"Редактор, критик, переплётчик, в шкафу устроивший музей..." (462 засідання)

28 червня відбулося чергове 462-е засідання клубу книголюбів «Кобзар». З доповіддю виступила Лянсберг Ольга Василівна. Присутні з цікавістю слухали її розповідь про Тарасенкова Анатолія Кузьмича (1909-1956) – одного з провідних критиків 30-50-х років минулого століття, бібліографа, бібліофіла, що зібрав цінну колекцію російської поезії першої половини XX століття.
Бібліотека Тарасенкова, його бібліофільська діяльність – теми вже самі по собі заслуговують на увагу книголюбів.  Крім того, в 2009 році в Москві вийшла в світ книга Наталії Громової «Распад», присвячена драмі взаємин Бориса Пастернака і Анатолія Тарасенкова. Книга «Распад», спогади дружини критика – М. І. Бєлкіної, відомий бібліографічний довідник  «Русские поэты XX века. 1900-1955» – навколо цих книг і йшла розповідь про А. К. Тарасенкова. 
Про дитинство та юність А. К. Тарасенкова відомо небагато: дитбудинок, комсомол, університет. Закінчив літературний факультет МДУ (1930). Член ВКП(б) з 1942. Анатолій Тарасенков дуже рано прийшов в літературу  як літературний критик. Його перші літературні замітки з'явилися в пресі в 1925 році. Авторові тоді було всього  шістнадцять років, але вже до 1930-го року він напише майже про всі гучні поетичні імена того часу – зрозуміло, з «марксистсько-ленінських», партійних позицій.
До війни А. К. Тарасенков працював заступником головного редактора журналу «Знамя». У роки Великої Вітчизняної війни – військовим журналістом, був редактором газети Ладозької військової флотилії в штабі, розташованому в Новій Ладозі. З 1950 року – заступник головного редактора журналу «Новый мир» А. Т. Твардовського. Автор багатьох літературознавчих робіт, головним чином про радянських письменників і поетів 1930-1950-х рр.

Тарасенков А. К. 1931 г.

Та все ж справжню популярність Анатолію Кузьмичу Тарасенкову принесла поетична бібліотека, яка збиралася не ним одним, а усім миром.
Критик і літературознавець Бенедикт Сарнов згадував: «Анатолия Кузьмича Тарасенкова я хорошо помню. Он был красивый, живой, обаятельный. Как выражаются герои Зощенко – любимец женщин. И не только любимец, но и любитель. Но больше, чем женщин, чем все прелести и радости жизни, больше всего на свете он любил стихи. Стихи он любил самозабвенно. Была у него такая игра: кинуть вдруг в разговоре – ни с того, ни с сего – какую-нибудь строчку любимого своего Пастернака. Или Цветаевой. Это была проверка собеседника: откликнется или нет? Продолжит ли строчку следующей? И если собеседник оказывался на высоте, начинался матч-турнир: стихотворные строки летели от одного к другому, как мячи от ракеток.

