Лянсберг О.В. Покаяна молитва Л. Скадовського

Покаянна молитва Лева Скадовського

Є така картина – «Божевільний». Це робота відомого українського живописця XIX століття, майстра побутових картин Миколи Скадовського (1846-1892). На картині зображений босий чоловік, що стоїть на алеї парку, на ньому циліндр, довга мантiя, що нагадує тогу. Правою рукою він притискає до себе ляльку. Ліва рука божевільного витягнута вперед, ніби він намагається захистити своє «дитя» від кривдників, зупинити їх. Картина яскраво передає трагізм людини, що втратила розум. Ця картина побачила світ у 1883 році.

Чи міг тоді художник припускати, що тема «божевілля», яка лягла в основу сюжету цієї картини, через 27 років знайде своє відображення в історії знаменитого роду Скадовських; що його рідному брату – Георгію Львовичу Скадовському, – доведеться захищати від тюрми й людського осуду власного сина, що вчинив вбивство в припадку безумства?

Георгій Львович Скадовський (1847-1919) був провідником дворянства Херсонського повіту, видатним діячем земства, прославився в науковій сфері. Діяльність цієї людини вражаюче різноманітна: пропаганда передових методів обробки землі, фінансування дослідів із розробки дешевої й ефективної вакцини проти сибірської виразки; за ініціативою Г. Л. Скадовського у 1892 році в Херсоні була відкрита перша в Росії земська ветеринарна бактеріологічна лабораторія. Він очолював губернську учену архівну комісію. Займався археологічними дослідженнями античної спадщини Півдня. Справжньою сенсацією стали археологічні розкопки, проведені Георгієм Скадовським у 1900 році на острові Березань біля Очакова. Знайдені в результаті розкопок предмети грецької культури стали основою археологічної колекції Херсонського краєзнавчого музею. Понад сто найцінніших знахідок він передав у дар музею «Ермітаж». Він розширив і збудував храм у Благовіщенському жіночому монастирі, заснованому його батьком Л. Б. Скадовським у 1867 році в родовому маєтку (с. Білозерка поблизу Херсона). В історії нашого міста важко знайти діяча, який би зробив такий значний внесок у науку та культуру. Проте і в його житті, наповненому відкриттями, яскравими подіями та враженнями, траплялися трагедії.

14 травня 1909 року син Георгія Львовича, 33-річний відставний корнет Лев Скадовський, застрелив із пістолета «браунінг» свою дружину. У всіх, хто знав цю молоду сімейну пару, не було жодних сумнівів у тому, що Тетяна Володимирівна стала невинною жертвою деспота і тирана. Вона була похована на міському православному кладовищі; могила її до наших днів не збереглася.

Майже рік провів Лев Скадовський у херсонській тюрмі й психіатричній лікарні. Процес був гучним і тривалим. Ця подія спричинила такий резонанс у місті, що судові засідання були перенесені з Херсона до Катеринослава. На процесі були присутні кореспонденти багатьох передових газет того часу – «Російське слово», «Київська думка», «Одеські новини». Матеріали судових засідань протягом кількох місяців публікували місцеві газети.

Георгій Львович не пошкодував і зробив усе, щоб забезпечити своєму сину надійний захист. Із Петербурга були запрошені дуже відомі адвокати – Микола Платонович Карабчевський та Бруно Германович Лопатин-Барт. Але від тюрми вбивцю міг врятувати лише один шлях: офіційне визнання його психічно хворим. Тому також було запрошено відомого російського психіатра і психолога академіка Володимира Михайловича Бехтерєва. П’ять експертів-психіатрів на чолі з Бехтерєвим, обстеживши Скадовського, дійшли висновку, що підсудний психічно ненормальний.

