Українські вечорниці

Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей. Народна педагогіка виробила, зокрема, чимало форм гуртування молоді в товариства, братства, громади та інше.
Подібно до того, як по великих містах влаштовувалися молодіжні клуби, звані бали тощо, в українському селі і містечку усталилися свої цікаві традиційні зібрання молоді під назвами - вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки та інші. Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці. Починалися вони пізньої осені, найчастіше на Покрову (14 жовтня).
То був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала, коли зібрані були хліб і городина, коли наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці уже з початку вересня.
Для проведення вечорниць дівочий гурт підшуковував простору, зручну хату самотньої бабусі, вдови або рекрутки. А відтак ішли дівчата до господині і просили дозволу «справляти в їх господі вечорниці». Після взаємної згоди господиню обраної хати молоді люди називали вже «вечернична чи досвітчана мати».
У великих селах, де було багато молоді, кожен куток мав свої вечорниці. Часто наймали і по дві (та більше) хати на кутку. В одній збиралася доросла молодь – «старші» (з 17-18 років), а в другій – «менші» (підлітки до 16 років). Залежно від розмірів помешкання в одну хату приходило від 5 до 15 дівчат, а парубків і більше. Бо якщо дівчата здебільшого трималися тільки свого гурту, то хлопці могли відвідувати усі вечорниці в своєму селі і навіть мандрували на «чужі» села, «роздивлялися, де є гарні та моторні дівчата».
Освітлювали, опалювали та чепурили (мазали, білили) вечорничну хату переважно дівчата. Йдучи на зібрання, кожна несла кілька полін дров, скіпочок чи лою до каганця. Якщо хату освітлювали гасом, то купували його почережно як хлопці, так і дівчата.
Дівчата намагалися якось віддячувати вечорничній матері за дозвіл збиратися в її господі. Вони зносили продукти: борошно, крупу, зерно, квасолю, а перед великими святами і ковбасу, м'ясо, сало, курей, масло. Крім цього, дівчата гуртом пряли або шили у певні дні для досвітчаної матері, або ж котрогось дня ішли працювати у полі.
Слід зазначити, що вечорниці в Україні мали багато варіантів. Найбільше вирізнялися своїм змістом буденні і святкові. Основою буденних (їх часто називали ще досвітками) була робота (прядіння, шиття), хоч і тут не бракувало розваг. Як не бракувало ніколи в Україні пісень, дотепів, жартів при будь-якій гуртовій роботі (на толоках тощо).
На святкових вечорницях молодь відпочивала, розважалася, зав'язувала стосунки. Музика, співи, танці, ігри, маскарад, ошатний одяг, спільна вечеря – все говорило про небуденність.
Святкові вечорниці, в свою чергу, теж не були однотипними, оскільки пов'язувалися з певною подією чи святом.
Лише умовно можна розділити святкові вечорниці на: недільні (по неділях), весільні (у сезон весіль), прощальні (проводи товариша-рекрута) і празникові  (складчини, складки, грища на великі свята).
Буденні вечорниці влаштовувалися по всіх регіонах України переважно так. Як тільки вечоріло, сходилися дівчата до хат вечорничних матерів. Несли різні «примусії» до роботи: веретена, прядки, днища, гребені; по кілька мичок пряжі для прядіння, полотно та нитки для вишивання та шиття; дротики, ключечки та вовну для плетіння тощо.
Зносили дівчата і харч для скромної спільної вечері (якщо таку готували): пшоно, муку, олію, хліб, сало, яйця і т. п. Не забували й про освітлення та опалення.
Ото посходяться усі дівчата, порозсідаються одна побіля одної кругом столу або посеред хати навколо каганця чи то лампи, прилаштованих на діжі (чи стільці), і шиють, вишивають, плетуть. А прясти сідали на лавах та ослонах.
Дівчата прядуть пряжу "(коноплі, льон), вишивають (сорочки, рушники, хусточки) чи плетуть (панчохи, мереживо) дуже старанно, бо вранці треба буде показати матері свою роботу.
Та й самі дівчата знали, що їхнє придане цілком залежить від їхньої працьовитості. Запопадлива до роботи дівчина, поки піде заміж, надбає, бувало, лише сорочок тридцять. А за одну зиму вона могла напрясти, ниток на три сувої полотна по 30 аршин кожен.
За роботою дівчата співають пісень, жартують, а далі заводять мову про свої душевні таємниці, про свою дівочу долю. За співами, розмовами час збігає враз, гуртом робота «охотніше» спориться.
Одна дівчина сиділа (по черзі) біля каганця та оббивала попілець або ж коло коминка та клала по одній скіпці  (якщо хату освітлювали скіпками).
У п'ятницю, а часто і в суботу чи проти якого свята не пряли, а тільки шили, бо не годилося тоді (за народним повір'ям) виконувати важку роботу.
Десь годині о дев'ятій-десятій вечора приходили парубки з очеретяними сопілками, іншими саморобними інструментами (якщо в гурті були музики) та ласощами  (горіхами, насінням, пряниками, цукерками).
На Слобожанщині хлопці стукали у вікно і проси¬ли дозволу увійти до хати. Перш ніж відчинити двері, дівчата дивилися, чи то ті хлопці, яких вони очікували. Чужим відмовляли. Не одержавши запрошення увійти в хату, хлопці йшли собі. їм можна було заходити тільки у супроводі тутешніх хлопців, заздалегідь про це домовившись.
Увійшовши до хати, парубки проказували «добрий вечір» чи «Боже поможи», вітаючись при цьому за руку з кожною дівчиною. А тоді розміщувалися, де хто хотів (на ослінчиках, коло дівчат, долі на соломі).
Подекуди і самі парубки бралися за роботу: плели шлеї або рукавиці (дерев'яними саморобними ключечками); лагодили упряж; витесували «шпички» для галушок, заготовляли скалки.
Та найчастіше хлопці нічого не робили, тільки залицялися до дівчат, розважали їх: пригощали ласощами, розповідали дотепно про сільські новини, жартували, грали на сопілках (скрипці, мандоліні, балалайці, гармонії, якщо умів хтось із них), загадували загадки, читали вголос книжки, розповідали легенди, казки, різні страхи про відьом і упирів, а то й просто різні небилиці та побрехеньки типу «було це тоді, як мого батька на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили... на комині хліб сіяли...»
А то сідали хлопці грати в карти: «у дурня», «козиря», «свиню», «відьму», «мельника», «хвильку», «короля», «городка» — знали більше 20 ігор. І ніколи не грали на гроші. Коли здіймався галас, паніматка вгамовувала хлопців, щоб не заважали дівчатам працювати.
Дівчата демонстрували перед парубками своє вміння прясти чи вишивати та працьовитість. Читати ще.