означає жити у світі, де немає надії»

Щойно перегорнула останню сторінку роману португальського письменника Жозе Сарамаго «Сліпота». Враження незрозумілі. Це і огида, і жах, і полегшення від того, що все-таки серед представників людства є благородні, виховані, інтелігентні зразки. А це означає, що які б катаклізми не спіткали нашу планету, цивілізація зможе відродитися!

Роман однозначно змушує зупинитися та замислитися: куди ми всі прямуємо й куди дійдемо, якщо не прозріємо?

Дуже незвичний стиль твору: довгі речення, пунктуаційно розділені виключно комами або крапками. Пряма мова не виділяється згідно із загальноприйнятими правилами, а з великої букви продовжується у тому ж реченні. Тож я довго звикала до цієї особливості.

Сюжет нагадує такий собі апокаліпсис: у невідомому місті люди один за одним із незрозумілих причин починають втрачати зір, «осяйна біла пелена» застилає їм очі. І це може настигнути тебе будь-де. Але серед цих сліпих є одна жінка, яку ця пошесть із незрозумілих причин не зачепила. І все, що відбувається у місті, ми бачимо її очима.

Уряд ізолює перших жертв у колишній божевільні, намагаючись хоча б так врятуватися від цієї епідемії жорстокого Життя незрячих, які живуть у карантині. Проте жорстокість залежить від рівня організації кожної палати. А сліпота тут слугує ідеальним індикатором того, наскільки людина є людиною чи твариною. Та потім сліпне все місто. Вулицями ходять групи людей, проголошують промови про кінець світу, космічне зіткнення, видіння сьомого дня. І ніхто не говорить про те, як їм організуватися і вижити в цьому новому світі. І все таки впродовж усього роману не покидає надія на те, що людство відродиться і прозріє.

Ніколи б не хотіла опинитися у такому світі.  Пам’ятаю, як у дитинстві гралися в гру, коли треба було з зав’язаними очима шукати друзів у кімнаті. Завжди було трішки лячно: ти нічого не бачиш, а орієнтуєшся на звуки. Та це тривало хвилини. А в романі це – тижні. І ти не бачиш ні сонячного світла, ні веселки, - геть нічого. Тільки «осяйна біла пелена». Брр!

Дійсно. Після прочитання роману починаєш по-новому цінувати те, що маєш – зір!

Календар подій

  1 2 345
6789 10 1112
13141516171819
20212223242526
2728293031