Дім на Конюшках, у якому довгі роки знаходилась бібліотека А. К. Тарасенкова

У Анатолия Кузьмича была потрясающая, поистине уникальная библиотека русской поэзии первой половины XX века. Располагалась она в подполье – не в переносном, а в буквальном смысле этого слова: под полом их крохотной квартирки. Не конспирации ради, а просто потому, что в квартирке для этой тьмы-тьмущей журналов и книг просто не было места.
Хотя и для конспирации основания тоже были. И немалые. Там ведь был у него и запретный Гумилёв, и ещё более запретная Цветаева: поэтические сборники начала века и 20-х годов, журналы тех же времён, выдирки из эмигрантских журналов, машинопись. И всё это аккуратно подобрано, переплетено в ситчик. Называлось это – «Тарасиздат». (Слово пустил Твардовский – задолго до того, как родились вошедшие потом в нашу речь «Самиздат» и «Тамиздат».)
Кого там только не было среди его любимцев – и Ходасевич, и Бунин, и Сологуб, и Андрей Белый, и Кузмин...».
Колекція включала близько 10 тисяч книг, деякі з них були  з автографами. Тарасенков збирав книги не стихійно, а цілеспрямовано. Його завдання було – повнота колекції, тому він працював з бібліографічними виданнями (літописами, покажчиками, каталогами бібліотек, в газетах і журналах вишукував анонси про новинки, що виходять з друку), виявляючи по них поетичні збірки. На підставі цих даних Тарасенков складав особисту картотеку. Саме вона і була керівництвом до дії. На основі картотеки складалися численні дезидирати – списки книг, які необхідно було розшукати. Вони розсилалися у всі куточки СРСР.
У 1973 основна частина колекції (7250 екземплярів) А. К. Тарасенкова була придбана Бібліотекою імені В. І. Леніна. Колекція  відноситься до  книжкових пам'ятників РФ. Близько 1350 видань з цієї колекції заповнили пропуски у фондах Бібліотеки.
У колекції близько 800 екз. з автографами К. Д. Бальмонта, А. Білого, В. В. Каменського, І. Сіверяніна, В. В. Маяковського і багатьох інших. Понад 600 дарчих написів адресовано збирачеві, в т.ч. П. Г. Антокольського, О. Ф. Берггольц, А. Кручених, С. Я. Маршака, Б. Л. Пастернака, А. Т. Твардовського та ін. Згодом Бібліотекою був виданий каталог «Автографы советских поэтов из коллекции А. К. Тарасенкова / Сост. Е. І.Яцунок та ін. (М., 1981).
Історія бібліотеки А. К. Тарасенкова чудово викладена в нарисі його дружини – письменниці Бєлкіної Марії Йосипівни «Главная книга»(скачати, pdf, 5,10МБ), опублікованому в збірці «Дощ перестал» (М., 1968).
Матеріали колекції Тарасенкова лягли в основу  унікальної бібліографічної праці «Русские поэты XX века. 1900-1955» (м., 1966). Цей бібліографічний довідник – своєрідний літопис російської поезії першої половини минулого століття. В ньому подано бібліографічні описи віршованих книг російською мовою, виданих з 1900 по 1955 рр. в Росії та окремих поетичних видань, – за кордоном. У довідник «Русские поэты XX века» увійшли відомості про рідкісні поетичні збірки, спалені царською охранкою. Про книги, видані підпільними комітетами РСДРП в Росії та за кордоном. Про книги, що вийшли малими тиражами в провінції в перші роки радянської влади. Про книги-листівки, що друкувалися в похідних друкарнях на фронтах громадянської війни, про книги часів Великої Вітчизняної війни. У довіднику вперше широко представлена бібліографія поетів різних літературних напрямів і шкіл першої чверті XX століття.
У бібліографії поетів відбита не тільки їх оригінальна творчість, але і перекладацька робота: вказані видані ними книги перекладів з національних і іноземних мов. У довіднику повністю збережена встановлена автором структура книги і порядок розташування матеріалу.
Помер Анатолій Кузьмич в 1956 році, сумуючи про ту «головну книгу», яку не встиг написати. Він так і не усвідомив, що «головну книгу» в своєму житті він таки написав. Бібліографічний довідник «Русские поэты XX века» вийшов через 10 років після його смерті. І виявилось, що ця книга і стала головною працею його життя. З часом вона не втрачає своєї цінності. Навпаки, цінність її тільки зростає.
Через роки вдова А. К. Тарасенкова, Марія Йосипівна Бєлкіна, запропонувала співробітникові ДЛМ Льву Михайловичу Турчинському стати редактором перевидання довідника. У 1981 році він почав цю роботу. Нове видання книги вийшло в 2004 році, майже  через 40 років після першого видання
Анатолий Тарасенков, Лев Турчинский. Русские поэты XX века: 1900 - 1955: Материалы для библиографии. – М.: Языки славянской культуры (“Studia poetica”),  2004. – 896 с.
В результаті багаторічної дослідницької роботи кількість «уловленных» поетичних книг збільшилася майже вдвічі.  Не в останню чергу за рахунок збірок поетів російського зарубіжжя, при збиранні яких Тарасенков стикався із зрозумілими складнощами.
Лев Михайлович Турчинський і до цього дня продовжує роботу над бібліографічним довідником «Русские поэты XX века». І бібліографи з провінції раді, коли він звертається до них з проханням уточнити які-небудь дані про книгу, що вийшла в їхньому місті. Так, Ольга Василівна розповіла, які уточнюючі довідки вона виконувала для Л. М. Турчинського.
Збирання книг, складання бібліографії російської поезії – було не головними заняттями в житті Тарасенкова. Він був критиком. Літературознавцем. Працював в редакціях – в журналі «Знамя», у видавництві «Советский писатель», в «Новом мире» заступником головного редактора (тоді ним був Твардовський). Писав книги, статті. Головним чином про поетів, поезію. Були у нього успіхи. Були невдачі. Заслужені перемоги. Образливі поразки. Були помилки і необхідність визнати їх. Це відноситься до його літературної діяльності, яку взагалі не можна розглядати у відриві від літературного процесу 30-50-х років минулого століття, від усього суспільно-політичного життя країни.
У 2009 році в світ вийшла третя книга трилогії  Наталії Громової про літературне життя, літературний побут кінця 20-х – початку 50-х років минулого століття – «Распад», з якою були ознайомлені учасники засідання клубу. Вона присвячена драмі взаємин Бориса Пастернака та Анатолія Тарасенкова.
Книга написана  на основі незавершеного рукопису М. І. Бєлкіної, вдови Тарасенкова. Про це в передмові пише Наталія Громова: «Уже год, как ушла из жизни Мария Иосифовна Белкина, писательница, автор одной из лучших книг о судьбе Марины Цветаевой и ее семьи – «Cкрещенье судеб». Но мало кто знает, что до последнего своего часа, а прожила она 95 лет, Мария Иосифовна пыталась осмыслить судьбу своего мужа <…> Анатолия Кузьмича Тарасенкова. Свою следующую книгу Мария Белкина хотела посвятить главной драме жизни Тарасенкова — его отречению от Пастернака, поэзию которого он истинно любил, с ранней юности писал о ней, но в трудный момент истории все-таки отступался, клеймил Пастернака на собраниях и в статьях. <…> Я получила от Марии Иосифовны материалы ненаписанной книги, документы и письма. <…> И я стала дописывать холст, на котором уже была сделана экспозиция и набросаны основные черты главных героев».
Книги Наталії Громової, у тому числі і «Распад»,  на багатющому документальному матеріалі малюють не тільки перипетії «літературної боротьби», не тільки гримаси «партійного керівництва літературою» і роботу машини державного терору, але і дають яскраві картини життя письменницької еліти – з любовними інтригами і дружніми застіллями, жартами, анекдотами, повсякденними життєвими радощами і турботами.

На засіданні також були представлені «трофеї» Лянсберг О. В., привезені з Санкт-Петербурга з Російської національної бібліотеки. Ольга Василівна представила ксерокопії обкладинок херсонських поетичних збірок початку  XX століття, що не збереглися у фондах бібліотек Херсона. Збірок віршів Меламедова М. В. (1903), драматичної поеми Л. Скадовського «Преступник» (1911), Іполита Лунєва «Аккорды» (1911), збірки куплетів Льва Бунова-Таля "Горе быть женатым" (1913), невідомого укладача збірки «Банзай!!!» (1927).

По закінченню засідання були оголошені канікули для книголюбів до кінця вересня 2012 року.