Кордонюк А. Бібліотека і книги

                 Кордонюк Анатолій

   Бібліотека і книги

Ще в сьомому класі Сурмила Миколу
Підбурила дурість покинути школу.
Він взявся кишені чужі обчищати,
Аж поки не втрапив надовго за грати.
В неволі, щоб марно літа не губити,
Сподобився школу-середню скінчити.

Робочу професію там же придбав,
Хоч стати трудягою гадки не мав.
Високим і статним додому вернувся,
Та звичок лихих шалапут не позбувся.
Він знов по злодійській доріжці пішов...

Та тут в ситуацію встряла любов:
Сусідку Галину зустрів у дворі
І ніби уперше побачив її.
Розквітлу красуню він ледве пізнав
І тут же навіки рабом її став.
Зробився, як мовиться, тихше води:
Ласкавим, м'яким, хоч до рани клади.
Галині його походеньки відомі -
Вони ж-бо з дитинства живуть в однім домі.
І Галя, відчувши над ним свою владу,
Рішила безпутству його дати раду.
Дівчині й самій не байдужий бурмило.
Тому вона жваво взялася за діло.
Примусила хлопця піти на роботу,
Відшила від нього всіляку босоту.
У бібліотеку його записала.
До речі, у ту, де сама працювала.
І швидко зуміла упевнить хлопчину,
Що книга і вчить і формує людину.
Спростовувать тезу не взявся,
Бо й сам по науку до книги подався..
Скінчив інститут потім.
Вагомо підвищив загальну культуру.
Ну, словом зробила Миколу кохана
Із злодія - вченого бібліомана.
І в ту благодатну для нього годину
Дозволила взяти себе за дружину.
Спливали роки, мов дніпровська вода,
Професорська в Колі уже борода.
Дітей своїх з книгою теж він зріднив
І вслід за собою в науку повів.
Все менше уваги він Галі вділяє.
Вона вже сама його погляд шукає.
Нерідко самотньо зітхає у спальні,
А вчений штани протирає в читальні.
Та щастя доволі у їхній оселі -
І щебіт онуків, і жарти веселі.
Ще в душах нуртує і радість, і сила,
Бо їх оптимістами книга зробила.
Та й ми всі повинні завдячувать книзі
За очі розумні на власній мамризі.
Хвала тобі, книго, учителько мила!
Будь завжди! Живи! Ти цього заслужила!