У газеті «Родной край» (1910. – № 82) було опубліковано висновок Бехтерєва, передрукований  із катеринославської газети. Читаючи його, стає зрозумілим, як пристрасно Г. Л. Скадовський хотів врятувати свого сина. За будь-яку ціну. Навіть якщо при цьому постраждає репутація роду. Він не скористався своїм становищем у суспільстві, зв’язками, і допустив оприлюднення цього документа. А в ньому – висновки Бехтерєва про те, що основна причина нестабільності психіки Льва Скадовського ховається в тяжкій спадковості:
«…Перед нами вимальовується суб’єкт, готовий щохвилини зробити щось ненормальне. Низка кривавих фактів підтверджує його хворобливість: він стріляє наліво й направо через найбанальнішу причину, через дрібниці він стріляє в себе, куля проходить трохи вище від серця. У дитинстві його мучила лихоманка, галюцинації, страхи ночами: йому здавалося, що мчить потяг, від дрібниць він впадає у відчай, дика фантазія в дитячих іграх, любов до дивного. <…>  З 12 років з’явилася «пляска св. Вітта», судоми. Він підтримує своє здоров’я полюванням і їздою верхи, але це було недостатньо: організм і в підлітковому віці, і в юності не міг зміцніти, оскільки ненормальність його цілком залежить від спадковості з боку батька й матері. Ми дійшли висновку, що підсудний – тяжкий дегенерат, небезпечний для оточуючих: він хворий психастенією, яка буває лише спадковою. У нього всі ознаки цієї хвороби<…>. Він посередньо вчився в гімназії і на юридичному факультеті <…> пам’ять його слабка, він погано міркує, і дані слідства вказують нам на масу фактів, що підтверджують його ненормальність: він страждав нападами нав’язливості, смертельно боїться тарганів і сороконіжок і не ляже спати, доки не зазирне під перину; у нього купа забобонів. Усі ці ненормальності <…> є результатом спадковості: був алкоголіком його дід, ненормальні тітки, дядьки і бабусі. Підсудний – тяжкий дегенерат, що страждає психастенією, і вбивство вчинене під впливом афекту і в стані збожеволення».

Прокурор же визнaв висновки експертизи непереконливими: «Цей злочин не повинен залишитися без відплати. <…>. Ваше вирішальне слово стане вироком громадській совісті. Коли-небудь підсудний, залякуючи револьвером знайому дівчину, жартома говорив, що треба виховувати в собі мужність. І ось вашим серйозним, обміркованим вироком я й прошу вас навчити його з мужністю нести покарання за розстріл без вини винної» (Родной край. – 1910. – № 82).

Проте присяжні винесли Льву Скадовському виправдальний вердикт, і вбивцю було передано під поруку батьку до одужання. Чи усвідомив він всю тяжкість скоєного гріха, чи покаявся? Про це не прочитаєш із сторінок місцевих газет, що публікували хроніку судових засідань. Інша справа – книги…

На початку XX століття в херсонській типографії О. Д. Ходушиної були надруковані дві книги – збірник віршів «Пісні скорботи» (1910) і драматична поема «Злочинець» (1911). Автор книг – вищезгаданий Лев Скадовський. Виявляється, «тяжкий дегенерат, що страждає психастенією» мав нахил до поезії. Під час суду про його літературні здібності в своїх виступах згадували й мати, й подруга загиблої: «…він здавався талановитим, бо писав серйозні й досить недурні вірші». Писав він їх і в губернській тюрмі, очікуючи вироку.

Слід віддати належне Г. Л. Скадовському: він зробив усе можливе, щоб врятувати сина не лише від тюрми, але й від людського осуду. Він видав книги, написані Левом у губернській тюрмі – «Пісні скорботи» та драматичну поему «Злочинець» – досить великими на той час тиражами. Але, на жаль, у фондах херсонських бібліотек ці книги не збереглися і на сьогодні є бібліографічною рідкістю.

З передмови до «Пісень скорботи» стає зрозуміло, що видавець переслідував одну мету: якнайбільше людей повинні дізнатися про покаяння його сина, про його душевні муки вбивці і пробачити його.

До збірника «Пісні скорботи» увійшли вірші: «Туга», «В ніч Святого Різдва», «Арестантський сон (враження губернської тюрми)», «Для чого мені сонце? Сонце зайшло…», «Одного разу в припадку жорстоких мук…», «Господи, де ж стражданню межа!..», «Господи, прости мене грішного…», «Читачу цих рядків, коли б ти знав…», «Осіння пісня (Психіатрична лікувальня)», «Покаянна молитва», «Танюші (12 січня 1910 року)».

Ці книги – покаяння, благання про прощення за скоєний злочин. Наскільки це покаяння було щирим, зараз судити складно, та й чи варто це робити… Для цього є Вищий Суд.

Невдовзі Лев Скадовський виїхав до Австралії, пізніше переїхав до Франції і вступив добровольцем до французької армії. Брав участь у Першій світовій війні, прийняв французьке підданство. Коли й де він помер ­– невідомо, як і невідомо те, як усі ці роки він жив із тавром вбивці дружини.

Сто років минуло з дня кривавої драми, що сталася в родині Скадовських. Уже немає в живих ні її учасників, ні їхніх дітей, ні свідків. А дві невеликі книги – мовчазні свідки тих подій – збереглися. Варто зазначити, що поетичний збірник «Пісні скорботи» та поема «Злочинець»  – не перший досвід Георгія Львовича Скадовського як видавця.

Великою бібліографічною рідкістю в наші дні є книга «Храм Пресвятої Трійці в Благовіщенському жіночому монастирі Херсонського повіту» (Херсон, 1909). На її обкладинці вказано: «Видав Г. Л. С.». Неважко здогадатися, що таємничий Г.Л.С. ­– ніхто інший, як Георгій Львович Скадовський. Книга присвячена ігуменії Білозерського Благовіщенського жіночого монастиря: «Пам’яті в схимі в Бозі спочилої настоятельки Благовіщенського монастиря ігумені Єфросинії присвячується». Видання книги було присвячене завершенню будівництва храму в 1909 році. Книга містить унікальні матеріали: фотографії собору, усіх настінних розписів і їх детальний опис. Видання вийшло тиражем 500 екземплярів.

Слід відзначити, що оформлення херсонських книжкових видань XIX-XX століть не відзначалося особливою вишуканістю. Книги й брошури друкувалися, як правило, без художньо оформлених обкладинок. Книга «Храм Пресвятої Трійці в Благовіщенському жіночому монастирі Херсонського повіту» вирізняється на тлі скромних херсонських видань. Прекрасна обкладинка і 16 аркушів художніх фототипій К. А. Фішера були надруковані в московській типографії Н. І. Гросмана і Г. А. Вендельштейна, а основний текст – у херсонській типографії спадкоємців О. Д. Ходушиної.

Київський духовний цензурний комітет дозволив друкувати книгу 19 квітня 1909 року. Через місяць – 14 травня – у родині Скадовських відбудеться вбивство.

Через майже десять років, у січні 1919 року в місцевій газеті «Родной край» буде надрукована замітка про рукоположення Г. Л. Скадовського в диякони: «Під час заупокійної літургії в Михайлівському монастирі 20 грудня був рукоположений у диякони, присвятивши себе пастирському служінню, відомий у Херсонському краї заможний благодійник – Г. Л. Скадовський. Заслужує уваги той факт, що Г. Л. Скадовський призначається до служіння в Благовіщенському монастирі і до того храму, який збудований на особисті кошти родини Скадовських і який, будучи помітним за своєю обширністю і рідкісним за красою і живописом, є в Херсонській єпархії унікальним» (Родной край. – 1919. – 14 січня).

Проте Георгію Львовичу не судилося служити в храмі Благовіщенського монастиря. Та й навряд чи монастирські стіни могли б його захистити. Доля розпорядилася інакше. Життя цього видатного чоловіка закінчилося трагічно. 22 січня 1919 року Георгій Львович Скадовський і його молодший син Юрій були жорстоко вбиті в своєму херсонському будинку бандою грабіжників. А в 30-ті роки і храм буде зруйнований. Але вже іншою бандою…

Лянсберг Ольга